Якщо дотримуватися точки зору на IQ як на загальний показник інтелектуального розвитку, який у тій або іншій мірі відображає структуру наявного інтелектуального потенціалу, то виникає закономірне питання про стійкість отриманих тестових оцінок в часі.
Одна з найплідніших спроб у цьому напрямі була зроблена американськими психологами (Вауlеу, 1949; Нопzуk, Мacfarlane & Аllen, 1948), які узагальнили власні дані і результати інших досліджень, представивши їх у вигляді декількох висновків.
1. Тестові показники, отримані в результаті обстеження немовлят у віці 12–18 місяців, виявилися даремними для прогнозу подальшого інтелектуального статусу. Іншими словами, показники швидкості розвитку немовлят не дозволяють зробити який-небудь прогноз відносно рівня IQ.
Навіть в дуже короткій історії тестів інтелекту не можна не відзначити тести, створені для вимірювання інтелекту немовлят. Результат їх застосування виявився несподіваним: показник IQ немовлят, визначений за допомогою таких тестів, не корелював з IQ цих дітей у старшому віці. Можливо, це пояснюється тим, що маленькі діти виявляють інші здібності, ніж ті, які імовірно вимірюються цими тестами.
2. Ступінь взаємозв’язку (вимірюється величиною коефіцієнта кореляції) між показниками тестів інтелекту, виконаних в різні вікові періоди, виявився залежним як від віку, в якому проводилося перше тестування, так і від величини часового інтервалу між вимірюваннями, що проводяться. Вік у шість років виявився найбільш вдалим для подальшого прогнозу рівня IQ в наступних вікових групах шкільного періоду.
3. Навіть кореляція на дуже високому рівні (0.8) залишає достатньо місця для значних відхилень в кожному індивідуальному випадку. Так, протягом тільки шкільного періоду можлива зміна рівня IQ в межах 50 балів. У 9% випадків спостерігаються зміни в межах 30 балів, а в 58% зміни в межах 15 балів є звичайною справою. І хоча, як відзначають автори дослідження, 15 або 20 балів ще недостатньо для зарахування суб’єкта до групи “геніїв” або “тупаків”, цього достатньо, щоб зробити висновки про значні відмінності в оцінці інтелектуального потенціалу учня і пов’язаного з цією оцінкою прогнозу успішності навчання.
Проте кореляція шкільних оцінок, які при всіх відомих обмовках можуть розглядатися як зовнішній критерій рівня інтелектуальної обдарованості учня, з показниками загального інтелекту виявляється досить стійкою в цілому ряді навчальних ситуацій і звичайно є в межах 0.40–0.60 (Сооk, 1947). При цьому показники вербального інтелекту мають вищі кореляції, ніж оцінки виконання невербальних завдань.
Оцінка дитячого інтелекту також виявляється досить прогностичною щодо майбутніх шкільних оцінок. Коефіцієнт кореляції дорівнює, за останніми даними, 0.50–0.60 (Neisser et al.,1996). Тобто діти з високими або низькими показниками IQ виявляються, відповідно, в групах успішних або неуспішних учнів надалі.
Розповідь про інтелект буде неповною, якщо не торкнутися типових закономірностей його зростання і зниження. Розвиток інтелекту можна розглядати за двома вимірами: “кількісним” і “якісним”.
Інтелектуальне зростання. В дослідженнях на основі кількісного підходу виникає природне питання: чи дійсно в різному віці вимірюються одні і ті ж здібності? Упевнено відповісти на нього можна було б, якби за допомогою факторного аналізу вдалося встановити ті види тестів, які вимірюють одні і ті ж факторні здібності на різних вікових рівнях. Проте в цій галузі зроблено ще дуже мало. Правда, вже є докази того, що деякі з інтелектуальних факторів дійсно виявляються в широкому віковому діапазоні.
1. Крива зростання IQ. Використовуючи рівні, що відповідають розумовому віку за шкалою Стенфорд-Біне, Терстоун і Акерсон побудували криву, що пов’язує розумовий вік з хронологічним. Значення розумового віку були переведені в значення абсолютної шкали рівних одиниць з абсолютним нулем. В перші роки життя спостерігається збільшення темпів зростання, потім, після 10-річного віку, темпи зростання сповільнюються, в результаті чого крива набуває S-подібної форми. Після 17 років ця крива переходить у плато.
Криві зростання спеціальних здібностей. Терстоун також побудував S-подібні криві зростання для деяких спеціальних здібностей. Всі ці криві розрізняються величиною віку, якому відповідає точка перегину кривої, а також віком досягнення зрілості кожної здібності.
Завжди існував підвищений інтерес до розвитку і віку дозрівання здібностей, що сприяють творчому мисленню. В тестах цього виду Терстоун виявив феномен, який він назвав “спадом четвертого класу” для хлопчиків з різних країн і культур. Пізніше відбувається відновлення колишнього рівня і відновлення прогресу. Результати інших досліджень за аналогічними тестами свідчать про те, що їхні показники досягають рівня зрілості в період між 20 і 25 роками.
У ряді робіт аналізувалася реальна творча продукція вищого рівня, створена визнаними творцями. Лідерами в цій галузі досліджень були Леман і Россман. Роки щонайвищої якості творчої продукції, за оцінками експертів, варіювали для різних галузей діяльності (винахідників, вчених, письменників), але припадали переважно на вік 25–30 років або трохи пізніше, ніж це мало місце відносно тестів творчих здібностей. Кількість продукції залишається відносно постійною навіть у немолодому віці.
Якісне зростання. Найдетальніший опис розвитку інтелектуальних функцій дав Жан Піаже. Він керувався прагненням з’ясувати, як люди набувають і використовують знання.
Те, що Піаже розглядав як виразні стадії і підстадії розвитку інтелекту, починається з немовляти і його стимульно-реактивних “схем”. Немовля спостерігає не тільки за навколишнім середовищем, але і за наслідками своїх дій, при необхідності вносячи в них корективи. Першими двома стадіями, за Піаже, є: а) стадія психомоторної активності, що продовжується з моменту народження до 2 років; б) стадія конкретних операцій, що продовжується з 2 до 11 років, коли відбувається накопичення конкретної інформації, тісно пов’язаної з оточенням дитини; в) третя стадія, від 11 до 15 років, пов’язана з формальними операціями. Вона припускає наявність абстрактних ідей разом з використанням суджень і логічного міркування. Багато людей так ніколи і не досягає цього рівня розвитку інтелекту у зв’язку з примітивними умовами мешкання.
Інтелектуальне зниження. Одне з надійних джерел відомостей про вікове зниження IQ – роботи Векслера. Побудована ним крива залежності між IQ і віком після досягнення зрілості інтелекту показує наявність піку у віці між 20 і 25 роками, невелике зниження до 50 років і дещо більш виражене зниження до 75 років. Даних про людей старше 75 років у Векслера не було.
Аналізуючи вікову динаміку окремих здібностей, що вимірюються 11 субтестами шкали, Векслер отримав значно варіюючі результати. Наприклад, показники за субтестом “Обізнаність” практично не знижувалися аж до віку 75 років. З іншого боку, результати субтесту “Цифрові символи” надзвичайно різко погіршувалися після 25-річного віку.
Є й інші дані про зниження спеціальних здібностей з віком. З побутових спостережень відомо, що немолоді люди часто страждають від втрати пам’яті. Інші здібності можуть підтримуватися відносно збереженими.
Коли здібності розмежовуються за видами інформації, найбільш помітне зниження відбувається в умінні працювати з системами, такими як ряди або послідовності, та іншими патернами. Цей дефект виявляється в тому, що немолодим людям важко зрозуміти і запам’ятати, наприклад, складні інструкції при проходженні тестування. Це також негативно позначається на здатності зрозуміти суть заплутаної задачі і вирішити її. Помітно знижується гнучкість мислення, що виражається в коливаннях при необхідності перемістити елемент з класу в клас або внести зміни в інформацію.
Кажучи про зниження розумових здібностей у дорослих, слід пам’ятати, що перераховані вище закономірності стосуються процесів нормального старіння. У разі серйозних проблем із здоров’ям, наприклад при атеросклерозі судин мозку з порушенням мозкового кровотоку, інтелектуальне зниження може протікати прискорено. Крім того, поганий стан здоров’я може нівелювати відмінності у вияві різних здібностей, оскільки провідним фактором стає тяжкість і динаміка захворювання. Вселяє надію той факт, що навіть у немолодих людей постійна розумова діяльність дозволяє сповільнити зниження інтелекту.
