Успішні наступальні дії Червоної Армії, які розгорнулися наприкінці 1942-1943 рр., були зумовлені не тільки патріотизмом, героїзмом і воїнською майстерністю та досвідом бійців і командирів, а й самовідданою працею робітників, колгоспників, інтелігенції, внаслідок чого радянські війська одержували дедалі більше новітнього озброєння, боєприпасів, обмундирування, продовольства. На початку війни була втрачена розташована в Україні металургійна, паливно-енергетична й машинобудівна база, через що фактично припинилося виробництво танків та іншого важливого озброєння. Але адміністративно-командна система своїми жорсткими надзвичайними заходами змогла організувати воєнне виробництво на сході країни. На середину 1942 р. була завершена перебудова народного господарства СРСР на воєнний лад, створено воєнне народне господарство, яке неухильно збільшувало виробництво продукції. Валова продукція всієї промисловості зросла в 1943 р. проти 1942 р. на 17 %, а важкої – на 19 %. Виробництво воєнної продукції на кінець 1942 р. значно перевищило рівень перших місяців війни. Велику роль в організації воєнного господарства відіграли евакуйовані з України на схід 550 великих заводів і 3,5 млн. робітників, селян, інтелігенції. Радянська історіографія містить чимало прикладів трудового героїзму робітників у тилу. Так, криворізький гірник О. Семиволос, який під час евакуації працював на Байкальських рудниках на Уралі 6 лютого 1943 р. буцімто виконав 49 норм за зміну. Це, без сумніву, перебільшення, але сумлінна праця трудящих забезпечувала збільшення виробництва продукції, в першу чергу, для потреб фронту. Після завершення перебазування в східні райони СРСР евакуйовані з України підприємства стали давати воєнної продукції більше, ніж до війни. Так, Харківський завод ім. Комінтерну в порівнянні з 1941 р. збільшив випуск танків у 1942 р. – у 3,6 раза, в 1943 р. – в 4,7, у 1944 р. – в 5,3 раза. Всього цей завод дав фронту 35 тис. танків. Долаючи величезні труднощі, колгоспи, радгоспи і МТС, колгоспники і спеціалісти сільського господарства України, евакуйовані в Поволжя, Сибір, Середню Азію і Казахстан, разом з місцевими трудівниками показували високі зразки сумлінної праці. Багато зусиль доклали українські колгоспники, щоб у місцевостях, куди вони були евакуйовані, впровадити культури – цукрові буряки, кукурудзу, тютюн та ін. Як і робітники та колгоспники, під гаслом „Все – для фронту! Все – для перемоги!” розгортали свою діяльність учені і працівники культури. Науковці Академії наук УРСР, яка спочатку перебувала в Уфі, а з літа 1943 р. – в Москві, разом з ученими всієї країни розробляли важливі оборонні і народногосподарські проблеми, що мали велике значення для забезпечення виробництва високоякісного металу, створення нових зразків зброї, бойової техніки, вишукування нових джерел сировини, підвищення продуктивності праці і т.п. У радянському тилу інтенсивно працювали над розробкою важливих наукових проблем і підготовкою висококваліфікованих спеціалістів понад 70 вузів, евакуйованих з України, - Київський і Харківський університети в складі Об’єднаного українського державного університету в місті Кзил-0рді Казахської РСР, Одеський державний університет у місті Байрам-Алі Туркменської РСР, Харківський хіміко-технологічний інститут у місті Чирчику Узбецької РСР, Київський індустріальний інститут у Ташкенті та ін. Усі сили боротьбі за перемогу над фашистською Німеччиною віддавали працівники культури і мистецтва України - письменники, артисти, композитори, художники та ін. Багато з них у роки війни перебували безпосередньо в діючій армії або в партизанських загонах, зі зброєю в руках брали участь у боях з фашистами. 25 письменників України полягли смертю хоробрих. Великий загін українських радянських літераторів працював у фронтових, армійських та дивізійних газетах і на радіо. У своїх творах письменники і митці звеличували героїзм радянських воїнів, партизанів і підпільників, самовіддану працю трудівників тилу, викривали звірячу ідеологію й політику нацистів. Високим патріотичним пафосом, ненавистю до ворога й глибокою вірою в перемогу сповнені поетичні, прозові, драматургічні й публіцистичні твори письменників М. Бажана („Клятва”), П. Тичини („Похорон друга”, „Відповідь бійцям на фронті”), М. Рильського („Слово про рідну матір”), В. Сосюри („В години гніву”, „Під гул кривавий”), А. Малишка („Україне моя”, „Битва”), О. Довженка („Ніч перед боєм”, „Воля до життя”), Ю. Яновського (збірних оповідань і нарисів „Земля батьків”), Івана Ле (оповідання „Люба”, „Шевченко”) та ін. Близько 350 музичних творів, написали в роки евакуації композитори УРСР, особливо виділялися патріотична кантата-симфонія „Україно моя”, створена А. Штогаренком на слова А. Малишка і М. Рильського, кантата Ю. Мейтуса „Клятва” на слова М. Бажана. У роки війни у мистецтві домінував патріотичний плакат і сатирична карикатура. Зокрема, багато плакатів створили художники України О. Шовкуненко, К. Трохименко, М. Дерегус, М. Глущенко, В. Касіян, О. Пащонко, С. Бесєдін, Ю. Балановський, О. Довгаль. У радянському тилу продовжували свою творчу працю 42 евакуйованих з Україну театральних колективи: Київський театр опери та балету ім. Т.Г. Шевченка - в Уфі й Іркутську, Київський драматичний театр ім. Івана Франка - в Семипалатинську і Ташкенті, Харківський оперний театр ім. М.В. Лисенка - в Читі, Харківський драматичний театр ім. Т.Г. Шевченка - у Фергані та ін. Колективи театрів часто виступали у військових частинах, госпіталях, на заводах, фабриках, шахтах, у радгоспах, колгоспах. Кіномитці України продовжували працювати над створенням художніх і хронікально-документальних кінофільмів. Київська кіностудія художніх фільмів, яка працювала в Ашхабаді, з допомогою Ашхабадської і Ташкентської студій створила такі фільми, як „Олександр Пархоменко”, „Як гартувалася сталь”, „Партизани в степах України”. Великою популярністю користувався хронікально-документальний фільм „Битва за нашу радянську Україну”, створений О. Довженком за участю Ю. Солнцевої та Я. Авдєєнка і випущений на екрани в листопаді 1943 р. Як і всі трудящі країни, робітники, колгоспники, інтелігенція Української РСР протягом усієї війни брали активну участь у патріотичному русі допомоги фронтові. Одним із яскравих проявів цього руху було збирання коштів у фонд оборони. Всього за роки війни трудящі УРСР внесли у фонд оборони грішми і різними цінностями понад 2 млрд. крб., здали державі понад один мільярд пудів хліба та багато інших продовольчих продуктів. Отже, робітники, колгоспники, інтелігенція радянської України, докладали всіх зусиль, щоб наблизити перемогу над ворогом.
6. 6 Україна в завершальний період війни (кінець 1944 – травень 1945 рр.)
