Нацистська окупація України. Рух опору

Окупаційний режим

Окупувавши Україну, гітлерівські загарбники почали здійснювати свої плани її пограбування. Окупанти штучно поділили Україну на чотири частини, підпорядковані різним адміністративним органам. Окуповані у липні 1941 р. Чернівецька та Ізмаїльська області УРСР були включені до складу Румунії. Під владу Румунії, відповідно до німецько-румунської угоди від 19 серпня 1941 р., були передані і землі між Бугом та Дністром – Одеська область, південні райони Вінницької та західні райони Миколаївської областей, а також лівобережні райони Молдавської РСР. Тут була створена так звана ”Трансністрія” з центром спочатку в Тирасполі, а потім в Одесі. Львівська, Дрогобицька, Станіславська і Тернопільська області за розпорядженням генерал-губернатора Франка від 1 серпня 1941 р., відповідно до наказів Гітлера, були перетворені на дистрикт (округ) “Галичина” (центр – Львів), який був приєднаний до складу генерал-губернаторства, до якого увійшли польські землі з центром у Кракові. З більшої частини українських земель, Криму, південних районів Білорусії та Орловської області РРФСР гітлерівці 20 серпня 1941 р. створили рейхскомісаріат “Україна” з центром у Рівному. Рейсхкомісаром України Гітлер призначив гауляйтера Еріха Коха. Прифронтові райони – Донбас, Чернігівська, Сумська і Харківська області – підпорядковувались безпосередньо військовому командуванню. Уся повнота влади в окупованих прифронтових місцевостях належала командуючим військами, а з віддаленням фронту створювалася німецька цивільна і місцева допоміжна адміністрація. На чолі німецької адміністрації стояли рейсхкомісар, генеральні комісари (в генеральних округах), гебітскомісари (в округах), міські комісари і коменданти. Місцева адміністрація – бургомістри в містах, голови в районах, старости в селах – формувалася переважно з тих представників місцевого населення, які пішли на співробітництво з окупантами. Діяли також численні поліцейські органи: гестапо (державна таємна поліція), СС (охоронні загони фашистської партії), СД (служба безпеки), жандармерія та ін. Управління усіма окупованими територіями відало рейхсміністерство у справах окупованих східних областей (острейхсміністерство), на чолі якого стояв рейсхміністр Альфред Розенберг. На окупованій території фашисти скасували чинність радянських законів, увели німецько-фашистське кримінальне право і німецькі суди. Усе життя населення регламентувалося наказами, за невиконання яких загрожувала смертна кара. Біля входів до кафе, ресторанів, стадіонів та ін­ших місць загального користування рясніли надписи: «Тільки для німців», «Вхід українцям заборонено» та їм подібні. Це був жорстокий режим політичного безправ’я, безмежної сваволі, терору, нещадної експлуатації і відкритого грабунку. Нацисти здійснювали в державному масштабі заздалегідь продуману політику винищення радянських громадян. В Україні виявлено не менше 250 місць масових страт мирного населення, існувало 180 великих концентраційних таборів і 50 гетто. У Києві в Бабиному Яру розстріляно 100 тис, чол., а всього в місті від рук фа­шистських катів загинуло близько 200 тис. чол. У Янівському "таборі примусових робіт" під Львовом, створеному для знищення населення, було закатовано 200 тис. чол., а всього у Львові і Львівській області гітлерівці знищили понад 600 тис. чол., як радянських громадян, так і привезених з інших окупованих країн. У Харківській області окупанти вбили та замучили не менше 270 тис. чол. цивільного населення, 23 тис. військовополонених. Крім того померло від голоду та виснаження 110-120 тис. чол. А всього в Україні було вбито і замучено близько 4 млн. чол. цивільного населення, 1365 тис. військовополоне­них. В Україні трагічної долі селищ Лідіце в Чехословаччині і Орадур-сюр-Глан у Франції, які були повністю знищені, а населення розстріляно нацистами, зазнали понад 250 сіл. Серед них - село Кортеліси Волинської області.

Ставлячи метою перетворити Україну на колонію, на аграрний і сировинний придаток німецького рейху, фашисти грабували її націо­нальні багатства, вивозили до Німеччини промислове устаткування, руду, метал, хліб, продовольство, історичні та художні скарби музеїв, інші матеріальні і культурні цінності. Еріх Кох, звертаючись до німецьких солдатів, заявляв: „Ви можете мені повірити, що я витягну з України останнє, аби тільки забезпечити вас і ваших рідних”. Щоб легше витягувати хліб і продовольчі продукти з українського села, за новим земельним порядком, який заводився в Україні, відповідно до наказу Розенберга від 15 лютого 1942 р., колгоспи і радгоспи не ліквідовувались, а перетворювалися на «общинні господарства» і «державні маєтки» з примусовою роботою селян у них. Нацисти запровадили для населення і військовополонених режим рабсько-кріпосницької праці. Було створено різні „трудові колони”, „трудові табори” та ін. На підприємствах робочий день тривав 12-14 і навіть 16 годин, на селі – від зорі до зорі. найбільш працездатних чоловіків і жінок, особливо молодь, фашисти насильно вивозили до Німеччини на каторжні роботи. Усього в німецьке рабство вони вивезли близько 2400 тис. чол. Відверто терористичний окупаційний режим спричинив рух Опору на окупованих нацистами територіях. У русі Опору в Україні було дві течії. Одна частина партизан і підпільників боролася під гаслом відновлення радянської влади, а друга, переважно в Західній Україні, виступала за створення незалежної соборної Української держави.