Поняття орієнтації (що часто трапляється з прикметником особистісна) відноситься до системи стабільних домінуючих тенденцій суб’єкта: схильностей, установок, мотивів. Виділені типи орієнтації вивчаються, в основному, в рамках диференціальної психології і психології особистості.
Орієнтації, що розглядаються як домінуючі мотиви, пов’язані з більш інтегральним поняттям спрямованості особистості, що розуміється як узагальнене відношення особистості до різних аспектів зовнішнього світу (Мясищев, 1995) або як стійко домінуючий мотив (Божович, 1968; Неймарк, 1972). Можна припустити, що система базових орієнтації (СБО), яка формується вже в перші роки життя суб’єкта є системоутворюючим чинником не тільки формування характеру, але і особистості в цілому. Розглянемо основні параметри цієї системи.
Орієнтація на себе – пов’язана з вираженою центрацією суб’єкта на власних думках і переживаннях, і характеризується (за показниками 16-факторного особистісного опитувальника Кеттелла) такими ознаками, як: тривожність, турбота про фізичне благополуччя, висока недовірливість, егоцентризм, детермінованість поведінки своїм самопочуттям і настроєм (див. Жамкочьян, Палей, 1977).
Переважаючим мотивом поведінки є власне благополуччя, особисті досягнення, прагнення до самоствердження (Неймарк, 1972).
Орієнтація на предметні аспекти активності (на об’єкт, на справу) – характеризується вираженими потребами в пізнанні, а також в освоєнні предметного (не комунікативного) середовища. Можливо, цей тип орієнтації виявляється з найранішого віку. Так, вже на рівні формально-програмних характеристик, детермінованих переважно темпераментальними структурами, виділяються предметний і комунікативний аспекти.
Орієнтація на інших (на групу) – перш за все виявляється у позитивному ставленні до спілкування. Переважаючі мотиви поведінки визначаються, в основному, інтересами і потребами інших людей [12].
У результаті дослідження радянських школярів Марія Неймарк (1972) виявила значущі відмінності в психологічних особливостях, якими характеризувалися діти з різними типами мотиваційної структури. Відразу потрібно відзначити, що описані нижче закономірності властиві не тільки даній віковій групі, а носять більш загальний характер. Школярі, розбиті на три групи відповідно до домінування в структурі їх мотивів однієї з трьох вищеописаних орієнтацій, відрізнялися як за ступенем вираженості у них певних ознак, так і специфікою комбінації цих ознак між собою. Орієнтація на себе опинилася пов’язана з нереалістично завищеною переоцінкою дітьми своїх здібностей і соціального положення, сильному бажанні в досягненні вищого соціального статусу, захисною реакцією на невдачу і пред’явленням нереалістичних вимог до інших. Домінуюча орієнтація на предмет опинилася слабо пов’язана з особливостями Образу-Я, з одного боку, і з більш адаптивними реакціями на невдачу, з іншого. М. Неймарк також робить важливий загальнопсихологічний висновок про те, що, “розвиваючись, мотиви організовуються в ієрархічну структуру; на різних етапах життя певні мотиви починають домінувати над іншими” [12, c. 204]. Також вивчалося співвідношення спрямованості особистості молодших підлітків з характеристиками афективної сфери, зокрема, афектом неадекватності – переживанням, що виникає у дітей в тих випадках, коли їх домагання, обумовлені звичною самооцінкою, терпіли невдачу. Найбільший показник частоти появи афекту неадекватності був у групі підлітків з вираженою орієнтацією на себе.
Дані цих та інших досліджень дозволяють зробити висновок про те, що система базових орієнтацій виявляється пов’язаним з багатьма психологічними параметрами фактором, який структурує особистості в цілому.
