ОУН-УПА наприкінці 1942-1944 рр.

З посиленням з боку німецьких окупантів пограбування й терору проти українського населення, керівництво Організації українських націоналістів вирішило для захисту населення й посилення серед нього впливу перейти до збройної боротьби проти нацистів. Як уже говорилось, перший відділ військових сил ОУН(б), які дістали назву Української повстанської армії, було сформовано на Поліссі С. Качинським (Остапом) у жовтні 1942 р. На цій основі Українська Головна Визвольна Рада 30 травня 1947 р. проголосила 14 жовтня 1942 р. офіційною датою створення УПА. Про мету, яку ставила перед собою УПА, у листівці, опублікованій у серпні 1943 р. Головною Командою УПА, говорилось: „Українська Повстанча Армія бореться за Українську Самостійну Соборну Державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй власній, самостійній державі. Знищення національного поневолення та експлуатації націй нацією, система вільних народів у власних, самостійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціального питання в цілому світі. УПА бореться проти імперіалістів і імперій, бо в них один пануючий народ поневолює культурно і політично та визискує економічно інші народи. Тому УПА бореться проти СРСР і проти німецької Нової Європи”. Активні дії частин УПА проти німецьких окупантів почалися з успішного нападу першої сотні УПА під командуванням Довбешка-Коробки на німецький загін у містечку Володимирець Рівненської області 7 лютого 1943 р. У квітні загони УПА захопили місто Горохів; учинили напад на містечко Цумань на Волині. Бойові дії загонів УПА з німецькими поліційними й військовими частинами у травні й червні 1943 р. відбувалися передусім на Поліссі й Волині. Одночасно весною 1943 р. з’явилися відділи УПА на Правобережжі. Вони стали діяти на Уманщині, в Холодному Яру на Черкащині. Улітку 1943 р. у повстанську армію реорганізувалася й Українська народна самооборона в Галичині. Восени 1943 р. з’явилися перші повстанські загони на Буковині й Бессарабії, які в 1944 р. теж стали називатися частинами УПА. Виступаючи за створення Української незалежної держави, Українська повстанська армія набула великого впливу серед місцевого українського населення. Поступово УПА дістала чітку організаційну структуру, ґрунтуючись на територіальному принципі. Армія складалася з чотирьох груп: 1) Північна або Поліська (райони дії Волинь і Західне Полісся); 2) Західна (Галичина, Буковина, Закарпаття, Закерзоння); 3) Південна (Кам’янець-Подільська, південь Житомирської, Вінницька і південна частина Київської областей); 4) Східна (північ Житомирщини і Київщини, частина Чернігівської області). Групи УПА складалися з військових округів, а округи з тактичних відтинків. Відтинок об’єднував від 3 до 5 куренів. Курінь був основною одиницею армії. Кожен курінь складався з 3-4 сотень і технічних частин. До сотні входили три стрілецькі і одна кулеметна чоти. Чота - складалася з трьох роїв. Бойова сотня за нормою мусила мати 136 бійців. Чисельність УПА у 1944 р. доходила до 100 тис. чол. УПА очолював Головний військовий штаб. Восени 1943 р. рішенням Головного командування УПА було встановлено пост Головного командира УПА, яким став Р. ІІІухевич (підпільна кличка - Тарас Чупринка) в ранзі полковника, а потім генерала. С. Качинський (Остап) загинув у бою під Оржевом на Волині у березні 1943 р.

Знищуючи й витискаючи ворожі сили, ОУН-УПА ліквідовували окупаційні владні структури та німецькі господарства-лігеншафти. Уже навесні 1943 р. значна частина Полісся й Волині, а з осені і Галичини опинилася під контролем УПА. Там була створена українська адміністрація. Найбільш відома була „Колківська республіка” на Волині. Улітку 1943 р. підрозділи УПА витиснули з Волині польську допоміжну поліцію та польських осадників за їх пронімецьку та антиукраїнську поведінку. На жаль, при цьому справа дійшла до кривавих етнічних зачисток українського населення польською Армією Крайовою на Холмщині і Підляшші і польського населення УПА на Волині. У зв’язку з посиленням бойової діяльності, зокрема з розширенням її на центральні і східні райони України, ОУН переглянула свої програмні положення, включивши туди, поряд з національними вимогами – утворення самостійної, соборної України, вимоги загальнодемократичні, соціально-економічні. ІІІ Надзвичайний великий збір ОУН(б), який відбувся у серпні 1943 р. визначив, що „Організація українських націоналістів бореться за українську самостійну соборну державу і за те, щоб кожна нація жила вільним життя у своїй власній самостійній державі”. Члени ОУН боролись за знищення більшовицької й нацистській системи в організації сільського господарства, за безплатну передачу селянам західних українських областей усіх поміщицьких земель, за те, щоб велика промисловість була національно-державною власністю, а дрібна - кооперативно-громадською, за участь робітників у керівництві заводами, за загальний восьмигодинний робочий день, за вільну працю, за свободу слова, думки, переконань, за рівність усіх громадян України. ІІІ Надзвичайний великий збір обрав головою проводу ОУН(б) в краї Р. Шухевича. На зборі заплановано було створити керівний орган українським національно-визвольним рухом, що об’єднував би різні політичні сили, котрі стояли на платформі самостійної України. У липні 1944 р. у лісі поблизу села Недільна Самбірського району Дрогобицької області з ініціативи ОУН(б) відбулися установчі збори представників різних політичних груп самостійницького напряму. Збори, обрали Українську Головну Визвольну Раду (УГВР) - верховний орган політичного керівництва національно-визвольною боротьбою українського народу за створення самостійної держави. Генеральний секретаріат УГВР очолив Р. Шухевич. Одночасно він і керував збройною боротьбою УПА з осені 1943 до своєї загибелі у березні 1950 р. У платформі УГВР було зазначено, що тільки власна національна суверенна держава є єдиною передумовою та запорукою нормального життя й розвитку нації та її культури, матеріального і духовного добробуту народних мас. Тому український народ повинен віддавати всі свої сили для створення власної держави. А для цього потрібні збройні сили. УПА, що постала 1942 р. у вогні боротьби проти німецько-фашистських окупантів, на час повернення на західноукраїнські землі радянської влади в 1944 р. була серйозною бойовою силою.