Проблема взаємозв’язку когнітивних стилів

З питання про характер взаємозв’язку когнітивних стилів склалися дві протилежні позиції. Згідно з першою, різні когнітивні стилі є самостійними вимірюваннями, тому які-небудь стійкі зв’язки між ними відсутні. Згідно з другою, можна говорити про деяку єдину підставу, яка зумовлює конкретні стильові прояви.

Прихильники “множинного підходу”, заперечуючи взаємозумовленість окремих стильових властивостей, пропонують розглядати когнітивні стилі як комбінацію незалежних чинників. Наприклад, широке сканування в однієї людини може бути пов’язане з полезалежністю, ригідністю пізнавального контролю, в іншої – з поленезалежністю, гнучкістю пізнавального контролю і т. п.

Одним з аргументів прихильників “множинного підходу” є факти відсутності або наявності вельми слабких кореляційних зв’язків між стильовими показниками. Інший аргумент стосується відмінностей у психологічних підставах близьких за своєю суттю стилів. Так, М. Уаллах спробував довести, здавалося б, очевидну спорідненість полезалежності–поленезалежності, за Уїткіним, і аналітичного–тематичного стилів категоризації, за Каганом, оскільки полюси цих стилів характеризують аналітичний, активний підхід до поля (ПНЗ і стратегії сортування об’єктів на основі виділення їх відмітних деталей) на противагу глобальному, пасивному підходу до поля (ПЗ і стратегії сортування об’єктів на основі обліку цілісного ситуативного контексту). Проте він отримав вельми несподівані результати: по-перше, між собою ці вимірювання корелювали вкрай слабо і, по-друге, переважання ПНЗ корелювало з невербальним інте­лектом, тоді як переважання аналітичного стилю категоризації – з вербальним інтелектом.
У результаті Уаллах зробив висновок про неможливість існування прямих зв’язків між різними стилями внаслідок наявності “опосередковуючих змінних” (наприклад, тих або інших особових особливостей), під впливом яких зв’язки між стильовими показниками можуть набувати будь-якого вигляду (Wallach, 1962).

У рамках “унітарного підходу” робилися спроби довести, що в основі різних когнітивних стилів лежать якісь єдині психічні механізми. На думку І.П. Шкуратової, велика частина параметрів когнітивних стилів групується навколо вимірювання “аналітичність–синтетичність” (або “артикульова-ність–глобальність”), що характеризує ступінь дробового сприйняття навколишнього світу. Одні люди схильні будувати дробову картину світу, інші – цілісну. На рівні емпіричної перевірки цього припущення вдалося отримати кореляційні зв’язки між поленезалежністю (тести Готтшальдта і АКТ-70) і вузьким діапазоном еквівалентності (0,40 і0,41 при Р = 0,05), проте з когнітивною простотою–складністю ці стилі виявилися не зв’язаними [23].

Як приклад зведення всього різноманіття когнітивних стилів до невеликої кількості більш загальних вимірювань виступає типологія стилів, запропонована Р. Райдінгом (Riding, 1997). Він вважає, що всі описані на цей час когнітивні стилі можна об’єднати в дві групи, виділивши, таким чином, базові когнітивні стилі. До них належать: 1) “цілісний–аналітичний стиль”, що характеризує тенденцію суб’єкта переробляти інформацію на рівні або цілого, або частин; 2) “вербальний–образний стиль”, що характеризує схильність суб’єкта репрезентувати інформацію в ході свого мислення вербально або візуально.

Серйозною перешкодою “множинному підходу” є факти існування значущих кореляцій між окремими стильовими параметрами. Наприклад, у різних дослідженнях знайдені зв’язки між ригідним пізнавальним контролем й імпульсивністю; ригідним пізнавальним контролем, полезалежністю, широтою діапазону еквівалентності й імпульсивністю; вузьким діапазоном еквівалентності та когнітивною складністю; імпульсивністю і полезалежністю; абстрактною концептуалізацією і поленезалежністю і т. д. [16]. Водночас і “унітарний підхід” не має доказів на свою користь, оскільки зафіксувати стійкі й односпрямовані кореляційні зв’язки між відповідними стильовими параметрами, як правило, не вдається.

Отже, зайняти ту або іншу позицію – значить зробити явну помилку, бо при цьому доведеться ігнорувати факти, отримані “протилежною стороною”.

У чому суть колізії, що склалася?

Мабуть, кореляційне аргументування у принципі недостатнє для з’ясування можливих зв’язків між стильовими властивостями. Злагоджене, несуперечливе уявлення про природу когнітивних стилів не можна отримати на основі констатації відсутності або, навпаки, наявності кореляційного зв’язку між окремими стильовими параметрами. Суперечності емпіричного рівня – це платня за ігнорування теоретичного аспекту досліджень когнітивних стилів, пов’язаного з аналізом механізмів, що їх породжують.

Одним із варіантів вирішення питання про зв’язки когнітивних стилів є багатовимірні класифікації стильових феноменів. Відповідно до уявлення про багатовимірну природу стилів передбачається, що зв’язки між стилями є, проте вони мають нелінійний характер (тому не завжди “схоплюються” на рівні кореляційного аналізу). Характерно, що багатовимірні типології когнітивних стилів мають, як правило, теоретичний характер і ґрунтуються на виділенні якісних критеріїв взаємозв’язку тих або інших стильових параметрів.

Так, Д. Уорделл і Дж. Ройс всю безліч описаних когнітивних стилів поділили на три групи за критерієм “співвідношення в структурі кожного стилю когнітивних і афективних компонентів”. Відповідно були виділені когнітивні стилі (когнітивна простота–складність, вузький–широкий діапазон еквівалентності, широта категорії, аналітична–тематична категоризація, конкретність–абстрактність, загострення–згладжування), афективні стилі (ригідний–гнучкий пізнавальний контроль, імпульсивність–рефлективність, толерантність до нереалістичного досвіду, фізіогномічність–буквальність сприйняття) і когнітивно-афективні стилі (полезалежність–поленезалежність, вузькість–широкість сканування, побіжність ідей) (Wardell, Royce,1978).

Ч. Носал побудував типологію когнітивних стилів на основі обліку особливостей процесів переробки інформації, виділивши два їх аспекти – рівні переробки інформації і способи її організації (Nosal, 1990). Рівні переробки інформації включають: перцепцію (рівень створення репрезентацій оточуючого у формі короткочасних перцептивних образів); концепцію (рівень створення понятійних репрезентацій); моделі (рівень специфіки структур індивідуального досвіду); програми (рівень регуляції цілеспрямованої поведінки). Способи організації інформації (“метавимірювання”) включають: структуру поля, сканування, шкали еквівалентності й характеру контролю.

Теоретичне значення даної класифікації, на думку Носала, полягає в можливості співвідношення феноменології когнітивних стилів, по-перше, з теоріями переробки інформації й, по-друге, з теоріями здібностей. Прагматичне її значення полягає в констатації “пропусків” у вигляді пропущених вузлів матриці, що дозволяє припустити існування ще не описаних в літературі когнітивних стилів.