Лекции.Орг


Поиск:




Категории:

Астрономия
Биология
География
Другие языки
Интернет
Информатика
История
Культура
Литература
Логика
Математика
Медицина
Механика
Охрана труда
Педагогика
Политика
Право
Психология
Религия
Риторика
Социология
Спорт
Строительство
Технология
Транспорт
Физика
Философия
Финансы
Химия
Экология
Экономика
Электроника

 

 

 

 


Форсування темпів індустріалізації




Напружений, але збалансований план першого року п’ятирічки було виконано. У той же час у керівництві партії продовжувалася боротьба двох ліній, двох концепцій соціалістичного будівництва. Три члени Політбюро ЦК – М. Бухарін – член Виконкому Комінтерну і редактор газети „Правда”, О. Риков – голова Раднаркому СРСР та РСФРР і голова Ради Праці та Оборони СРСР, М. Томський – голова ВЦРПС, вважали необхідним будівництво соціалізму вести на основі ідей непу. Вони пропонували виходити з необхідності забезпечення пропорціонального, збалансованого, безкризового розвитку всіх галузей народного господарства і одночасного піднесення добробуту народних мас, оптимального поєднання інтересу нагромадження й інтересу споживання. Вони виступали за збереження нормальних економічних відносин між містом і селом, за сприяння розвиткові селянських господарств і поступове їх добровільне кооперування. Сталін, за підтримки решти членів Політбюро ЦК (Ворошилова, Калініна, Куйбишева, Молотова, Рудзутака), уже з початку 1928 р. повів лінію на згортання непу, на надмірне форсування індустріалізації і колективізації, застосування адміністративного натиску, екстраординарних заходів, репресій. Для непомірного збільшення капітальних вкладень у промисловість Сталін вважав за необхідне, щоб селяни, крім звичайних прямих і посередніх податків, переплачували на високих цінах за товари промисловості, тобто платили „щось подібне до „данини”, щось подібне до надподатку”. Узаконювався, таким чином, нееквівалентний обмін між містом і селом. Нормальним явищем визнавав Сталін і репресії. Незважаючи на реальний стан економіки і можливості країни, Сталін і його прихильники по-волюнтаристському відкинули перший п’ятирічний план, який передбачав і так максимально напружені темпи зростання народного господарства, вирішили ще більш прискорено розвивати промисловість, в першу чергу важку, продукцією якої були засоби виробництва, добитися її гігантського „стрибка”, „ривка вперед”. „Партія, - говорив потім Сталін на об’єднаному Пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) у січні 1933 р., - немовби підхльостувала країну, прискорюючи її біг уперед”. На кінець 1929 р. сталінська лінія на надмірну індустріалізацію і прискорену колективізацію перемогла. Бухарін і його прихильники були звинувачені у „правому ухилі” і усунені з Політбюро і своїх посад, дискредитовані, згодом репресовані. Відповідно до сталінської концепції, у контрольних цифрах, які приймалися на кожний рік, передбачалися значно вищі темпи приросту промислової продукції, ніж в оптимальному плані п’ятирічки. Оптимальний план передбачав на 1929-30 р. приріст промислової продукції у СРСР на 21,5%, а контрольні цифри – на 32%, на 1930/31 р. – відповідно на 22,1 і 45%, на 1931/32 р. – 23,8 і 36%. Приблизно такі ж цифри були поставлені і для УСРР. Капітальні вкладення у важку промисловість України швидко збільшувались. Капіталовкладення становили у 1929 р. 438 млн. крб., а в 1932 р. – 1229 млн. крб. (у порівняльних цінах 1928 р.). Для забезпечення фінансовими ресурсами „стрибка” в індустріалізації Сталін і його прихильники безперервно збільшували викачування коштів з села („данину”), підвищували ціни на спирто-горілочні вироби і розширювали їх продаж, проводили емісію грошей, тобто додатковий випуск грошових знаків, не забезпечених товарами, намагалися якнайбільше вивезти за кордон зерна, що майже даром забиралося у селян, дедалі ширше практикували розміщення серед населення примусових державних позик, обмежували споживання, знижували і так дуже низький життєвий рівень населення.

Згортання непу

Одночасно з проведенням індустріалізації відбувався відхід від принципів нової економічної політики. Був узятий курс на максимальне усуспільнення і одержавлення всіх сторін економічного життя, на суворе підпорядкування всієї господарської діяльності підприємств органам державної влади, на відмову від економічних і перехід до адміністративних методів керівництва. З кінця 1929 р. почалася реорганізація управління промисловістю, внаслідок якої підприємства позбавлялись будь-якої економічної самостійності. Замість синдикатів, куди підприємства входили добровільно і правління яких були виборними, створювались об’єднання, від яких повністю залежали і виробництво, і збут, і постачання підприємств. Усе регулювалось зверху, засоби виробництв і предмети споживання розподілялись у централізованому порядку, кредитна система і ринковий обіг різко скорочувались. Завмирала торгівля, селянам практично не дозволялось торгувати хлібом, у містах була запроваджена карткова система постачання, знову, як і в часи “військового комунізму”, робилися спроби організувати прямий продуктообмін між містом і селом. Через створення неможливих умов майже повністю занепало приватне підприємництво, згорталося ремісництво й кустарництво. Приватнику переставали давати банківський кредит, на нього накладали непомірні податки, з ним розривали договори на оренду державних підприємств. Дедалі більших утисків зазнавала кооперація, внаслідок більшість її типів зникла, а споживча дедалі більше обюрокрачувалася і фактично стала державною організацією. На селі розпочалася прискорена насильницька колективізація. Отже, в керівництві всім народним господарством складалась адміністративно-командна система, яка зверху, централізовано, в бюрократичному порядку розпоряджалася всією суспільною власністю і всім економічним життям. Відповідно до нових умов відбувалися зміни і в господарському механізмі системи. Постановою ЦВК СРСР від 7 грудня 1929 р. було створено об’єднаний Народний комісаріат землеробства СРСР. Республіканські народні комісаріати союзних республік було запропоновано перетворити на об’єднані (союзно-республіканські) народні комісаріати, підпорядковані союзному Наркомзему. 5 січня 1932 р. ЦВК і РНК своєю постановою Вищу раду народного господарства СРСР реорганізували у загальносоюзний Народний комісаріат важкої промисловості СРСР. Вся ця реорганізація управління народним господарством вела до дедалі більшої його централізації і звуження прав союзних республік. Одним із способів прискорення промислового розвитку більшовики вважали виробниче змагання за виконання і перевиконання виробничих планів. У пресі був піднятий неймовірний галас навколо різних форм виробничого змагання („зустрічні зобов’язання”, „рух за складення і виконання техпромфінплану”, „госпрозрахункові бригади”, „громадські буксири” тощо). Весь цей галас мав пропагандистське значення, але певна частина робітників тоді ще вірила у необхідність змагання і з ентузіазмом включалась у нього. За звітами на кінець першої п’ятирічки в Україні у виробничому змаганні брали участь дві третини працюючих. Але вже з перших кроків у виробничому змаганні виявилися негативні риси. В його організації було багато формалізму, показного, приписок, дутих цифр. В основі соціалістичного змаганни лежала не так стимули матеріального зацікавлення, як апеляції до „соціалістичної” свідомості працюючих віддати додаткові сили на побудову соціалізму. Формально соціалістичне значення вважалося виявом ініціативи самих робітників, але в дійсності його завжди організовували за наказами згори. Реконструкція старих і будівництво нових підприємств, насичення їх новими машинами, новітньою технікою вимагали від робітників, техніків та інженерів більш високої науково-технічної підготовки. Всесоюзна конференція працівників промисловості, яка відбувалася наприкінці січня – на початку лютого 1931 р., висунула лозунги: „Техніка в період реконструкції вирішує все!” Розгорталася масова підготовка і перепідготовка кадрів робітників і спеціалістів. Робітничі кадри готувалися в школах ФЗУ, шляхом індивідуально-бригадного учнівства, на різних курсах. Тільки в 1931 – 1932 рр. в УСРР було підготовлено і перепідготовлено 300 тис. робітників. Кадри інженерів і техніків готувалися і перепідготовлювалися в інститутах і технікумах, а також у вечірніх університетах, на курсах червоних директорів, а також безпосередньо на підприємствах, у так званих заводах-втузах. На кінець першої п’ятирічки в промисловості України працювали 84,5 тис. інженерів і техніків. Розгорнувся рух за оволодіння новою технікою і підготовку кваліфікованих робітників безпосередньо на виробництві. Він дістав назву ізотовського. Вибійник горлівської шахти „Кочегарка” М. Ізотов став навчати молодих робітників безпосередньо на роботі в шахті. За його прикладом багато ветеранів праці на робочих місцях на підприємствах готували кваліфікованих робітників. Розгортався також винахідницький та раціоналізаторський рух. Зростали лави товариства винахідників – Української асоціації робітників-винахідників, що виникла ще в 1926 р. Якщо в 1929 р. в цьому товаристві налічувалося 5 тис. членів, то в 1932 р. – 105 тис. У 1930 р. трудящі України внесли 54,1 тис. раціоналізаторських пропозицій, а в 1932 р. – 188,8 тис. Але і в цьому русі швидко наростав формалізм, начотництво, бюрократизм, паперова тяганина.





Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-24; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 332 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Велико ли, мало ли дело, его надо делать. © Неизвестно
==> читать все изречения...

2460 - | 2139 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.007 с.