З наступом частин Червоної Армії на зайнятих ними територіях України поновлювалася радянська влада. Керівні партійно-державні діячі, зважаючи на те, що населення України здебільшого два і більше роки перебувало в умовах німецької окупації і піддавалось нацистській пропаганді, намагалися передусім відбудувати адміністративно-командну систему, партійний і державний апарат, міліцію, апарат НКВС-МДБ. Відновлювались ці структури, насамперед, як за рахунок місцевих комуністів, що вийшли з підпілля або з партизанських загонів, або були надіслані ЦК ВКП(б) і ЦК КП(б)У із східних районів, із діючої армії. Органи радянської влади з недовірою і підозрою ставились до всіх, хто перебував на окупованій території. Їхні права порушувалися, зокрема при прийомі на роботу, у вищі навчальні заклади, при вирішенні питань про підвищення по службі і т.п. З великим болем О. Довженко писав у своєму щоденнику, що визволителі часто „поводяться зі звільненими людьми грубо, недобре, а часом і жорстоко, як із чимось винуватим, ворожим, підозрілим, забуваючи, що Батьківщина - це не тільки земля, а рідні люди, плоть од плоті яких вони і є”. Але особливо до нелюдських репресивних методів сталінський режим вдавався щодо національних меншин, обвинувачених у нелояльності та зраді радянській владі. На цій підставі у травні 1944 р. було поголовне депортовано із Криму у віддалені місцевості СРСР 191 тис. татар, 15 тис. греків, 12,4 тис. болгар, 10 тис. вірмен та ін. Найважливішим завданням, яке постало перед органами влади й усім населенням було налагодження громадського порядку і відбудови народного господарства та культури. 21 серпня 1943 р. Раднарком СРСР і ЦК ВКП(б) схвалили постанову „Про невідкладні заходи по відбудові господарства в районах, визволених від німецької окупації”. Державний Комітет Оборони схвалив ряд постанов, у яких визначались конкретні заходи по відбудові вугільної, залізорудної, металургійної промисловості Донецького й Криворізького басейнів, машинобудівних заводів, Дніпрогесу та інших електростанцій УРСР і т.п. Безпосередньо відбудовою народного господарства та культури керував і контролював виконання рішень ДКО створений при Раднаркомі СРСР Комітет з відбудови економіки у визволених районах. Відбудова починалася в дуже складних і тяжких умовах війни. Не вистачало устаткування, бо масову реевакуацію вивезеного з України майна було визнано недоцільною. Не вистачало коштів, бо у 1943-1945 рр. держава змогла виділити їх тільки 7 % від суми прямих збитків, завданих Україні у час війни. Не вистачало робочої сили, бо з 6200 тис. робітників і службовців, що були в Україні напередодні війни, на початку 1944 р. працювали лише 1564 тис. Невимовно тяжкими були матеріально-побутові умови, в яких жило населення. У першу чергу відбудовувалися галузі важкої промисловості – вугільна, залізорудна, металургійна, енергетична, машинобудівна, хімічна. На кінець війни у Донбасі було відбудовано 123 великих і 506 середніх і дрібних шахт. За 1943-1945 рр. країна одержала 50 млн. т. донецького вугілля. У загальному паливному балансі СРСР питома вага Донбасу зросла з 4,8 % у 1943 р. до 26,7 % у 1945 р. Інтенсивно відбудовувалися залізорудні та марганцеворудні шахти Криворізького й Нікопольського басейнів, металургійні заводи «Азовсталь», Єнакіївський, Макіївський, Дніпродзержинський, Сталінський, Краматорський, Дніпропетровський ім. Г.І. Петровського та ін. Широким фронтом велися роботи на відбудові Дніпрогесу, Харківської, Зуївської, Північно-Донецької, Штерівської та інших електростанцій. На кінець 1945 р. потужність електростанцій становила 47 % довоєнної. З особливою енергією підіймали з руїн машинобудівні й оборонні заводи, продукція яких мала особливо велике значення для фронту - Новокраматорський завод важкого машинобудування, Ворошиловградський завод транспортного машинобудування, Харківські заводи - тракторний, турбогенераторний і верстатобудівний заводи, транспортного машинобудування, Київські заводи „Більшовик”, „Арсенал”, „Ленінська кузня”, Миколаївські суднобудівні, Одеські ім. Жовтневої революції, ім. Січневого повстання та ін. На 1 вересня 1945 р. в Україні 95 із 108 довоєнних машинобудівних та оборонних заводів союзного підпорядкування давали продукцію. А всього після визволення і до кінця війни в Україні було відбудовано і збудовано 3 тис. великих промислових підприємств і введено в дію близько 30 % довоєнних виробничих потужностей.
Ще в ході війни силами воїнів Червоної Армії і залізничників було відбудовано в УРСР понад 20 тис. км. залізничної колії, 615 великих і середніх залізничних мостів. Промислові підприємства Чорноморського пароплавства були відроджені на 80 %, а флот – на 65 %. Ліній зв’язку в республіці було відбудовано 28,5 тис., або 61 % їх довоєнної довжини. Великою напруженою працею відроджували сільське господарство працівники ланів, передусім жінки, старики й підлітки. У 1945 р. було засіяно 76 % усіх довоєнних посівних площ, а під зерновими – 84 %. Але основні кошти спрямовувалися на відбудову промисловості, для сільського господарства виділялася мізерна частка. Певна робота велася по задоволенню матеріально-побутових потреб населення, відродженню закладів освіти, науки і культури. 10,5 млн. чол., фактично все міське населення, хоча й дуже недостатньо, постачалося нормованими продовольчими й промисловими товарами за картками і твердими цінами через торгівельну мережу. За найактивнішою участю всього населення відбудовувалися і вводилися в дію міські електростанції, водогони, трамваї, каналізаційні системи, лазні і пральні. За 1943 – 1945 рр. в містах і робітничих селищах республіки було відбудовано понад 10 млн. кв. м. житлової площі, внаслідок чого житловий фонд у 1945 р. у містах і робітничих селищах досяг 75 % довоєнного. У селах на той час відбудовано 250 тис. житлових будинків. Інтенсивно відроджувалася мережа медичних закладів. На кінець війни були підняті з руїн і діяли 4025 поліклінік та амбулаторій, 827 санітарно-епідеміологічних станцій тощо. На початок 1945/46 навчального року вже працювали 30512 шкіл (94 % довоєнної кількості), в яких навчалися 5151 тис. учнів (78 % довоєнної чисельності) і вели заняття 183 тис. вчителів (72 % довоєнної чисельності). На той же час відновили діяльність усі 154 вищі навчальні заклади, в тому числі 6 університетів: Київський, Харківський, Одеський, Дніпропетровський, Львівський і Чернівецький. У них навчались 137 тис. студентів. У 1944/45 навчальному році вузи випустили 8360 спеціалістів. У 1945 р. у республіці працювали 267 науково-дослідних установи (83 % довоєнної кількості). Розгорнула свою діяльність Академія Наук УРСР, яка в березні 1944 р. повернулась до Києва. Йшла відбудова культурно-освітніх установ - будинків культури, клубів, хат-читалень, бібліотек, музеїв, радіовузлів та ін. відновлювали роботу кінотеатри, театри, видавництва. Життя брало своє.
