Тема 6. Капітал: процес виробництва і нагромадження. Наймана праця і заробітна плата

Перетворення грошей у капітал. Загальна формула руху капіталу

Розглянемо категорію "капітал" у тісному зв'язку з грішми.

Гроші стають капіталом лише тоді, коли їх пускають в обіг для наживи, тобто для одержання грошової суми більшої ніж первісна вкладена.

Якщо продаж одного товару здійснюється задля купівлі іншого, то форма товарного обігу має такий вигляд: Т-Г-Т. Тут гроші обслуговують обмін товарів у функції засобу обігу.

Загальна формула руху капіталу така: Г-Т-Г ', де Г ' = Г + DГ, а DГ - це приріст грошей над первісною сумою.

Таким чином, первісно авансована вартість Г не тільки зберігається в обігу, але й змінює свою величину, долучає до себе додаткову суму грошової вартості DГ, тобто зростає. І саме цей рух перетворює гроші в капітал [2].

Формула руху капіталу Г-Т-Г' є загальною, тому що в усіх галузях розвинутого товарного господарства рух капіталу виступає в цій формі. Крайні буквені члени цієї формули свідчать, що їй властива суперечність. Оскільки Г' > Г, то виникає питання, що є джерелом DГ, прибутку. Це – одна з ключових проблем політичної економії.

 

Первісне нагромадження капіталу

Формування продуктивного капіталу історично пов'язується з первісним нагромадженням капіталу і становленням капіталістичного підприємництва, яке виникло в надрах феодалізму, відрізнялось від попередніх форм товарного господарства перш за все як велике виробництво, що використовує кооперацію праці багатьох найманих робітників.

Первісне нагромадження капіталу, що створює капіталістичні відносини, є процесом, який перетворює, з одного боку, засоби виробництва і засоби до життя в капітал, а з іншого - безпосередніх виробників у найманих робітників.

Процес первісного нагромадження являв собою передісто­рію капіталізму та утвердження капіталістичного способу виробництва. Основу цього процесу становив розвиток товарного виробництва. З розвитком ремесел і торгівлі відбувалась усе більша диференціація ремісників, причому багаті цехові майстри перетворювались спочатку в скупників, а потім у промислових підприємців, що створювали капіталістичні майстерні та мануфактури.

У процесі первісного нагромадження капіталу велику роль відігравали: торговий та лихварський капітали, які сприяли роз­виткові товарно-грошових відносин [1]; насилля [2]; система колоніального грабунку народів, колоніальна торгівля; розкрадання державного майна, система державних позик і податків, митна політика держави тощо.

Особливостями українського первісного нагромадження капіталу є: "прихватизація" багатства в процесі роздержавлення і приватизації майна державних підприємств; розкрадання державного майна; створення фіктивних підприємницьких структур; хабарництво державних чиновників; податкові пільги для "своїх" тощо. Особливою формою первісного нагромадження капіталу в Україні та в інших постсоціалістичних країнах є становлення тіньового капіталу і тіньового капіталістичного підприємництва.

 

Теорія людського капіталу

Початок формування теорії людського капіталу припадає на 60-ті роки XX ст. Першовідкривачем терміна “людський капітал” вважається Т. Шульц - представник чиказької школи. Основні принципи своєї теорії він виклав у статтях „Формування капіталу освіти” (1960 р.) та “Інвестиції в людський капітал” (1961 p.). Паралельно з Т. Шульцем теорію людського капіталу розробляв Г. Беккер, який теж належить до чиказької школи. Першу його публікацію “Інвестиції в людський капітал” було надруковано в 1962 p., а трохи пізніше вийшла його фундаментальна праця “Людський капітал: теоретичний та емпіричний аналіз” (1964 p.). За праці у сфері людського капіталу Г. Беккеру в 1992 р., а Т. Шульцу – у 1979 р. присудили Нобелівську премію з економіки.

Теоретико-методологічні дослідження людського капіталу як економічної категорії знаходимо в публікаціях багатьох науковців. Найчастіше під людським капіталом розуміють сукупність усіх продуктивних рис працівника (див.табл.).

Таблиця 1

Визначення поняття “людський капітал”

Автори	Визначення
Г. Беккер	Людський капітал “формується за рахунок інвестицій в людину, серед яких можна назвати навчання, підготовку на виробництві, витрати на охорону здоров’я, міграцію і пошук інформації про ціни і доходи” (Беккер Г. С. Человеческое поведение: экономический подход. Избранные труды по экономической теории. – М.: ГУ-ВШЭ, 2003. – С. 39)
Т. Шульц	Людський капітал зводить до розвитку знань і здібностей, які людям надають “шкільна освіта, навчання на робочому місці, зміцнення здоров’я і зростаючий запас економічної інформації” (Shultz T. Investment in Human Capital. – N. Y.; L., 1971. – P. 64 – 65)
Г. Боуен	Людський капітал “складається з набутих знань, навичок, мотивацій та енергії, якими наділені людські істоти і які можуть використовуватися впродовж певного часу для виробництва товарів і послуг” (Bowen H.R. Investment in Learning. – San Francisco, 1978. – P. 362)
Л. Туроу	Людський капітал являє собою “продуктивні здібності, обдарування і знання” (Thurow L. Investment in Human Capital. – Belmon, 1970. – P. 15)
І. Фішер	Відкидаючи теорію трьох факторів виробництва, під капіталом розумів все те, що протягом певного часу спроможне приносити дохід. Базуючись на теорії корисності, він вводив людину до складу капіталу нарівні з іншими матеріальними об’єктами (Fisher I. The Natura of Capital and incom. – London, 1927. – P. 5, 51-52, 68-69)

На Заході є немало відомих підручників з економіки, які містять окремі розділи на тему людського капіталу.

Концептуальні підходи до розуміння людського капіталу дістали відображення в наукових працях вітчизняних учених. Характеристику людського капіталу подано у працях В. Близнюка, Д. Богині, О. Грішнової, С. Дятлова, які розглядають людський капітал через якісні характеристики працівника, що ефективно використовуються з метою зростання продуктивності праці та відповідно впливають на зростання доходів власника.

Аналіз визначень людського капіталу дозволяє зробити наступні висновки.

По-перше, в одних акцент зроблено на самому факті володіння цим особливим видом нематеріального багатства, на його формуванні та витратах, які пов’язані з цим процесом, а також на результаті функціонування людського капіталу.

По-друге, в ряді визначень акцент зроблений на тому, що людський капітал є штучно відтворюваним ресурсом, підкреслюється необхідність ціленаправлених зусиль для його створення. При цьому у багатьох визначеннях, особливо сучасного періоду, прямо не говориться про вартісну природу людського капіталу. Якщо раніше поняття людського капіталу розглядалося у вузькому значенні, то сьогодні більш популярним є широкий підхід: до складу людського капіталу включають широку сукупність особистих якостей, світоглядних установок, ціннісних орієнтацій, які можуть здійснювати побічний вплив на результати виробничої діяльності.

Теоретичним підгрунтям розвитку альтернативних концепцій людського капіталу, згідно з якими до цього поняття відносять не лише знання й уміння людини, а і її здатність до праці, психологічні особливості, суспільні та культурні якості, стала теорія І. Фішера.

Деякі автори включають до складу людського капіталу соціальний капітал, що втілений у відносинах між людьми. Слід зазначити, що Г. Беккер підтримував концепцію соціального капіталу, проте не змішував його з людським капіталом.

Аналогічно поступають і творці теорії соціального капіталу. Розрізнення людського та соціального капіталу закріплено у відомій методології Світового банку, в якій вони класифікуються як окремі елементи світового багатства, що втілені в сукупних людських ресурсах.

Наприкінці 80-х на початку 90-х років минулого століття відбувається активна розробка моделей економічного зростання з участю людського капіталу. Зокрема, виникли теорії ендогенного економічного зростання, в яких людський капітал займає ключову роль, так як його внесок у економічне зростання обумовлений не тільки вищою продуктивністю кваліфікованих і досвідчених працівників. Головне – він виступає джерелом нових ідей та інновацій, а також фактором їх сприйняття і розповсюдження.

Попри окремі дискусійні суперечності щодо змісту поняття “людський капітал” професор І. Радіонова виокремлює наступні загальновизнані положення:

- людський капітал є віддзеркаленням запасу знань, навичок, здатностей і мотивів працівників до продуктивної діяльності;

- людський капітал може нагромаджуватися внаслідок інвестування в певні сфери; зокрема, до таких сфер належать фундаментальна освіта (навчання, що передує трудовій діяльності),система підвищення кваліфікації, медицина, виробнича інфраструктура в тій її частині, що забезпечує рух робочої сили, інформаційна інфраструктура, завдяки якій ринкові суб’єкти орієнтуються в цінах та доходах;

- мотивом інвестування в людський капітал, як для уряду (держави), так і для окремих осіб, слугує очікувана віддача – додатковий доход або інші вигоди в майбутніх періодах;

- серед інших вигод від нагромадження людського капіталу присутні такі зовнішні ефекти, як оволодіння новим знанням у процесі діяльності, швидке його поширення в усій економіці, створення сприятливих умов для приросту знань та їхнього застосування.

Сьогодні науковці особливий інтерес проявляють до проблеми виміру людського капіталу, так як будь-який із підходів, які для цього використовуються, не може врахувати всі важливі аспекти, а це призводить до неадекватних оцінок.

Список рекомендованої літератури

1. Бєляєв О.О., Бебело А.С. Політична економія: Навч. посібник. - К.: КНЕУ, 2001.- [Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси].

2. Гальчинський А. С., Єщенко П. С. Економічна теорія: Підручник. – К.: Вища шк., 2007. – [Тема 6. Рушійні сили розвитку економіки: 6.1. Економічні потреби як матеріальна основа інтересів. Потреби та їхня структура. Економічні потреби. Закон зростання потреб. Формування потреб; 6.2. Економічні інтереси: сутність, види, взаємодія. Суб’єкти економічних відносин. Їхні економічні інтереси. Види економічних інтересів, взаємодія їх].

3. Зазимко А.З. Політична економія: Структурно-логічний навчальний посіб. - К.: КНЕУ, 2005.– [Тема 2. Економічні потреби та інтереси – рушійна сила економічної діяльності].

4. Економічна теорія: Політекономія: Підручник / За ред. В. Д. Базилевича. - К.: Знання-Прес, 2001. – [Глава 2. Економічні потреби суспільства. Економічні інтереси].

5. Політична економія: Навч. посібник / К.Т. Кривенко, В.С. Савчук, О.О. Бєляєв та ін.; За ред. д-ра екон. наук, проф. К.Т.Кривенка. - К.: КНЕУ, 2001.- [Тема 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси].

6. Політична економія. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів / За ред. В.О. Рибалкіна, В.Г. Бодрова. – К.: Академвидав, 2004. – [1.1. Предмет і метод політичної економії: Економічні потреби та інтереси як рушійні сили розвитку суспільного виробництва].

7. Політична економія: Підручник / Заред. Ю. В. Ніколенка Ю. В. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – [Глава 3. Потреби, ресурси та виробничі можливості суспільства].

8. Солтис В.В., Лелюк Ю. М., Іванюта В.Ф. Політична економія (модульний варіант): Навчальний посібник / Заред проф.І. В. Аранчій. – К.: Зовнішня торгівля, 2007.- [Тема 2. Економічні потреби й виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси].

9. Федоренко В. Г., Діденко О. М., Руженський М. М., Іткін О. Ф. Політична економія: Підручник / За заг. ред. доктора економ. наук, проф. В. Г. Федоренка. – К.: Алерта, 2008. – [Глава 2. Економічні потреби і виробничі можливості суспільства. Економічні інтереси].

10. Щетинін А. І. Політична економія. Підручник / Щетинін А. І.. – К.: Центр учбової літератури, 2011. – 480 с. [Розділ ІІІ. Економічні потреби та інтереси].