Банківське регулювання і нагляд

Система банківського регулювання та нагляду створена з огляду на необхідність:

·забезпечити державою стабільність грошового обігу;

·підтримати довіру до банків з боку суспільства;

·гарантувати державою збереження заощаджень суспільст­ва, довірених банківській системі;

·сприяти зниженню банківських ризиків;

·запобігати кризовим явищам в економіці з вини банків;

·стимулювати цивілізовану конкуренцію в банківському се­кторі економіки.

Міжнародній банківській практиці відомі чотири способи організації банківського регулювання і нагляду:

·під егідою Центрального банку (зокрема в Україні);

·провідна роль належить Уряду, як правило, в особі Мініс­терства фінансів (Франція);

·незалежне агентство, що несе відповідальність перед пар­ламентом чи президентом (Федеральне відомство банківського нагляду в Німеччині);

·змішаний тип організації, наприклад, у США — Федераль­на Резервна Система (ФРС), Федеральна Корпорація страхування депозитів (ФКСД), Контролер грошового обігу (КДО), Федера­льний Комітет відкритого ринку (ФКОР).

Останнім часом окремі банківські операції (насамперед з корпоративними цінними паперами) переходять під контроль іншого державного органу — Комісії з цінних паперів та фондового рин­ку в Україні.

Банківський нагляд може бути двох видів: прямий (превен­тивний) і більш ліберальний — захисне регулювання. На прак­тиці переважає поєднання обох методів. Закордонна банківська теорія використовує термін «розумний банківський нагляд».

Регулювання банківської діяльності комерційних бан­ків — це створення органами державної влади чи уповноважени­ми органами системи норм і правил здійснення цього виду діяль­ності (рис. 1).

Форми регулювання банківської діяльності

Рис. 1. Форми регулювання банківської діяльності

 

Правове поле діяльності банків окреслюється:

·чинним законодавством, яке регулює безпосередньо чи опосередковано цю сферу діяльності через Закони України, Ука­зи Президента України;

·нормативно-правовими актами уповноважених органів, у яких конкретизуються основні положення законодавчих актів. Нормативно-правові акти НБУ видаються у вигляді інструкцій, положень, постанов та правил.

Банківський нагляд — це система контролю за дотриманням банками в процесі їхньої діяльності системи норм і правил, установлених регулятивно-наглядовими органами. Органи банківського нагляду мають повноваження застосовувати адекватні захо­ди впливу за допущені банками порушення. Саме тому банківський нагляд розглядають як одну із адміністративних форм регулювання банківської діяльності.

Порядок реєстрації комерційних банків в Україні регулюється Положенням про порядок створення і державної реєстрації комерційних банків, відкриття їхніх філій, представництв, відді­лень, затвердженим постановою Правління НБУ 31.08.2001 р., № 375.

Порядок ліцензування банківської діяльності регулюється Положенням про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих опера­цій, затвердженим постановою Правління НБУ 17.07.2001 р., № 275.

Правила, що регламентують діяльність банків на банківському ринку України, розробляються Національним банком України у вигляді інструкцій, положень, правил, які обов’язково затверджуються постановою Правління НБУ і набувають чинно­сті з моменту їх реєстрації в Міністерстві юстиції України. Зміни та доповнення до нормативно-правових актів НБУ затверджу­ються в такому самому порядку. Нормативно-правові акти НБУ публікуються в періодичних виданнях для широкого кола корис­тувачів, а до відома банків доводяться електронною поштою. По­рушення правил, що випливають із нормативно-правових актів НБУ, веде до застосування адекватних заходів впливу відносно банків-порушників.

Правила бухгалтерського обліку та звітності розробляються Національним банком України. З початку 1998 р. у банківській системі України запроваджено міжнародні стандар­ти бухгалтерського обліку (МСБО). Усі зміни в бухгал­терський облік та вимоги до форм звітності запроваджує На­ціональний банк України. Перелік щоденних, щомісячних, щоквартальних та щорічних форм звітності міститься в Пра­вилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених постановою Правління НБУ 12.12.1997 р. № 436. Роз’яснення щодо їх змісту та порядку складання до­водяться до банків окремими нормативними актами, що регу­люють окремі сфери діяльності, та окремими листами НБУ електронною поштою.

Для регулювання діяльності комерційних банків Національ­ний банк України визначає такі економічні нормативи:

·мінімальний розмір статутного фонду (300 млн. грн. – до 11 січня 2017 р.; 400 млн. грн. – до 11 січня 2018 р.; 450 млн. грн. – до 11 січня 2019 р.; 500 млн. грн. – до 11 липня 2024 р.);

·нормативи капіталу: мінімального розміру регулятивного капіталу – Н1 (500 млн. грн.); достатності (адекватності) регулятивного капіталу – Н2 (не менше 10%);

·нормативи ліквідності: миттєва ліквідність – Н4 (не менше 20%); поточна лік­відність – Н5 (не менше 40%); короткострокова ліквідність – Н6 (не менше 60%);

·нормативи кредитного ризику: максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента – Н7 (не більше 25%); великих кредит­них ризиків – Н8 (не більше 8-ми кратного розміру регулятивного капіталу); максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру – Н9 (не більше 5%); максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам – Н10 (не більше 30%);

·нормативи інвестування: інвестування в цінні папери окремо за кожною установою – Н11 (не більше 15%); загальної суми інвестування – Н12 (не більше 60%).

Центральний банк здійснює контроль за дотриманням комерційними банками банківського законодавства. У разі систематич­ного недотримання комерційними банками цього законодавства Центральний банк може:

·ставити перед засновниками комерційного банку питання про здійснення заходів з фінансового оздоровлення банку (збі­льшенню власних коштів, зміні структури активів тощо), про ор­ганізацію чи ліквідацію банку;

·застосовувати санкції у вигляді стягнення грошового штра­фу в розмірі додаткового доходу, одержаного внаслідок неправо­мірних дій банку;

·підвищувати норми обов’язкових резервів;

·призначати тимчасову адміністрацію для управління бан­ком на строк, необхідний для його фінансового оздоровлення;

·відкликати ліцензію на здійснення банківських операцій.

Банк уряду

Національний банк організовує і здійснює через уповноважені банки касове обслуговування державного бюджету України.

Законом України «Про Національний банк України» Національному банку забороняється фінансувати дефіцит державного бюджету.

До 1995 р. надання прямих кредитів на покриття дефіциту державного бюджету здійснювалося Національним банком України в межах, установлених Верховною Радою України при затвердженні державного бюджету на відповідний рік. Почи­наючи з другої половини 1995 р., покривати дефіцит бюджету можна лише за рахунок випуску державних цінних паперів, а на Національний банк України покладено виконання операцій з державними цінними паперами, для обліку яких створено де­позитарій.

Центральний банк створює і організовує діяльність Державної скарбниці, забезпечує зберігання резервних фондів грошових знаків, дорогоцінних металів і золотих запасів; представляє інте­реси України у відносинах з центральними банками інших країн, у міжнародних банках та інших фінансово-кредитних організаці­ях, де міжнародне співробітництво передбачене на рівні центра­льних банків.