Вектори поведінки як параметри функціональної типології

Факторний аналіз матриці оцінок вираженості основних тенденцій у структурі поведінки суб’єкта, вимірюваній за допомогою опитувальника (див. Либин, 1993), дозволив виділити вісім основних векторів (типів) поведінки, які є параметрами функціональної типології.

Зіставлення цих векторів з даними включених у дослідження тестів – Опитувальник структури темпераменту В.М. Русалова, Тест надання переваги геометричним формам у конструктивних малюнках (Лібін), Рівень суб’єктивного контролю (Бажин), Тест самоставлення (Пантілєєв), MMPI – СМИЛ (Собчик), 16-факторний опитувальник Кеттелла та ін. – дозволило автору наблизитися, на його думку, до опису основних поведінкових симптомокомплексів, що характеризують кожний з восьми типів:

I. Агостеніки (лат. аgо – ведучий, sthenos – сила) – “наділені достатньою силою, щоб вести інших за собою”. Відрізняються рішучістю манер і змагальністю, орієнтовані на інших, у стосунках прагнуть до позиції лідера; схильні до професійного керівництва і/або педагогічної діяльності.

II. Орстеніки (лат. ordinatus – впорядкований) – “схильні впорядковувати невизначені ситуації”. Висока інтенсивність роботи викликає роздратування, не можуть швидко включитися у процес, необхідний тривалий підготовчий період; віддають перевагу видам діяльності, пов’язаними з аналітичною роботою, зокрема, консультування.

III. Тоностеніки (лат. tonus – напруженість) – “схильні трансформувати в уяві негативні тенденції”. Прагнуть до оволодіння предметною сферою діяльності незалежно від того, як складаються стосунки з оточуючими. Схильні надавати перевагу художньо-мистецьким професіям.

IV. Емфостеніки (грец. emphasis – виразний) – “схильні проникатися переживаннями іншої людини”. Переважає мимовільна регуляція поведінки, спонтанний вираз емоцій у відповідь на зміни внутрішнього або зовнішнього середовища; відрізняються стійкістю переживань; товариські, заперечують які б то не було утруднення у сфері міжособистісних стосунків; віддають перевагу професіям, пов’язаним з наявністю можливості широкого спілкування.

V. Констеніки (лат. contradictorius – суперечливий) – “наділені силою багато що ставити під сумнів”. Виражена емоційна нестабільність; важко швидко переробляти великі об’єми інформації, що поступає. Компульсивність (суперечність) поведінки є результатом вираженості різноспрямованих тенденцій; схильні надавати перевагу медичним професіям.

VI. Ілостеніки (лат. immunus – вільний, грец. logos – ставлення) – “наділені силою наполягати на своєму”. Прагнуть бути незалежними у стосунках. Виражена егоцентрична спрямованість поведінки, що супроводжується підвищеним рівнем тривожності. В той же час характеризуються зниженим рівнем особистісної адаптованості, як наслідок неадекватної оцінки ситуації.

VII. Інстеніки (лат. initiare – починати) – “характеризуються легкістю в пробудженні активності”. Вміють швидко реагувати в незнайомій обстановці; часто кидають почату справу, не довівши її до кінця; ефективність роботи зростає, коли є можливість часто переключатися з однієї справи на іншу.

VIII. Аргостеніки (лат. аrmarе – укріплювати, грец. herma – опора) – “наділені достатньою силою витримувати навантаження”. Емоційно стабільні й у більшості випадків володіють собою; вважають себе відповідальним за власні успіхи і невдачі; орієнтовані на предметну діяльність і віддають перевагу індивідуальним формам організації роботи; у професійному відношенні схильні до освоєння технічної сфери [8, с. 370–372].

Цікаво, що виділені стійкі симптомокомплекси поведінкових ознак пов’язані із специфічними патернами надання переваг – від вибору стилю міжособистісного спілкування і відповідної соціальної ролі до переваг у сприйнятті, наприклад, семантики основних геометричних форм при виконанні конструктивних малюнків. Так, А.В. Лібіним виявлені такі значущі відмінності між трьома поведінковими типами і характером надання переваг основним архетипічним, як вважає автор, формам: I тип – трикутні форми, IV тип – округлі форми, VIII тип – квадратні форми. Решта типів також показує явну тенденцію до фіксованого типу надання переваги. Описані вісім векторів поведінки утворюють середній рівень поведінкової ієрархії, тоді як на наступних рівнях розташовуються відповідно 24 – 36 – 64 і т. д. окремих поведінкових стратегій, що описують більш вузькоспрямовані аспекти взаємодії суб’єкта з середовищем.

Аналіз поведінкових стратегій у професійному контексті на змішаній за статтю і віком вибірці в дві тисячі осіб виявив стійкі взаємозв’язки діагностованих особливостей поведінки із зафіксованим наданням переваги професійним видам діяльності, вказаних у таблиці. З іншого боку, порівняння між собою різних професійних груп (керівники всіх рангів, педагоги, актори і режисери, літературознавці, художники, військові льотчики, філософи, технічно орієнтовані фахівці) за частотою стимулів, яким віддається перевага, виявило типові для кожної групи стратегії надання переваги [8, с. 373].