Основними компонентами влади є її суб’єкт та обєкт.

Суб’єкти політичної влади: індивід, соціальна група, спільнота, народ, клас, суспільство, навіть – світова спільнота, що об’єднана в ООН та ін. втілюють її активне спрямовуюче начало. Вони мають складний багаторівневий характер:

• її первинними суб’єктами є індивіди,

• вторинними - політичні організації,

• суб’єктами найвищого рівню, що безпосередньо представляють у владних відносинах різні суспільні групи та весь народ, є політичні еліти та лідери.

Зв’язок між цими рівнями може порушуватися. Наприклад, лідери нерідко відриваються від мас й, навіть, від партій, що привели їх до влади (процес “переходу” народних обранців з однієї партії чи фракції до іншої вже нікого не здивує як в Українському, так і в Російському парламенті та ін.).

Суб’єкт визначається змістом владного відношення через наказ (розпорядження, команду). У наказі визначається поведінка об’єкту влади, вказуються (або розуміються) санкції, які тягне за собою виконання або невиконання розпорядження. Від наказу, характеру вимог, що в ньому містяться, багато в чому залежить відношення до нього об’єкта, виконавців - другого важливого елементу влади.

Обєкти влади: держава, політичні еліти, політичні лідери, політичні партії та громадські рухи, суспільні організації, об’єднання громадян та ін.

Влада - завжди двостороння, асиметрична взаємодія, з домінуванням волі володаря (державця). Вона неможлива без підпорядкування об’єкту. Якщо такого підпорядкування не має, то відсутня й влада, незважаючи на те, що прагнучий до неї суб’єкт володіє яскраво відображеною волею володарювання й навіть потужними засобами примусу. Кінець кінцем, у об’єкта владної волі завжди є, хоч і крайній, але ж вибір - погибнути, але не підкоритися, який знайшов своє відображення в свободолюбному лозунгу "краще померти, борючись, чим жити на колінах".

Масштаби відносин об’єкту до суб’єкту влади протягуються від жорстокого опору, боротьби на знищення до добровільного підкорення, що сприймається з радістю. Якості об’єкту політичного владування визначаються, перед усім, політичною культурою населення.

Функції влади: панування, керування, врегулювання, контроль, управління, координація, організація, мобілізація та ін.

У широкому розумінні ресурси влади представляють собою все те, що індивід або група можуть використовувати для впливу на інших. Тобто, ресурси влади - це все ті засоби, застосування яких забезпечує вплив на об’єкт влади у відповідності до цілей суб’єкту. Ресурси, наряду з суб’єктом й об’єктом, виступають однією з найважливіших засад влади. Вони можуть використовуватися задля заохочення, покарання або переконання. Найважливішою соціальною причиною підпорядкування одних людей іншим є нерівномірний розподіл ресурсів (засобів) політичної влади, серед яких важливе місце належить економічним, соціальним й культурно-інформаційним ресурсам.

Виділяють наступну структуру та джерела політичної влади: примус, насильство, авторитет, сила, престиж, право, закон, традиції, переконання, заохочення, багатство, знання, харизму, таємницю, інтерес, державний апарат, страх, міфи, та ін.

Політична влада характеризується рядом особливих відмін, а саме:

Ø легальністю в застосуванні сили в межах держави;

Ø зверхністю, обов’язковістю рішень для усілякої іншої влади (політична влада може обмежувати вплив потужних корпорацій, навіть засобів масової інформації й інших установ або і зовсім ліквідувати їх;

Ø публічністю, тобто, всеосяжністю й безособовістю (це означає, що політична влада на відміну від приватної, особистої влади, які снують в невеликих групах, за допомогою права звертається від імені усього суспільства до усіх громадян;

Ø моно центричністю, наявністю єдиного центру прийняття рішень. (на відміну від політичної влади економічна, соціальна й духовно-інформаційна влади поліцентричні).

До соціальних функцій політичної влади належать :