1. Визначення поняття «держава». Причини виникнення та теорії походження держави.
2. Поняття державного суверенітету. Внутрішні та зовнішні функції державної організації.
3. Типологія сучасних держав: форма урядування, форма устрою, форма політичного режиму.
4. Правова держава та громадянське суспільство.
Ключові поняття: держава, державний суверенітет, функції держави, правова держава, громадянське суспільство.
Держава – це основний інститут політичної системи і політичної організації суспільства, який створюється для налагодження життєдіяльності суспільства в цілому і здійснення політичної влади домінуючою (панівною) частиною населення у соціально-неоднорідному суспільстві з метою забезпечення його цілісності й безпеки, задоволення різних потреб супільства та індивідів.
Природно, що уявлення про державу неодноразово змінювалися в процесі розвитку суспільства.
Античний філософ Аристотель назвав два основних критерії, за якими можна провести класифікацію державної влади, а саме відповідно до того:
Ø у чиїх руках влада та
Ø як ця влада використовується.
«Правильні» форми держави за Аристотелем:
· монархія (спадкоємна влада однієї людини),
· аристократія (влада в руках небагатьох «ліпших»),
· політія (влада більшості з середніх в майновому відношенні людей).
«Неправильні» форми держави - ті, при яких люди, що стоять при владі, діють в особистих інтересах, не піклуючись про благо суспільства. До «неправильних» форм Аристотель відносив:
· тиранію (влада в руках тирана);
· олігархію (у влади кучка багатіїв);
· демократію (контроль більшості суспільства над владою).
Демократія розумілася як форма держави, в якій влада належить усім або більшості вільних громадян, які підкоряються закону. Таке уявлення про демократію збереглося майже до кінця 1868 р. У подальшому утвердження демократичних норм у суспільстві пов’язувалося з реалізацією буржуазно-ліберальних ідеалів.
З ХVІІ ст. в Європі та Північній Америці (в Англії – з часів “Славетної революції” 1688 р., США–1787 р., коли у Конституційній конвенції уперше було застосовано термін “демократія” та ін.) розповсюдилися ідеї про поділ функцій державної влади, про загальне виборче право для чоловіків, ротацію посадових осіб. За часів Великої французької революції поняття демократії стало застосовуватися задля визначення принципів політичного устрою держави, а не форм правління.
У якості головних стали виділяти два основних принципи демократичності: свобода й рівність.
Саме з тих часів формується традиція бачити в демократичному державному устрої втілення усіляких політичних переваг, вважати демократію синонімом політичної справедливості, основним критерієм та мірилом досконалості політичних форм людської спільноти.
Причини виникнення держави – це умови розвитку суспільства, що спричинили необхідність вдосконалення методів управління та виникнення в рамках суспільства державної його організації, поділяють на дві групи:
· загальні, що визначають основні закономірності виникнення будь-якої держави та характерні для державотворення в рамках будь-якого суспільства;
· особливі, що відображають своєрідність процесу виникнення однієї держави чи групи держав.
Оскільки основною умовою виникнення держави є розвиток суспільних відносин, то загальні причини класифікують за сферами життєдіяльності суспільства:
Ø Економічні. Це умови розвитку матеріальних відносин в суспільстві, що спричинили необхідність їх державно-правового закріплення та охорони. Серед них:
§ розподіл праці;
§ поява надлишкового продукту;
§ можливість купівлі-продажу праці;
§ поява приватної власності та необхідність забезпечення інтересів власника.
Ø Політичні. Це умови ускладнення суспільних відносин, що визначили необхідність їх єдиного регламентування. Серед них:
§ поділ суспільства на соціальні групи;
§ поява різноманітних соціальних інтересів;
§ необхідність врівноваження цих інтересів та надання владі вождя певних рис професіоналізму.
Ø Соціальні. Це умови, що визначили неможливість існування родоплемінної організації суспільства в нових історичних умовах. Серед них:
§ ускладнення взаємовідносин між людьми;
§ неефективність управління в рамках сім’ї та
§ необхідність закріплення прав і свобод, що належать окремому індивіду.
Ø Психологічні. Умови, що визначили особливості розвитку психології людини. Серед них:
§ поява відчуття провини;
§ поділ свідомості на права і обов’язки та
§ необхідність гарантування закріплених на рівні суспільства прав.
Ø Культурні. Умови, що відобразили рівень духовного розвитку суспільства. Серед них:
§ поява релігії та письма, а також
§ необхідності спілкування не лише в рамках соціальних одиниць суспільства, а й за їх межами.
Серед особливих причин розрізняють три форми виникнення держави:
· Афінська. Сутність її полягає у визначенні процесу виникнення держави як боротьби інтересів соціальних груп, що утворюють основні класи суспільства (класична);
· Римська. Характеризує процес виникнення держави як боротьбу соціальних інтересів різноманітних груп, що не становлять основних класів суспільства;
· Германська. Відповідно до неї, виникнення держави пов’язується з процесом загарбання інших територій та необхідністю управління ними.
Причини виникнення і сутність держави знайшли відображення в ряді теоретичних концепцій:
· трансцедентних,
· вульгарно-еволюціоністських,
· договірних та інших.
Трансцендентні - це, головним чином, теологічні, тобто релігійні теорії. Стародавні і середньовічні трактування держави були пов'язані з уявленням про божественне походження будь-якої влади і необхідність безумовного підкорення їй. Держава - це відображення Божої волі, вона походить від Бога. Фактично, таким же чином пояснює появу держави філософсько-ідеалістична теорія Ф.Гегеля. Держава, за Гегелем, є відображенням абсолютного розуму, абсолютної ідеї. Держава - світське утворення, але вона є втіленням вічної істини.
Платон вважав, що поява держави - акт доброї волі людей, які в умовах поділу праці і необхідності забезпечення потреб свідомо і добровільно пішли на укладання суспільної угоди з метою координації своїх інтересів.
Теорії походження держави – є системою поглядів суб’єктивного характеру на питання про виникнення держави та її призначення в суспільстві. До них відносяться наступні теорії:
§ теологічна (держава створена Богом);
§ договірна;
§ патріархальна (продукт розвитку сім’ї);
§ насильства;
§ марксистсько-ленінська;
§ космічна;
§ технократична;
§ теорія магії (Джон Фрезер);
§ географічного детермінізму;
§ демографічна.
Договірна теорія про утворення держави наповнилася новим змістом в ХVІІ-ХVШ ст. Мислителі і вчені цього періоду вважали, що держава виникла внаслідок договору між людьми, які до цього перебували в "природному стані". Т.Гоббс "природний стан" розумів як "війну всіх проти всіх", Ж.Ж.Руссо - як ідилічну свободу індивідів.
Провідною в теорії суспільного договору була ідея народного суверенітету. Вона відіграла важливу роль у підготовці буржуазних революцій, тому що утверджувала земне, а не божественне походження влади, сувереном якої є народ.
Теорія природної держави стверджувала, що держава являє собою суспільний організм, органи якого, подібно до органів людського тіла, виконують ті чи інші функції.
Патріархальна теорія вважала, що держава - це результат історичного розвитку сім'ї, розростання якої призвело до появи держави.
Теорія "насильства" стверджувала, що держава виникла в результаті завоювання землеробів кочівниками.
"Психологічна" теорія доводила, що частина населення повинна панувати, а друга підкорятися їй в силу своїх психологічних особливостей.
Діалектико-матеріалістична теорія походження держави виходить з того, що людська цивілізація починається з первіснообщинного ладу. Характерними рисами життя людей в цей період були: спільна праця членів общини; зрівняльний розподіл продуктів; самоврядування. Суспільство в умовах первіснообщинного ладу не відчувало потреби в державі, як спеціальному інституті управління і регулювання людських відносин. Держава виникла в результаті суспільного поділу праці, появи приватної власності і розшарування суспільства на класи.
Держава як особлива форма організації суспільства характеризується у двох аспектах:
¨ теоретичному, що визначає державу як юридичну категорію;
¨ функціональному, що визначає державу як засіб управління та здійснення політичної влади в суспільстві.
Як юридична та політологічна категорія “держава” характеризується наявністю певних ознак, що відрізняють її від влади додержавного суспільства, а також від інших соціальних утворень, що існують в рамках державного суспільства.
Ознаки держави поділяють на:
§ основні;
§ додаткові.
Основні ознаки держави:
· територія;
· суверенітет;
· наявність системи органів, установ та організацій, що створюються державою для виконання її функцій;
· наявність політичної публічної влади, яка визначає ступінь обов’язковості державно-владних рішень (вони є загально обов’язковими, виконуються всіма суб’єктами та забезпечуються можливістю застосування примусових заходів), а також ступень їх поширеності на населення держави (лише державна влада поширюється на всіх суб’єктів, надаючи відносинам між ними упорядкованого характеру шляхом надання їм певних прав чи покладання на них певних обов’язків);
· наявність можливості розробляти, приймати чи санкціонувати правові норми, що закріплюють повноваження державних органів та гарантують виконання обов’язків держави щодо особи;
· можливість встановлювати форми та види податків з метою утримання державних органів та виконання загально-соціальних функцій.
Додаткові ознаки держави характеризуються наявністю:
· громадянства;
· грошової одиниці;
· державного кордону;
· збройних сил;
· державної символіки;
· визнанням держави світовим співтовариством.
Отже, держава – особлива організація суспільства, що характеризується суверенітетом, який поширюється на певну, чітко визначену територію, характеризується наявністю політичної публічної влади, яка здійснюється в процесі реалізації повноважень державними органами, надає своїм рішенням правової форми та існує за рахунок податків і зборів з населення.
Суверенітет – це політико-правова характеристика державної влади, що визначає її політичний характер та закріплюється шляхом прийняття конституційного закону. Розрізняють три поняття суверенітету:
· національний;
· народний;
· державний.
Зміст державного суверенітету розкривається в його чотирьох компонентах:
v верховенство влади, тобто її універсальність, що характеризує неможливість існування на території держави більш ніж однієї державної влади, а також можливість держави визнати незаконними рішення будь-якої іншої з суспільних влад;
v єдність – наявність єдиного змісту влади (державної, політичної, публічної) з одночасним розподілом влади відповідно до функціонального призначення органів, що її здійснюють;
v незалежність – можливість держави самостійно вирішувати проблеми внутрішнього і зовнішнього характеру засновуючись на принципах національної та міжнародної систем права;
v неподільність – можливість держави самостійно вирішувати питання щодо участі в міждержавних утвореннях, визначати принципи поділу території та статус адміністративних одиниць.
Держава - це сукупність взаємозв'язаних закладів і організацій, які здійснюють управління суспільством. Вона виступає знаряддям панування і підпорядкування, а також погодження інтересів різних класів, соціальних верств і груп, націй, народностей та національно-етнічних груп за допомогою законів і право-адміністративних актів.
Відповідно до сфер діяльності, внутрішніми функціями держави є:
· захист економічної і соціальної системи;
· регулювання господарської діяльності;
· вдосконалення соціальних відносин;
· охорона громадського порядку і підтримка дисципліни;
· культурно-виховна,
· ідеологічна діяльність та інші.
Зовнішні функції держави:
· представництво та захист інтересів країни на міжнародній арені;
· забезпечення безпеки та оборона країни від нападів зовні;
· розвиток співробітництва з іншими країнами;
· поширення та пропаганда власної системи цінностей, способу життя тощо.
Задля виконання цих функцій створена система спеціальних державних органів – міністерств, відомств, комітетів, на яких покладено відповідальність за реалізацію повноважень і завдань державного управління.
Функції держави здійснюються в чітко визначених формах та специфічними методами. Форми здійснення функцій – це реальні можливості забезпечення умов для діяльності держави, що надають можливість визначити характер взаємодії держави та правових інститутів. Розрізняють три форми здійснення функцій держави:
Ø правотворча, тобто діяльність держави по розробці та прийняттю правових приписів, що визначають зміст функцій держави;
Ø право-реалізаційна – діяльність спеціальних державних органів по конкретизації та виконанню приписів, що прийняті державою, шляхом видання індивідуальних нормативних актів;
Ø правоохоронна. Змістом є державна діяльність, що виявляється в контролі за виконанням чи дотриманням норм і застосуванні примусових заходів до правопорушників.
Орган держави – це структурований і організований державою чи безпосередньо народом колектив державних службовців (або народних депутатів), який наділений державними владними повноваженнями, здійснює державно-організаторські, розпорядчі, судові та інші функції відповідно до його призначення. Наявність владних повноважень означає, що орган держави здатний встановлювати обов’язкові правила поведінки, тобто юридичні норми і індивідуальні акти і домагатись їх здійснення за допомогою встановлених законом засобів.
Органи держави класифікують за шістьма основними критеріями:
За роллю і місцем в системі державного апарату:
§ первинні, що утворюються шляхом безпосередніх виборів населенням;
§ вторинні, що утворюються первинними і їм підзвітні.
За напрямком та змістом діяльності:
§ органи державної влади;
§ глава держави;
§ органи державного управління;
§ судові органи;
§ контрольно-наглядові органи.
За способом утворення:
§ ті, що обираються;
§ ті, що призначаються;
§ ті, що передаються у спадок.
За часом функціонування:
§ постійні органи, що виконують основні функції держави та існують тривалий історичний період;
§ тимчасові, що створюються для виконання одноразових завдань.
За складом та способом прийняття рішень:
§ єдиноначальні, рішення від імені яких приймаються керівником;
§ колегіальні, рішення яких приймаються в процесі обговорення шляхом голосування.
За територією, на яку поширюються рішення:
§ центральні органи, рішення яких поширюються на всю територію;
§ місцеві органи, рішення яких поширюються на адміністративну одиницю;
§ локальні органи, рішення яких поширюються на певні підприємства, установи чи організації.
Найбільш поширеною є класифікація державних органів на законодавчі, виконавчі та судові.
Законодавчі:
• обираються на засадах загального, прямого, рівного, тайного голосування населенням;
• здійснюють повноваження по прийняттю актів вищої юридичної сили;
• діють колегіально;
• мають (у відповідності до ст.93 Конституції України) виключні повноваження.
Виконавчі:
• здійснюють виконавчі повноваження, тобто конкретизують норми законів та реалізують їх на практиці;
• здійснюють розпорядчі повноваження, тобто самостійно визначають структуру своїх органів;
• приймають нормативні акти у відповідності до законів;
• складають систему вищих центральних та місцевих виконавчих органів влади;
• функціонують за принципом подвійного підпорядкування (органу що їх утворив та вищестоящому органу).
Судові:
• здійснюють особливу діяльність – правосуддя;
• незалежні і підкорюються тільки закону;
• приймають рішення в особливій формі (постанови, вироки, рішення);
• діють в особливих процесуальних формах;
• їх рішення можуть бути оскаржені чи опротестовані.
Орган самоврядування – структура, що надає можливість населенню певної адміністративної одиниці самостійно вирішувати питання місцевого характеру.
Держава характеризується не лише наявністю певного змісту, який становлять функції та структури, що складають механізм держави, а й наявністю зовнішньої форми прояву своєї діяльності.
Форма держави – це такий устрій держави, в якому виявляються основні формальні характеристики держави і який забезпечує організацію державної влади, а також визначає способи та прийоми реалізації владних повноважень. Форма держави дає можливість визначити структурну, територіальну та політичну організацію політичної влади.
Форма держави складається з трьох основних елементів:
· форми державного правління, що визначає порядок утворення та організації вищих органів влади та управління.
· форми державного устрою – способу територіальної організації влади держави, що характеризує порядок взаємодії центральних, регіональних та місцевих влад.
· форми державного правління, що визначає порядок утворення та організації вищих органів влади та управління.
Форма правління - це організація державної влади, її органів, порядок їх утворення, розподіл між ними компетенції. Історично склалися дві основні форми правління:
· монархія, де вища державна влада здійснюється однією особою і передається у спадок;
· республіка, коли вища державна влада здійснюється виборним органом, що обирається громадянами країни на певний строк.
Монархії бувають:
· абсолютні, в яких влада здійснюється однією особою (імператором, царем, королем тощо) без участі народу, та
· конституційні, в яких поряд з владою монарха існують представницькі органи.
Монархія – форма державного правління, при якій вища влада в державі належить одній особі (монарха), яка:
· персоніфікує державу та виступає у внутрішній і зовнішній політиці як голова держави;
· здійснює одноособове правління, може приймати до розгляду будь-яке питання;
· володіє приватною власністю, що передається у спадок;
Республіка – форма державного правління, що характеризується наявністю вищого органу влади, який має колективно-представницький характер та наступні ознаки:
· наявність виборних органів влади;
· функціонування органів за принципом розподілу функцій влади;
· наявність складної структури державних органів та лише їм характерних повноважень;
· колегіальність у прийнятті рішень;
· усі вищі органи мають владні повноваження в одній із сфер суспільного життя;
· визначеність терміну повноважень державного органу;
· наявність відповідальності посадових осіб, що існує у формі відклику, імпічменту чи відставки;
· безперечний авторитет судової влади.
Різновидами республіки бувають:
· президентські, де голова держави (президент) одноосібне, або з наступним схваленням парламентом, формує склад уряду, яким сам керує (США, Іран, Аргентина та ін.);
· парламентські, де голова держави (президент) не може прямо впливати на склад і політику уряду, який формується виключно парламентом і підзвітний лише йому (ФРН, Італія та ін.);
· парламентсько-президентські, де голова держави (президент) особисто пропонує склад уряду, який підлягає обов'язковому затвердженню парламентом (Україна, Франція, Фінляндія та ін.).
Форма держави - це організація і будова державної влади, яка заснована на єдність трьох елементів:
· форми правління;
· форми державного устрою;
· форми політичного режиму.
Форма державного устрою - це адміністративно-територіальний устрій держави, що визначає характер відносин між центральними і місцевими органами. За формою устрою держави поділяються на прості та складні:
Ø Унітарна держава – це єдина проста централізована держава, територія якої поділяється на адміністративно-територіальні одиниці, що не мають ознак державності та суверенітету (Польща, Литва, Португалія, Фінляндія Франція, Швеція, та ін.). Найважливішими юридичними ознаками унітарної держави вважають:
· входження до її складу тільки таких державних утворень, що не наділені ознаками суверенітету;
· наявність єдиної вертикалі державних органів,
· єдиної Конституції та єдиної системи законодавства;
· впровадження єдиного громадянства;
· визнання єдиним суб’єктом міжнародних відносин і права.
Ø Федерація – це форма складної держави, що являє собою союз ряду державних утворень, що мають певні елементи державного суверенітету та ознаки державності (США, Бразилія, ФРН та ін.). Особливості федерації:
· складається з територій – суб’єктів федерації;
· суб’єкти федерації мають обмежений суверенітет, частину якого добровільно передають загально-федеральним органам;
· наявність двох рівнів державного апарату та двох рівнів законодавства;
· двопалатна структури парламенту;
· подвійне громадянство;
· нормативні акти будуються за принципом субординації;
· наявність у суб’єктів федерації власної судової системи;
· можливість як федерації в цілому, так і її суб’єктів бути учасниками міжнародних відносин;
§ наявність трьох рівнів повноважень державних органів: компетенція федерації; сумісна компетенція; компетенція суб’єктів федерації.
В залежності від характеру суб’єктів, федерації поділяються на:
Ø територіальні, що утворені по принципу адміністративних одиниць, в яких суб’єкти позбавлені права прямого представництва в міжнародних відносинах та встановлюється заборона одностороннього виходу (США, Мексика, ФРН);
Ø національні, до складу яких входять національні державні утворення та гарантується добровільність входу та виходу (Індія, Росія)
Конфедерація – союз (об’єднання) держав, які утворюються для певних цілей зі збереженням кожною країною повного суверенітету. Конфедерації, як правило, являють собою слабкі державні утворення, які або зникають або перетворюються у федерації.
Співдружність - це організаційне об’єднання держав, що характеризується наявністю спільних ознак та певним ступенем однорідності, а саме:
· основою її утворення є міждержавний статут, договір чи декларація;
· вона не є єдиним суб’єктом міжнародних правовідносин;
· задля координації дій суб’єктів створюються наддержавні органи, що діють у формі співпраці голів держав та урядів (наприклад, Європарламент та ін.);
· добровільно об’єднуються грошові засоби на засадах (за курсом та ін.), що встановлені за колективною угодою;
· нормативна діяльність здійснюється у формі підписання актів головами держав;
· наявність спільних ознак економічного, правового, культурного, національного чи мовного характеру;
· як правило, співдружність є перехідною початковою формою процесу самостійного розвитку держав (Співдружність незалежних держав, Common Wealth - Британська співдружність та ін.).
Співтовариство – організаційне об’єднання держав, які належать до певного регіону що створено з метою вирішення економічних питань. Його загальними засадами є: міжнародна угода; порядок вступу та виходу здійснюється лише за згодою всіх членів; фінансові відносини мають форму кредитів та позик; основною метою є врівноваження економічного розвитку країн та спрощення митних та візових бар’єрів (Європейське співтовариство).
Правова держава – це держава, в якій владні повноваження здійснюються в рамках і на основі законів нею ж прийнятих. Ознаками правової держави є:
· верховенство права в системі нормативно-правових актів над інтересами держави;
· законодавче регулювання найважливіших сфер життєдіяльності суспільства;
· здійснення влади на основі принципу розподілу її функцій на законодавчі, виконавчі, судові;
· взаємна відповідальність держави і особи;
· висока якість законодавства, що виключає прогалини та юридичну неточність;
· високий ступінь захищеності особи;
· наявність спеціальних органів, що здійснюють нагляд за конституційністю законодавства;
· високий рівень правової культури та правосвідомості громадян.
Громадянське суспільство – це співтовариство вільних і незалежних громадян, кожному з яких надаються рівні можливості та покладаються рівні обов’язки.
Ознаки громадянського суспільства:
· людина, її права та свободи становлять основну цінність держави;
· наявність реальних механізмів реалізації норм, що приймаються державою;
· можливість вільного вибору сфери трудової діяльності, що засновується на принципі рівноправності праці;
· наявність механізмів соціального захисту;
· наявність структур, що реально відображають суспільні інтереси;
· наявність системи права, що відповідає загальнолюдським цінностям;
· реальна можливість захисту прав суб’єктів;
· пріоритет інтересів суспільства над інтересами держави.
