Колективізація сільського господарства на західноукраїнських землях

Трагічна історія колективізації на західноукраїнських землях багато в чому нагадує те, що мало місце в східних областях України наприкінці 20-х - на початку З0-х років. У вересні 1939 р. Червона Армія здій­снила похід на західноукраїнські землі, а навесні 1940 р. там поча­ли насильно проводити колективізацію. Внаслідок залякування та репресій на червень 1941 р. у колгоспи вдалося об’єднати 13 % селянських господарств краю. Під час окупації всі ці колгоспи розпалися. У 1944 р., відразу після звільнення від німецько-фашистських окупантів, у селах західного регіону були створені ініціативні групи для відновлення довоєнних і організації нових колгоспів. Весною 1946 р. виникли перші колгоспи і на Закарпатті. Але процес колекти­візації в 1944-1947 рр. ішов доволі мляво. На весну 1947 р. у краї існувало 507 колгоспів, що об’єднували 2,2 % селянських господарств. Ситуація різко змінилася з середини 1947 р. Головним силам ОУН-УПА на той час вдалося завдати тяжких ударів, опір збройного підпілля помітно ослаб. Тоді й було прийняте рішення про розгортання суцільної колективізації, яку сталінське керівництво розглядало і як спосіб остаточної ліквідації ОУН-УПА. Водночас, умови жорстокої боротьби проти збройних формувань ОУН-УПА полегшу­вали завдання партійно-державним органам колективізувати село, оскільки розв’язувало їм руки. Найменше невдоволення селян колективізацією кваліфікувалося як прояв українського буржуазного націоналізму з усіма наслідками, які з цього випливали. Однією з головних відмінностей колективізації західноукраїнсь­кого села було те, що радянській владі тут не вдалося розколоти се­лянство за класовим принципом, створити той "актив", руками якого здійснювалася колективізація в східних областях. У західному регіоні бракувало заможного селянства, щоб після ліквідації поміщиків та польського осадництва нацькувати наймитів, бідняків та так званих куркулів. Тут не було класових селянських організацій на кшталт комнезамів. Форсування суцільної колективізації в західних областях України розпочалося з середини 1947 р. у той час, коли зі східних областей республіки сюди хлинули тисячі голодних біженців. Кращих "агітато­рів" проти колгоспного ладу годі було б шукати. Західноукраїнські селяни наочно переконалися, чим для них може завершитися колективізація і вчинили їй відчайдушний опір. Найрішучіші подалися до лав ОУН-УПА. Тисячі з них загинули, десятки тисяч потрапили в концтабори, а так звані куркулі на спецпоселення у відда­ленні райони Далекої Півночі, Сибіру та Далекого Сходу. На початок 50-х років опір селян був зламаний. У західних облас­тях фактично була завершена суцільна колективізація сільського гос­подарства. Д₀ середини 1951р.понад 95 % селянських дворів об’єднали у колективні господарства. Замість 1,5 млн. одноосібних господарств у краї організували 4594 колгоспи. Для їх обслуговування було організовано 225 МТС. До початку 50-х років на роботу в сільське господарство регіону було направлено15 тис. спеціалістів, завезено 15 тис. кінних плугів, 10 тис. культи­ваторів, 4,7 тис. сівалок, 5,2 тис. жаток, 15 тис. тракторів, 0,6 тис. зернових комбайнів тощо. Та для західного регіону, що включав на той час 9 із 26 областей республіки, цього було замало. Новостворені колгоспи були економічно немічними і не показали вищої продуктивності ніж індивідуальні господарства. Так, врожайність зернових у колгоспах Волинської області в 1950 р. пересічно становила 9,9 ц га, а у одноосібників - 10,3. Подібна картина спостерігалася і в інших областях. У той же час примусова колективізація супроводжувалася різким збільшенням хлібозаготівель у західних областях, незважаючи на те, що довоєнний рівень розвитку сільського господарства не було відновлено. Так, у тій же Волинській області у 1940 р. валовий збір зерна становив 543,9 тис. т., а державні закупки зерна становили 53 тис. т. У 1950 р. валовий збір зерна становив 487 тис. т., але держава вилучила у колгоспів та радгоспів 147 тис. т. Отже, після колективізації втричі збільшилися державні заготів­лі сільськогосподарської продукції. Наслідком цього став занепад сільського господарства в краї. Стан сільського виробництва в західному регіоні на початку 50-х років мало чим відрізнявся від стану справ на сході республіки.