Інструменти міжнародної співпраці у розв’язанні проблем навколишнього середовища

Людство дедалі більше втягується в діяльність, яка призводить до руйнації навколишнього середовища. Наприкінці ХХ ст. людство усвідомило, що життя на планеті перебуває в небезпеці. Починаючи з 1960-х років у суспільному житті з’явилися такі поняття, як “екологічне лихо”, “екологічна катастрофа”, “екологічна безпека”. На початку ХХІ століття земна цивілізація зіткнулася з катастрофічними змінами в довкіллі у зв’язку із зростанням забруднення атмосферного повітря та світового океану, збільшенням чисельності населення, змінами клімату, зниженням рівня грунтових вод, скороченням посівних площ на душу населення, занепадом рибальства, зменшенням площі та погіршенням структури лісів, втратами генетичного потенціалу рослинного і тваринного світу тощо[1].

Оскільки проблеми навколишнього природного середовища не можуть бути розв’язані в межах національних кордонів, світова спільнота протягом другої половини минулого століття намагалася виробити способи міжнародної співпраці. До таких інструментів можна віднести:

- сукупність міжнародних екологічних угод;

- глобальний кологічний фонд;

- міжнародні екологічні стандарти;

- міжнародні квоти на викиди парникових газів;

- міжнародну торгівлю квотами на їх викиди;

- міжнародні квоти на використання природних ресурсів;

- інституційні структури, які забезпечують дієвість інструментів міжнародної екологічної політики [2, с.115-132].

Сьогодні у світі відбуваються процеси “одержавлення” як самої сфери природокористування та управління нею, так і міжнародного співробітництва з проблем навколишнього середовища. За останні десятиліття помітно розширилися функції багатьох міжурядових організацій щодо забезпечення співробітництва з окремих аспектів проблеми навколишнього середовища, виникли нові органи та організації, метою яких є забезпечення співробітництва з проблем навколишнього середовища.

На найближчу та довгострокову перспективу міжнародне співробітництво у сфері охорони довкілля має охоплювати дедалі ширший спектр способів, щоб у прямій чи опосередкованій формі змушувати окремі країни та регіони світу раціонально використовувати та ефективно відтворювати природні блага.

 

Список рекомендованої літератури

1. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001.- [Тема 19. Світове господарство; Тема 20. Форми міжнародних економічних відносин: 3. Економічні аспекти глобальних проблем].

2. Гальчинський А. С., Єщенко П. С. Економічна теорія: Підручник. – К.: Вища шк., 2007. – [Тема 5. Структурна багатоформатність сучасного цивілізаційного розвитку].

3. Зазимко А.З. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посіб. - К.: КНЕУ, 2005.– [Розділ 4. Світове господарство і міжнародні економічні відносини: Тема 24. Економічні аспекти глобальних проблем].

4. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. – [Розділ IV. Закономірності розвитку світового господарства: Глава 22. Глобалізація світогосподарських зв’язків та загально-цивілізаційні проблеми людства].

5. Економічна теорія: Підручник / За ред. В. М. Тарасевича. – Київ: центр навчальної літератури, 2006. – [Глава 31. Глобалізація економіки та економічна інтеграція; Глава 40. Перехідна економіка України у контексті економічної глобалізації].

6. Мочерний С.В. Політична економія: Навч. посіб. - К.: Знання-Прес, 2002. – [Тема 26. Економічні аспекти глобальних проблем].

7. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т. Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001.- [Тема 27. Економічні аспекти глобальних проблем].

8. Політична економія: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – [Глава 20. Світове господарство].

9. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. – [5. Світове господарство і світовий ринок: глобалізація світового господарства].

10. Політична економія: Підручник / За ред. Ю. В. Ніколенка – К.: Центр навчальної літератури, 2009. – [Глава 21. Економічні аспекти глобальних проблем].

11. Солтис В.В., Лелюк Ю. М., Іванюта В.Ф. Політична економія (модульний варіант): Навчальний посібник / За ред. проф. І. В. Аранчій. – К.: Зовнішня торгівля, 2007.- [Тема 27. Економічні аспекти глобальних проблем].

12. Федоренко В. Г., Діденко О. М., Руженський М. М., Іткін О. Ф. Політична економія: Підручник / За заг. ред. доктора економ. наук, проф. В. Г. Федоренка. – К.: Алерта, 2008. – [Глава 23. Економічні аспекти глобальних проблем].

Ключові поняття і терміни

ТЕМА 1. ПРЕДМЕТ І МЕТОД ПОЛІТИЧНОЇ ЕКОНОМІЇ

Закон – об’єктивний, істотний, необхідний, сталий зв’язок або відношення між явищами.

Економікс – суспільна наука про використання обмежених ресурсів з метою максимального задоволення необмежених матеріальних потреб суспільства.

Економічна категорія – наукове поняття, теоретичний абстрактний вираз, реально існуючих економічних явищ і процесів.

Економічна наука – це сфера розумової діяльності людини, функцією якої є пізнання та систематизація об’єктивних знань про закони та принципи ровитку реальної економічної діяльності.

Економічна теорія – наука про основні закономірності розвитку економічної системи, поведінку людини і груп людей у виробництві, розподілі та споживанні життєвих благ з метою задоволення потреб при обмежених (рідкісних) ресурсах, що породжує проблему економічного вибору і конкуренцію за їх використання. Це наука, яка вивчає економічні закони і економічні відносини.

Економічний закон – суттєві, стійкі і необхідні причинно-наслідкові зв’язки і взаємозалежності даного економічного процесу.

Макроекономіка – галузь економічної науки, що вивчає закономірності функціонування національної економіки, тобто функціонування економіки країни в цілому.

Методи політичної економії – спосіб, шлях дослідження предмета науки.

Мікроекономіка – це розділ економічної теорії, який вивчає діяльність окремих економічних суб'єктів за умов різних типів ринкових структур.

Наукове пізнання предмета – це процес (система знань), який розкривається і охоплює два рівні – емпіричний та теоретичний.

Політекономія – наука, сферою інтересів якої є соціально-економічні відносини, економічні закони, що складаються на різних щаблях розвитку людського суспільства в процесі виробництва, розподілу, обміну й споживання матеріальних благ.

Принцип – узагальнення, яке лежить в основі певного економічного явища, становить його першооснову.

Системний підхід – сукупність загальнонаукових методологічних принципів, що ґрунтуються на розгляді об’єктів як систем.

Теорія – найрозвинутіша форма наукового пізнання, яка дає цілісне, системне відображення закономірних та сутнісних зв’язків певної сфери дійсності.

ТЕМА 2. ВИРОБНИЦТВО МАТЕРІАЛЬНИХ БЛАГ І ПОСЛУГ. ПРОДУКТ ВИРОБНИЦТВА І ХАРАКТЕР ПРАЦІ

Валова продукція – обсяг продукції підприємства (об'єднання) за певний період в ціновому вираженні, відображає величину новоствореної і перенесеної вартості. Характеризує загальний обсяг продукції, виробленої підприємством (об'єднанням), незалежно від призначення. Це єдиний показник, в обсяг якого включається не тільки готова продукція, а й незавершене будівництво, а також зміни залишків напівфабрикатів.

Валовий внутрішній продукт (ВВП) — вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених у країні з ресурсів, що належать як резидентам країни, так і іноземцям.

Валовий національний продукт (ВНП) — вартість річного обсягу кінцевих товарів і послуг, вироблених з ресурсів, що належать резидентам країни, незалежно від того, де ці ресурси застосовують — у національній економіці чи за кордоном.

Валовий суспільний продукт – вартість створених у суспільстві матеріальних благ, які за винятком проміжного продукту, використовують на задоволення матеріальних потреб населення.

Виробництво – процес створення людьми у взаємодії з іншими виробничими чинниками різноманітних благ, необхідних для забезпечення життєдіяльності, добробуту і розвитку всього суспільства.

Додатковий продукт – це частина чистого продукту, яка виступає як надлишок над необхідним продуктом.

Економічна ефективність – це вид ефективності, що характеризує результативність діяльності економічних систем (підприємств, територій, національної економіки). Основною особливістю таких систем є вартісний характер засобів (видатків, витрат) досягнення цілей (результатів), а в деяких випадках і самих цілей (зокрема, одержання прибутку).

Економічна ефективність = прибуток/витрати

«Економічне диво» — образний вислів, який описує тривалі періоди стрімкого економічного зростання деяких країн та регіонів.

Економічне зростання – зміна результатів функціонування економіки. Розрізняють екстенсивне й інтенсивне економічне зростання.

Екстенсивний тип зростання – це зростання, яке здійснюється шляхом збільшення обсягів залучених до процесу виробництва ресурсів.

Ефективність виробництва – це показник діяльності виробництва по розподілу й переробці ресурсів із метою виробництва товарів

Засоби виробництва — створені людиною в процесі виробництва засоби праці та предмети праці. Інша назва — капітал, капітальні блага.

Засоби праці – це речі, або комплекс речей, за допомогою яких люди впливають на предмети праці, перетворюють їх і пристосовують для своїх потреб.

Інтенсивний тип зростання – це зростання, яке здійснюється шляхом ефективнішого використання ресурсів на основі науково-технічного прогресу та кращих форм організації виробництва.

Капіталомісткість - це показник, близький до показника фондомісткості продукції. Він визначається як відношення обсягу капітальних вкладень до зумовленого ним приросту обсягу виробленої продукції.

Кінцевий продукт – це матеріальні блага і послуги, які виробляються для кінцевого використання, а не для подальшої обробки чи переробки або продажу.

Матеріаловіддача – це відношення вартості продукту до матеріальних витрат. Вона показує обсяг виробленої готової продукції, що припадає на одну гривню витрат, втілених у матеріальних ресурсах.

Матеріаломі́сткість проду́кції – частка витрат матеріальних ресурсів (основних і допоміжних матеріалів, палива, енергії) на виготовлення одиниці продукції у загальних витратах.

Матеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом матеріальних благ і наданням матеріальних послуг (промисловість, сільське господарство, зв'язок, транспорт, побутове обслуговування тощо).

Національний дохід – це сукупність усіх доходів в економіці домогосподарств і підприємств незалежно від того, де вони використовують ресурси – у своїй країні чи за кордоном.

Нематеріальне виробництво включає в себе галузі, які займаються виробництвом духовних цінностей і наданням нематеріальних послуг (роздрібна торгівля, освіта, охорона здоров'я, мистецтво, культура і т. д.).

Необхідний продукт – це та частина чистого продукту, яка необхідна для нормального відтворення робочої сили, тобто для підтримання її працездатності, включаючий підготовку нового покоління.

Потенційний ВВП — обсяг національного виробництва, що відповідає природному рівню безробіття.

Праця – свідома, доцільна діяльність людини з приводу використання своїх розумових і фізичних сил у процесі виробництва благ.

Предмет праці – усе те, на що спрямова праця людини.

Продуктивність праці – це показник трудової діяльності працівників, який характеризує кількість продукції, виробленої в одиницю часу, або витрати часу на виробництво одиниці продукції.

Рівень життя – характеристика економічного добробуту населення, що вимірюється як реальний доход на душу населення та кількість населення за межею бідності

Робоча сила – здатність людини до праці, сукупність фізичних і духовних здібностей, що людина використовує у своїй діяльності.

Соціальна ефективніст – це ступінь відповідності результатів виробництва соціальним потребам суспільства, інтересом окремої людини.

Споживчий кошик – набір товарів, що характеризує типовий рівень і структуру місячного (річного) споживання людини або сім'ї. Використовується для розрахунку мінімального споживчого бюджету (прожиткового мінімуму), виходячи із вартості споживчого кошика у діючих цінах. Застосовується як база для порівняння розрахункових і реальних рівнів споживання.

Сукупний суспільний продукт – це узагальнюючий результат виробничої діяльності суспільства, він являє собою сукупність усіх благ, що створені суспільством за певний проміжок часу (як правило за рік).

Суспільне виробництво – сукупна організована діяльність людей із перетворення речовин і сил природи з метою створення матеріальних і нематеріальних благ, необхідних для їх існування та розвитку. Традиційно складається з двох сфер: матеріальне та нематеріальне.

Трудомісткість – це показник, який відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

Трудомісткість продукції – зворотний показник продуктивності праці, відображає кількість затраченої живої праці на виробництво одиниці продукції.

Фондовіддача – це відношення вартості випущеної продукції у вартісному виразі до середньорічної вартості основних виробничих фондів. Вона виражає ефективність використання засобів праці, тобто показує, скільки виробляється готової продукції на одиницю основних виробничих фондів.

Фондомісткість – показник, що характеризує вартість основних виробничих фондів, яка припадає на одиницю вартості валової (товарної) продукції. Обчислюють як відношення середньорічної вартості основних виробничих фондів до річного обсягу валової (товарної) продукції. Ф. - показник, обернений показникові фондовіддачі.

Чистий внутрішній продукт (ЧВП) — валовий внутрішній продукт за вирахуванням тієї частини, яка необхідна для відшкодування капітальних благ, зношених у процесі його виробництва.

Чи́стий націона́льний проду́кт (ЧНП) — це сумарний обсяг вартості всіх кінцевих товарів і послуг, які країна за певний проміжок часу зробила і спожила у всіх секторах свого національного господарства, за вирахуванням суми амортизації – вартості зношування основних фондів(обладнання, виробничих приміщень).

Якість життя населення – ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Якість життя визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим.