Література до практичного заняття 4

1. Ананьев, Б.Г. Человек как предмет познания / Б.Г.Ананьев. – 3-е изд. – СПб.: Питер, 2001. – 288 с.

2. Асмолов, А.Г. По ту сторону сознания. Методологические проблемы неклассической психологии/А.Г.Асмолов. М.: Смысл, 2002.

3. Асмолов, А.Г. Психология личности: культурно-историческое понимание развития человека/А.Г.Асмолов. – М.: Смысл. 2007 - 527 с.

4. Берков, В.Ф. Философия и методология науки/В.Ф, Берков. – М.: ООО «Новое знание», 2004. – 335 с.

5. Кун, Т Структура научных революций / Т. Кун. – М.: Прогресс, 1975.

6. Мамардашвили, М.К. Классический и неклассический типы рациональности/М.К.Мамардашвили. Тбилиси, 1984.

7. Петровский, А.В. История и теория психологии в 2 т. /А.В. Петровский, М.Г. Ярошевский. – Р.-на/Д.:Феникс, 1996.– Т.1.– 416 с. – Т.2 – 414 с.

8. Степин, В.С. Философская антропология и философия науки / В.С. Степин. – М.: Высшая школа, 1992.

9. Юревич, А.В. Психология и методология/А.В.Юревич. М.: ИП РАН, 2005. 312 с., с. 21-22.

ПРАКТИЧНЕ ЗАНЯТТЯ 5.

Тема:Зміст і мережі психофізіологічних проблем психологічного впливу.

Основні структурні компоненти теоретичних знань

До практичного заняття 5

1. Проблема визначення змісту, меж і ефективності психологічного впливу. Основні функції психологічного впливу.

2. Основні види детермінант розвитку і функціонування психіки.

3. Свобода волі, детермінізм і наукове дослідження психіки.

4. Природне і штучне в психіці і поведінці.

5. Взаємодетермінація функціонування і розвитку психічних процесів.

6. Структура психологічних знань.

7. Категорії «психічне», «психофізичне», «психофізіологічне».

8. Сутність психофізичної проблеми. Основні варіанти рішення психофізіологічної проблеми.

Питання для самоконтролю і роботи на семінарі:

1. Що таке психологічний вплив?

2. Від чого залежить ефективність психологічного впливу?

3. Чим окреслюються межі психологічного впливу?

4. Як може виглядати структура психологічних навчань побудована за критерієм визначення основних детермінант розвитку і функціонування психіки?

5. В чому полягає суттєві різниці між категоріями «психічне», «психофізичне», «психофізіологічне».

6. Які основні варіанти вирішення психофізичної проблеми в історії психології?

МЕТОДИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ДО ПРАКТИЧНОГО ЗАНЯТТЯ 5

Наукова картина світу некласичного типу раціональності: друга половина 19-го - початок 20-го століття. Становлення некласичного природознавства взаємопов'язане з третьої глобальної науковою революцією (кінець 19-го - середина 20-го століття). Цей період відрізняється ланцюгом локальних наукових революцій в різних галузях знання. Квантово-релятивістська теорія у фізиці. Концепція нестаціонарної всесвіту в космології. Квантова хімія. Становлення генетики в біології. Кібернетика та теорія систем.

В кінці 19-го століття почали з'являтися перші свідчення визнання вченими відносності, конвенциональности окремих наукових істин, які розглядають у ролі абсолютних в науці класичного типу. Відбувається відмова від експериментальної спрямованості науки. Ціле тепер визнається несвідомих до простої суми його частин. При цьому перевірка знання не повинна постраждати багато в чому через зниження вимог до останньої. У некласичної науці визнається можливим використання опосередкованих даних. Виникають поняття імовірнісного (А.О.Курно), цільового (завдяки Ч.Дарвіну) і кільцевого детермінізму, онтологізація випадковості.

Ідеали і норми пізнання некласичної науки. Відмова від прямолінійного онтологизма і розуміння відносної істинності теорій і картини природи. Допускається множинна істинність, тобто можливість існування кількох альтернативних теорій, що описують одну й ту ж предметну дійсність. Передбачається, що кожна з теорій може вміщати в себе окремі аспекти об'єктивно-істинного знання (Стьопін, 2000). Суб'єкт в некласичної картині світу розглядається як частина досліджуваної їм предметної дійсності. Дослідники починають приділяти особливу увагу специфіці використовуваного методу пізнання, а також когнітивним (а пізніше і особистісним) особливостям пізнає суб'єкта. Детерміноване в дослідницькій системі суб'єкт-об'єктних відносин визнається взаємним. Враховується залежність отриманих результатів від характеру постановки наукової проблеми.

Реформуються також ідеали і норми обґрунтованості наукового знання. Так обґрунтування в науках передбачає тут з'ясування зв'язків між історично змінюють один одного науковими теоріями. Ухвалення некласичної наукою нових ідеалів і норм дослідження забезпечило принципову можливість існування також об'єктів дослідження нового типу - саморегулюючих систем.

Філософські підстави некласичної науки: екзистенційно-феноменологічна, марксистська, неокантіанська як філософські напрямки.

Практично всі представники некласичної філософії (Маркс, Кассирер, Ріккерт, Віндельбанд, Вебер, Фрейд, Ніцше та ін.) В різних формах реалізовували ідею про включеність суб'єкта, що пізнає в світ, який він пізнає, і про те, що властивості пізнаваних об'єктів визначаються тим, як ці об'єкти беруть участь в діяльності людини.

Важливим представляється вчення Е. Маха, про відносність застосовувалися в науці фундаментальних уявлень про реальність і принципів, обґрунтовує її існування.

Важливими філософськими течіями, позначивши перехід до логіки некласичної раціональності стали конвенціоналізму і емпіріокритицизм.

Представники конвенціоналізму поставили проблему ненаукова прийняття окремих онтологічних постулатів науки. У свою чергу в рамках емпіріокритицизм вирішувалася проблема емпіричного обґрунтування наукових абстракцій з метою відокремлення позанаукових вигаданих понять від емпірично обґрунтованих.

Філософські концепції, які є методологічною основою некласичної науки в значній більшою мірою, ніж класичні філософські концепції надавали неопосередковане вплив на становлення психологічних теорій і підходів (Dasein-аналіз Л.Бинсвангера і Dasein-аналітика М. Босса; культурно-історична психологія Л.С. Виготського, діяльнісний підхід С.Л. Рубінштейн та ін.).

Окремо слід сказати про психологічні підходи, що включають в свою структуру самостійно сконструйовані некласичні філософські уявлення і концепції (наприклад, концепція З. Фрейда).