| № п/п,характер | Ядро характеру | |
| 1. Епілептоїдний характер | 1.Дисфорія (дратівливість) і сильні потяги та інстинкти. 2.Прямолінійність мислення і почування. 3.Авторитарність, схильність до стійких надцінних ідей. 4.Потяг до влади. Ілюстрації: творчість В. Васнєцова, А. Шилова, І. Айвазовського. | |
| 2. Інфантильно-ювенільні характери | 2а. Істеричний характер | 1. Основний компонент характеру – егоцентризм. 2. Способом реалізації егоцентризму є демонстративність (поза). 3. Демонстративність забезпечується витісненням. 4. Ґрунтом для успішної роботи витіснення є дисгармонійний інфантилізм. Ілюстрації: К. Брюллов, А. Вертинський. |
| 2б. Нестійкий характер | 1. Дитяча структура волі, розчинена в бажаннях; безплановість життя. 2. Низька здатність стримувати бажання. 3. Перенасиченість одноманітною діяльністю і прагнення пробувати нові варіанти життя. 4. Висока податливість до навіювання і самонавіювання. 5. Відсутність міцного внутрішнього стержня. Ілюстрації: С. Єсенін. | |
| 2в. Ювенільний характер | 1. Душевна незрілість. 2. Ненадійність обіцянок, поведінки і життєвих планів. 3. Прихильність до теперішнього моменту і нетерпимість до узагальнення життєвого досвіду. 4. “Дефект совісті по відношенню до здоров’я”. Ілюстрації: В. Висоцький. | |
| 3. Астенічний характер | 1. Дефензивність з конфліктом між ранимим самолюбством і почуттям власної неповноцінності. 2. Дратівлива слабкість з вегетативною нестійкістю і дисфункціями. 3. Підвищена вразливість. 4. Тривожна недовірливість. 5. Відносно швидка стомлюваність і виснажуваність. 6. Гіперкомпенсація і компенсація як реакції на почуття власної неповноцінності. Ілюстрації: І. Левітан, П.І. Чайковський, К. Сен-Санс. | |
| 4. Психастенічний характер | 1. Початкова (базальна) тривога зі слабким витісненням. 2. Дефензивність з конфліктом ранимої самолюбності і почуття неповноцінності. 3. Деперсоналізація з бляклою чуттєвістю. 4. Аналітичність рефлексії зі схильністю до тривожних сумнівів. 5. Реалістичне світовідчування. Ілюстрації: К. Моне, А.П. Чехов. | |
| 5. Ананкастичний (педантичний) характер | 1. Початкова (базальна) тривога. 2. Педантичність. 3. Нав’язливості (ананказми). Ілюстрації: літературні герої оповідань А.П. Чехова “Смерть чиновника”, М.В. Гоголя “Шинель”. | |
| 6. Циклоїдний (синтонний, природно-життєлюбний) характер | 1. Повнокровна, чуттєво-тепла, земна природність і натуральність. 2. Невіддільна від природності синтонність. 3. Діатетична пропорція, сплав радості і печалі. 4. Циклоїдні коливання настрою. 5. Практична реалістичність мислення. Ілюстрації: “Душка” А.П. Чехова, О. Бендер І. Ільфа і Є. Петрова | |
| 7. Шизоїдний (аутистичний) характер | 1. Аутистичність: спрямованість мис-лення на себе і схильність до ідеалісти-ного світовідчуття, тяга до гармонії. 2. М’які форми комунікативного аутизму. 3. Загострені переживання особистісної самотності і закритості. 4. Психоестетична пропорція за Е. Кречмером. 5. Химерно неприродне ставлення до життя з погляду буденного здорового глузду, але психологічно цільне, зрозуміле, виходячи з аутистичних особливостей цього характеру. Ілюстрації: С. Гроф, Г. Гессе, І. Кант. | |
| 8. Органічний характер | 1. Особистісна загрубілість. Відсутність духовної тонкості. 2. Відсутність цільного ядра характеру, мозаїка різних характерологічних радикалів в їх огрубленості. 3. Неврівноваженість зі слабкістю самоконтролю, руховою розгальмованістю. 4. Посилення примітивних емоцій і інстинктів, розгальмованість потягів. 5. Ейфоричність настрою, добросердечність. Періоди дисфорій. 6. Неохайність, неакуратність мислення, що нерідко поєднується з його в’язкістю. 7. Залишкові явища ранньої органічної ураженості мозку. 8. Груба диспластика. “Букет” тілесних аномалій. Ілюстрації: А. Тулуз-Лотрек. | |
| 9. Ендокринний характер | 1. М’яке розмивання у людині типово чоловічого і типово жіночого. 2. Аномальність статевого почуття (з наявністю або без гомосексуальних контактів). 3. Складна мозаїка характерологічних радикалів. 4. Ендокринна диспластика статури (яскраво виражена або злегка намічена). Ілюстрації: М. Цвєтаєва, Г.-Х. Андерсен. |
судити про напрям розвитку особистості, хоча б через обмеження, що накладаються дозволяючими можливостями характеру [4].
Назва підходу підкреслює той факт, що, разом з проявами хвороби (у граничному розвитку типу), в його зміст включені також і переживання самої хворої людини. А будучи лише трохи вираженими, акцентуації характеризують особливості особистості здорової людини, полегшуючи розуміння себе й інших і передбачаючи виникнення критичних ситуацій.
Типологія П.В. Волкова дуже практична і містить у собі відповіді на найважливіші питання, що виникають перед психологом-практиком: що властиве даному характеру завжди, що дуже типове, але властиве не завжди, що нетипове, але можливе і, нарешті, що в рамках даного характеру не зустрічається ніколи. Вся ця корисна інформація з’єднана в так званому ядрі характеру, описом якого ми і обмежимося. Всього Волков виділяє дев’ять типів характеру.
Отже, клініко-екзистенціальний підхід дає можливість розуміння людей з різними особливостями, виходячи з доступної їм норми психологічної реакції на все, що відбувається, що дозволяє, з одного боку, допомогти їм яскравіше виявитися, а з іншого – уберегтися від важких сторін їх характеру.
