Спадковість і середовище в детермінації інтелектуальних відмінностей

Спадковість. Зі всіх проблем, що коли-небудь привертали увагу психологів і педагогів, мабуть, жодна не викликала таких запеклих суперечок, як питання про те, в якій мірі інтелектуальний розвиток індивіда визначається успадкованими генами, а в якій – факторами середовища. Це питання має велике значення для соціального і політичного життя суспільства.

Дослідники цієї проблеми звичайно використали виміри статусу, який найчастіше визначався через IQ.

Ерленмейєр-Кімлінг і Джарвік склали зведення даних за численними дослідженнями подібності IQ в парах осіб з різним ступенем подібності в рівні IQ і в домашньому середовищі. З цих даних ми можемо отримувати інформацію про те, наскільки подібними виявилися такі пари.

Для ідентичних близнят, що виховуються разом, індекс подібності дорівнює 77% (наведений тут індекс подібності є квадратом коефіцієнта кореляції і показує ступінь перекриття двох наборів ознак, що зіставляються). Такий високий показник зумовлений ідентичністю спадковості і високим ступенем подібності оточення. Для ідентичних близнят, що виховуються порізно, індекс подібності в IQ дорівнює 56%. Різниця між двома індексами складає 21% і відображає відмінність в умовах середовища. В цілому спадковість має, мабуть, набагато більше значення, ніж оточення. Проте вплив цих двох детермінант не є повністю незалежним. В якійсь мірі вони змінюються спільно, як у випадку, коли ідентичні близнята виявляються в подібних умовах проживання або коли батьки і дитина мають подібні можливості отримати добру освіту.

Вернон прийшов до висновку, що ми можемо віднести 60% детермінації статусу IQ на рахунок спадковості, 30% – на рахунок умов середовища і 10% приписати спільній дії цих двох факторів. Цей висновок вірний відносно природного ходу подій. При спеціальних втручаннях, що випливають, наприклад, із збагачуючого середовища, рівновага зміщується у бік середовищної детермінації.

Багатовимірний підхід, що розглядає спеціальні здібності окремо, вимагає детальнішої інформації про ефекти спадковості. Цілком можливо, що одні здібності більше піддаються впливу спадковості, а інші – менше.

Середовище. Існує безліч факторів навколишнього середовища, які сприяють або перешкоджають індивідуальному розвитку інтелекту.

Ефекти сенсорної депривації або збагачення середовища вивчались і на дітях, і на дитинчатах тварин. В останньому випадку депривація досягалася шляхом поміщення піддослідної тварини з перших днів життя в камеру з рівними сірими стінами. Що стосується дітей, випробувані підбиралися з числа тих, хто погано бачить або погано чує від народження. Як у тварин, так і в дітей спостерігалися сповільнений розвиток клітин головного мозку і погане виконання експериментальних завдань. Сенсорне збагачення середовища забезпечувалося за рахунок різноманіття кольорів, звуків і наявності різних об’єктів у оточенні випробуваної дитини або піддослідної тварини. В результаті діти і тварини краще справлялися з психологічними тестами. Навіть нижчі тварини демонстрували прогрес у поведінці.

Життя в сирітському притулку також є свого роду депривацією, оскільки діти перебувають в умовах дефіциту персональної уваги і турботи, яка є звичайною в нормальних сім’ях. Як правило, такі діти відрізняються сповільненим інтелектуальним розвитком.

IQ корелює з деякими особливостями батьків, які імовірно впливають на розвиток дитини. На жаль, окремі з таких впливів також пов’язані з IQ батьків, тобто містять внесок спадковості. Хевігхьорст і Бріз виявили, що різні тести, які стосуються академічних здібностей, сильніше корелюють з рівнем освіти батьків, ніж тести неакадемічних здібностей.

Вивчаючи вплив факторів навколишнього середовища на інтелект, важливо ураховувати об’єм і вид освіти, одержуваної дитиною. В Англії у дітей, що живуть на баржах і відвідують через це усього 5% навчальних занять у школі, середній IQ дорівнював 70. Чим довше діти жили в цих умовах, тим більше знижувався їх IQ. У віці 4 років їх середній IQ дорівнював 90, а до 12 років падав до 60. Подібні дані були отримані і в США. Вернон навів результати досліджень, які свідчать про те, що діти, які не мають можливостей нормально вчитися, демонстрували помітний приріст IQ після появи таких можливостей. Як і слід було чекати, при низькій якості освіти сильніше знижуються показники вербальних тестів, ніж невербальних.

У деяких дослідженнях вивчався не стільки обсяг, скільки вид освіти і його вплив на рівень виконання різних тестів. Одне масштабне дослідження провели Бройлер, Торндайк і Вульярд. На початку і в кінці навчального року майже 13 000 учнів середніх шкіл було запропоновано тести. Між двома сеансами тестування ці учні вибирали для вивчення різні дисципліни. Максимальне зростання IQ було зафіксоване в учнів, які вивчали природничі науки, математику і мови, а мінімальне – у тих, хто займався театральним мистецтвом і домоводством.

Відвідування дитячого садка часто супроводжуються зростанням IQ, хоча це не обов’язково: все залежить від програми роботи з дітьми в конкретній установі. Те ж саме можна сказати про ефекти програм Head Start (головний запуск): чим довше дитина бере участь у таких програмах, тим більші вигоди вона отримує, правда, у тому випадку, коли вони взагалі є. Найкращі результати досягаються при залученні у програму матерів: заручившись згодою матері, можна навчити її правильно займатися з дитиною. Як правило, в таких умовах IQ зростає на 15 пунктів.

Серед чинників навколишнього середовища, що впливають на розвиток інтелекту, слід згадати фізіологічні умови. Одні фактори діють ще до народження дитини, інші – під час народження, а треті вже після народження. Кров матері одночасно є і кров’ю плоду. Відповідно харчування матері, приймання нею під час вагітності ліків, звички, в т. ч. куріння і вживання алкоголю, – все це може вплинути на інтелект дитини, як, втім, і психічний стан матері, наприклад стрес. Пологи також не завжди проходять гладко, іноді викликаючи пошкодження структур головного мозку.

Аналізуючи специфіку взаємовпливу індивідуальності і зовнішнього світу, Т. Райс з колегами (1988) виявили зв’язок між рівнем загального інтелекту семирічних дітей і аспектами домашнього середовища, яке оточувало їх у віці одного-двох років. Важливе місце у вивченні джерел детермінації інтелекту займає гіпотеза про діапазон реакцій. Основна ідея полягає в тому, що гени визначають величину діапазону, в якому може змінюватися ця ознака в індивіда. Для IQ цей діапазон визначається в розмірах 20–25 пунктів (Weinberg, 1989). Маючи певну генетичну зумовленість, інтелектуальні здібності в конкретної дитини коливаються у вказаних межах залежно від насиченості–бідності середовища, в якому вона росте. Як тільки якість середовища поліпшується, рівень IQ зростає до верхньої межі діапазону, і навпаки.

Урахування середовищних впливів у детермінації індивідуальних ознак не суперечить тій ролі, яку грають в зумовленості психологічних властивостей спадкові фактори. Конструкт “спадковість” визначається тією пропорцією в загальній варіативності ознаки, яка зумовлена генетичним впливом:

генетично детермінована варіативність

варіативність IQ =

загальна варіативність.

Якщо спадковість (h2) є змінною, яка зумовлена як генетично детермінованою (потенційною) частиною інтелектуальної поведінки, так і її актуально реєстрованим рівнем, то квадратний корінь з показника спадковості становитиме величину кореляції між генотипом інтелекту і його виявом (інтелектом як таким). Ці положення загальноприйняті в психогенетичних дослідженнях і виходять з одного загального припущення – ступінь відмінностей ознаки є результатом відмінностей у генотипі. Проте, як відзначає С. Цесі (науковий псевдонім професора психології Елен Керр Корнельського університету), спадковість – не еквівалент підтвердження того, що вияв ознаки – це прямий результат генетичного впливу; швидше це відображення генетично зумовленої варіативності ознаки. В контексті основної для диференціальної психології проблеми “спадковість–середовище” вищезгадане означає, що якщо спадковість, наприклад, IQ дорівнює 0.80, то 80% відмінностей між людьми в рівні інтелекту зумовлено генами, але це не означає, що їхній рівень інтелекту, який вимірюється відповідними балами, на 80% зумовлений генетично. Ще важливіший факт, що величина оцінки впливу спадковості безпосередньо пов’язана з діапазоном середовищної (фенотипічної) варіативності.

Дуже поширеним є також уявлення про те, що спадковість пов’язана з фіксованим рівнем інтелекту – якщо величина h2 (спадковість) значна, то ступінь розвитку інтелекту зафіксований генетично і залишається незмінним на фенотипічному рівні. Цей міф ігнорує той факт, що змінна h2 є популяційною статистичною величиною, яка пов’язана з певним набором середовищних умов в певний момент часу. Тому як інтелект, так величина h2 не є фіксованими (Scarr, 1981), а біологічний вплив в даний момент часу може породжувати відмінності в психологічних рисах, яких в інший момент не існувало б, і навпаки Домашня атмосфера протягом першого року життя адаптованих дітей в прийомній сім’ї набагато більше впливає на їх подальший інтелектуальний розвиток, ніж під час другого, третього і четвертого років їхнього життя в новій сім’ї (Rice et al., 1988). Є підтвердження цієї гіпотези – умовно назвемо її гіпотезою про “дану область простору–часу”. Домашнє середовище, виявляється, не є значущим предиктором для рівня інтелекту дворічних дітей, але виявляється таким для оцінки розвитку їхнього інтелекту у віці трьох і чотирьох років (Yeates et al., 1983). До парадоксу, який визначає специфіку взаємовпливу індивідуальності людини і навколишнього предметного і соціального середовища, ми ще повернемося у лекції про соціоекономічний статус і його вплив на індивідуальність.