| Соціальний інтерес | |||
| – | + | ||
| А К Т И В Н І С Т Ь | + | Управляючий (керуючий) тип Самовпевнені, напористі люди, поведінка яких не припускає турботи про інших. Важлива установка переваги над світом. Основні життєві завдання вирішують в асоціальній манері. | Соціально корисний тип Втілення особистісної зрілості; усвідомлюють необхідність співпраці, особистої мужності і готовності діяти для інших. Зацікавлені в благополуччі інших. |
| – | Беручий тип Ставляться до світу паразитично, в основному вирішують свої проблеми за рахунок інших, прагнучи отримати якомога більше. Низька активність не дозволяє їм бути асоціальними. | Типу з такими характеристиками не існує: неможливо мати високий соціальний інтерес і низьку активність. | |
| Уникаючий тип Не мають позитивних цілей, основною стратегією поведінки є уникнення. Переважає соціально некорисна поведінка і низька продуктивність життя. |
Таким чином, стиль життя включає психологічні якості, розташовані на трьох рівнях індивідуальності: це індивідна характеристика (дефект), духовно-світоглядна (мета) і засіб, завдяки якому ця мета досягається (предметно-змістовна характеристика).
Стиль стійкий і виявляється у вирішенні людиною основних життєвих завдань, серед яких Адлер виділяв роботу, дружбу і любов і які здійснюються, взаємно впливаючи один на одного; саме постійність стилю і визначає постійність (стійкість) особистості. І хоча стиль кожної людини неповторюваний, Адлер все ж таки запропонував класифікацію установок, що лежать в основі найбільш поширених стилів і характеризуються двома якостями – соціальним інтересом і ступенем активності. Нормальним Адлер вважав такий спосіб життя, при якому людина настільки добре адаптована, що, “хоче вона того чи ні, суспільство отримує певну вигоду від її діяльності. Крім того, з психологічного погляду, у неї достатньо енергії і сміливості, щоб відкрито зустрічати проблеми і труднощі, які трапляються в її житті” [1, c. 75]. Відзначимо, що цей психологічний портрет дуже близький за своїм змістом до самоактуалізованої особистості, хоч і даний в рамках психоаналітичного підходу.
Для формування життєвого стилю важливі такі якості, як здатність встановлювати правильну дистанцію відносно людей, спосіб підтримки, який властивий людині, сміливість і боязливість, віра у призначення, яка, на думку Адлера, часто заважає людині приймати свої життєві завдання і тому некорисна. Стиль життя піддається коректуванню, яке в основному полягає у пробудженні почуття спільності з іншими і, одночасно, особистій незалежності.
Поняття стилю використовувалося і Г. Оллпортом, який спробував розвести базові особистісні риси і риси інструментальні, використовувані як засіб досягнення мети [20]. У сучасній психології стильові характеристики виділяються у всіх галузях науки і довели свою високу евристичність при описі особливостей взаємодії людини з предметами, суб’єктами і просто способу вирішення ними життєвих або розумових завдань. Тому стильові характеристики стали розглядати як індивідуальний спосіб взаємодії зі світом у цілому.
У вітчизняній науці також надається велике значення поняттю стилю, який описує індивідуальність у динаміці. Залежно від локалізації якості, яка компенсується або видозмінюється, можна виділити стилі спілкування, когнітивні стилі (способи реалізації задатків), стилі професійної діяльності. Підпорядковуючись та інтегруючись в єдину систему, всі вони утворюють стиль людини, еволюційне значення якої полягає в тому, щоб встановити індивідуально особливе з погляду оптимальності, адаптивності і результативності взаємодії людини з середовищем [13].
Інший вітчизняний дослідник Л.Я. Дорфман пропонує розглядати як основу для виділення стилів форми активності людини [6; 20]. При цьому він підкреслює, що одні стилі активності, з погляду їх детермінації, зміщені до полюса суб’єкта (вони співзвучні із стилями особистості і позначені ним як індивідуальні стилі), інші зміщені до полюса об’єкта (вони співзвучні з індивідуальним стилем і називаються екологічними стилями).
Таким чином, стильові характеристики людини включають як особливості внутрішньої динаміки індивідуальності, так і напрями взаємодії із зовнішнім світом (фрагмент, який вибирає з нього суб’єкт, Дорфман називає метаіндивідуалъним світом). Тобто стиль – це в цілому фенотипічне утворення, що пов’язує суб’єкт з об’єктами і визначає як процес, так і результат їх взаємодії.
Поняття стилю людини поки що недостатньо розроблене на всіх рівнях – частіше детально представлені лише деякі рівні, проте, безумовно, воно має великі перспективи для використання в прикладних дослідженнях. Так, наприклад, дослідник девіантної поведінки Кондратенко виділяє наступні стилі життя: гедоністичний (прагнення до реалізації своїх потреб), аскетичний (прагнення до зниження інтенсивності своїх потреб), споглядальний (орієнтація на зовнішні враження, реалізація прагнення спростити відносини зі світом), діяльний (прагнення до самовдосконалення і всебічного розвитку) [9]. Автором наголошується, що аскетичний стиль часто зустрічається серед убивць, а споглядальний – серед злодіїв.
