Збройна боротьба на західноукраїнських землях. Розгром ОУН-УПА

Відновлення сталінського терористичного режиму на західноукраїнських землях принесло населенню краю нові тяжкі випробування: насильницьку колективізацію сільського господарства, масові репресії, русифікацію і релігійні утиски. У цих умовах проти сталінського режиму на західноукраїнських землях виступали ОУН-УПА. Хронологічні рамки цієї збройної боротьби – 1940-і - перша половина 1950-х років. У програмних документах ОУН-УПА зазначалося, що вони ведуть боротьбу за самостійну соборну Українську державу, за справедливий лад у державі без панів, поміщиків і більшовицьких комісарів, за справедливий міжнародний устрій на основі поважання прав кожного народу на самостійний розвиток. Весною 1945 р. по даним органів держбезпеки УРСР загальна чисельність ОУН-УПА становила 90 тис. чол. При цьому, за словами головнокомандуючого УПА Р. Шухевича, члени ОУН становили 50 % усього складу повстанців. Що стосується соціального складу УПА, то 85 % бійців були селяни. Керівний склад ОУН-УПА, включаючи і Р. Шухевича, переважно були з числа різночинної інтелігенції. Армію очолював головнокомандуючий і його штаб, який складався з кількох відділів: оперативного, політичного, бойової підготовки, зв’язку, санітарного і господарського. При Головному командуванні діяв відділ Служби безпеки (СБ). Остання мала завдання не допускати проникнення ворожої агентури в УПА та знешкоджувати її, проводити розвідку у ворожому стані. СБ функціонувала також у структурах територіальних органів (проводах) ОУН. УПА складалася з чотирьох груп: Північної або Поліської (район дії Волинь та Західне Полісся), Південної (діяла на півдні Правобережжя), Західної (терен - Галичина, Північна Буковина, Закарпаття і Закерзоння), Східної (діяла на півночі Житомирської, Київської і частково Чернігівської областей). Групи УПА складалися з військових округ, що мали по кілька відтинків. Відтинок об'єднував від 3 до 5 куренів. На початку 1944 р. УПА мала 50 куренів. Кожен курінь складався з сотень, сотні з чот, а останні з роїв. Командирів підрозділів УПА, починаючи від сотні і вище, призначала крайова екзекутива (виконавчий комітет) ОУН зі складу її активу, спеціалістів воєнної справи, переважно з числа галичан. При Головному командуванні УПА функціонувала старшинська школа з 4 - місячним терміном навчання. ОУН мала свою, окрему мережу і окрему організаційну структуру. На весну 1944 р. її будова виглядала так: Бюро Центрального проводу ОУН на рідних землях, нижче стояли крайові проводи або обласні, потім окружні, надрайонні, районні, кущові (підрайонні). Первинною організацією, з якої починалося підпілля ОУН, була станична (сільська) організація. Улюбленими тактичними прийомами УПА були: несподівані напади на противника, як правило з засідки; напади на адміністративні центри; нищення комунікацій; диверсії; замахи на представників партійно-радянського апарату; пропаганда ідей ОУН шляхом розповсюдження листівок, гасел, вивішування національних прапорів тощо. Після повернення радянської влади на Західну Україну чітко виділяються два періоди збройної боротьби ОУН-УПА: перший в 1944-1946 рр. і другий в 1947 - першій половині 50-х років. Для першого періоду було характерним намагання командування ОУН-УПА утримувати під своїм контролем великі території, вести бої великими силами, з застосуванням мінометів і артилерії. Спільними зусиллями військ держбезпеки, прикордонників і армійських частин у важких боях 1944-1946 рр. УПА завдали величезних втрат. За відомостями органів МДБ у ці роки УПА втратила 56,6 тис. убитими, 108,5 тис. полоненими і 48,3 тис. чол. вийшло з повинною. Думається, що це перебільшені цифри, оскільки це значно перевищувало збройні сили ОУН-УПА. Більш вірогідні дані Р. Шухевича, який зазначав, що в боях у 1944-1946 рр. УПА втратила до половини особового складу. На другому етапі боротьби Головне командування УПА змінило тактику збройної боротьби. У 1947 р. воно розчленувало свої відділи на оперативні самостійні підвідділи (10-50 чол.), а частину бійців УПА приєднало до самооборонних кущевих відділів ОУН. Віднині бойові дії велись лише партизанськими методами і дрібними підрозділами. Кілька тисяч повстанців під проводом керівника СБ ОУН М. Лебедя в 1947-1948 рр. з боями через територію Чехословаччини прорвались у Західну Німеччину. Там вони отримали статус „Закордоних частин ОУН”. У цілому, за даними органів держбезпеки, за 1944-195І рр. бойовики ОУН-УПА провели 14,5 тис. бойових операцій, диверсій і терористичних актів, у ході яких загинуло до 30 тис. партійно-радянських працівників та військовослужбовців і до 40 тис. інших громадян. Як усяка боротьба, що точиться всередині країни між громадянами однієї держави, збройна боротьба на Західній Україні відбувалася в найгостріших формах. Про жорстокість членів ОУН-УПА ("бандерівців") написано чимало. Безумовно, що цю жорстокість не можна виправдати. Але жорстокість допускали і їх противники. Спалені і збезлюдненні хутори та села на західноукраїнській землі - це часто справа рук не бандерівців, а тих, хто з ними боровся, бо без селян – бандерівці ніщо, їм ні на кого і ні нащо було опертися. Боротьба з ОУН-УПА в краї у повоєнні роки паралізувала все життя: щодня гинули люди, терор панував усюди. Постійні облави, блокади цілих районів призводили до розгрому слабо озброєних загонів УПА, незважаючи на їх опір. У боях загинуло багато керівників ОУН-УПА. Так, у 1945 р. на Волині в бою з частинами НКВД поліг начальник штабу "УПА-Північ" М. Медвідь-Крем’янецький (Карпович), загинув начальник штабу "УПА-Захід" В. Бралевський (Боровий), була страчена у Коломиївській в’язниці крайовий провідник ОУН(б) на Буковині Н. Галицька (Мотря). У 1946 р. загинув у бою з військами МДБ крайовий провідник ОУН(б) на Львівщині З.Тершаковець (Федір). У січні 1949 р. на вулиці у Львові в перестрілці зі співробітниками держбезпеки загинув начальник штабу УПА полковник О. Гасин (Лицар). У лютому 1949 р. у бою на Волині був убитий командир "УПА-Північ" та крайовий провідник ОУН(б) на північно-західних землях П. Козак (Смок), у квітні 1949 р. у Карпатах поліг у бою командир "УПА-Захід" В. Шелест (Сидор), у жовтні 1949 р. загинув С. Стебельний (С. Хрін) командир тактичного відтинку "Маківка-24" групи "УПА-Захід", широко відомий своєю боротьбою на Закерзонні. 5 березня 1950 р. спецпідрозділи органів держбезпеки оточили криївку у селі Білогорща в околицях Львова, де в бою загинув головнокомандуючий УПА керівник підпілля ОУН(б) на західноукраїнських землях голова УГВР Р. Шухевич (Т. Чупринка). На посту Голови Генерального Секретаріату УГВР та головнокомандуючого УПА і керівника підпільної мережі ОУН(б) у краї вбитого Р. Шухевича замінив В. Коваль (Кук). У 1954 р. В. Коваль був схоплений органами держбезпеки. Підпілля ОУН і збройні формування УПА були розгромлені. У ході збройної боротьби на західноукраїнських землях у повоєнний період загинуло не менше півмільйона чоловік. Край було втихомирено. Та ідея самостійної України не вмерла. Її підхопили інші покоління борців за вільну Україну в 1960-1990-х роках ХХ ст.