Самостійна робота №9
Ця тема є перехідною від соціологічного аналізу особистості до вивчення соціальних спільнот, бо сім’я є найдавнішою природною формою з’єднання людей, заснованою на кровноспоріднених зв’язках, і найпростішою вихідною спільнотою. Соціологія сім’ї розглядається як спеціально соціологічна дисципліна, яка вивчає формування, розвиток і функціонування сім’ї та шлюбно-родинних стосунків у конкретних культурних і соціально-економічних умовах. Центральною рядоутворювальною категорією цієї галузі соціологічного знання є поняття сім’ї.
Сім’я є об’єктом дослідження багатьох наук — історії, економіки, юриспруденції, психології, педагогіки, демографії, етнографії, соціології тощо. Кожна з них вивчає специфічні сторони функціонування і розвитку сім’ї під власним кутом зору і відповідно до свого предмета і методу. У демографії, наприклад, особливо розвиненим є напрямок дослідження ролі сім’ї і сімейної структури населення у його відтворенні; в соціальній психології — дослідження родинних конфліктів і динаміки розвитку сімейних груп; у педагогіці акцентується на вивченні виховної функції сім’ї як одного з важливих чинників формування особистості.
Етнографію цікавлять побут і культурні особливості сімей у різноманітних етнічних групах і спільнотах; правові науки з’ясовують юридичні аспекти розлучень, майнового стану сім’ї; для економіки одним з основних завдань є аналіз сімейного бюджету, стану споживання; історія досліджує виникнення сім’ї та форми її існування у різні періоди історії людства.
Соціологія сім’ї ставить перед собою завдання інтеграції досягнень цих наукових галузей і має міждисциплінарний характер. Специфіка соціології сім’ї полягає в тому, що сім’я одночасно виступає у двох іпостасях: вона є малою контактною соціальною групою, певною формою взаємодії людей, з одного боку, і особливим соціальним інститутом, який регулює відтворення людини за допомогою певної системи ролей, норм і організаційних форм, — з другого.
Американський соціолог Нейл Смелзер визначає поняття сім’ї таким чином: сім’єю називається засноване на кровній спорідненості, шлюбі або усиновленні об’єднання людей, які пов’язані між собою спільністю побуту і взаємною відповідальністю за виховання дітей. Інші соціологи, погоджуючись у цілому з таким визначенням, додають до нього такі риси, як історично зумовлений характер сім’ї та її функціонування у різні історичні епохи, соціальна потреба суспільства в існуванні сім’ї, у фізичному і духовному
відтворенні населення тощо. Наголошується, що з часом «сім’я-взаємини» розвинулась у «сім’ю-соціальну спільноту». Сучасна сім’я визначається як інституціоналізована спільнота, що складається на основі шлюбу, породженій ним спільній правовій та моральній відповідальності батьків за здоров’я дітей, їхню соціалізацію та виховання.
Як мала соціальна група, зазначає М.Мацковський, сім’я розглядається у тих випадках, коли дослідженню підлягають стосунки між індивідами, котрі утворюють сім’ю. Цей підхід дозволяє з’ясувати мотиви і причини розлучень, динаміку родинних відносин, характер стосунків між батьками й дітьми. Ці проблеми міжособистісної взаємодії тісно пов’язані з існуючими в суспільстві нормами, цінностями і взірцями поведінки і зумовлені соціокультурними та соціоекономічними умовами життєдіяльності групи.
На думку М.Мацковського, при аналізі сім’ї як малої соціальної групи або спільноти доцільно виокремити три основні типи характеристик:
а) характеристики групи в цілому: цілі й завдання сімейної групи, склад і структура, соціально-демографічний склад сім’ї, групова згуртованість, групова діяльність і характер групової взаємодії, структура влади, спілкування в сім’ї тощо;
б) характеристики зв’язків і відносин сімейної групи з більш широкими соціальними системами в рамках соціальної структури суспільства; у цьому випадку вирізняють і аналізують насамперед функції сім’ї щодо суспільства;
в) цілі, завдання і функції стосовно індивіда, групова регуляція поведінки і взаємодії індивідів у сім’ї, груповий контроль; групові санкції, сімейні цінності, норми і зразки поведінки, включеність індивіда в сім’ю, його задоволеність перебуванням у ній.
Як соціальний інститут сім’я аналізується в тих випадках, коли слід з’ясувати, якою мірою спосіб життя сім’ї, її функціонування відповідають потребам суспільства. Модель соціального інституту є надзвичайно важливою для прогнозів майбутніх змін сім’ї. На думку М.Мацковського, соціолога-дослідника цікавлять передусім взірці сімейної поведінки, усталені ролі, виконувані її членами, особливості формальних і неформальних норм і санкцій у сфері шлюбно-сімейних взаємин. Одні норми, обов’язки і права мають юридичний характер і регламентуються законодавством (питання про володіння майном, про матеріальні зобов’язання батьків стосовно дітей і одне одного, про мінімальний вік вступу в шлюб, про юридичні підстави для розірвання шлюбу, про права та обов’язки колишнього подружжя, пов’язані з утриманням і вихованням дітей, володінням майном після розірвання шлюбу і т. ін.). Іншінорми шлюбу регулюються мораллю, звичаями, традиціями. До них
належать норми залицяння, шлюбного вибору і дошлюбної поведінки, розподіл влади та обов’язків між подружжям, характер сімейного дозвілля тощо. Така ж моральна регламентація поширюється на процес розлучення, стосунків із рідними, друзями.
Кожна з двох парадигм у вивченні сім’ї має свою специфіку: внутрішні зв’язки всередині сім’ї досліджуються крізь призму понять, що характеризують малу групу; парадигма соціального інституту орієнтована насамперед на зовнішні зв’язки сім’ї.
Дослідники проблем сучасної сім’ї (і українські, і зарубіжні) погоджуються в тому, що нині аналіз сім’ї як соціального інституту поступається місцем дослідженням її групових характеристик. У минулому, особливо в умовах існування тоталітарного режиму в СРСР, протягом десятиріч сім’я була лише постачальником людських і трудових ресурсів, об’єктом державної політики; держава перебрала на себе майже всі функції інших соціальних інститутів, серед них і сімейного, і вирішувала за сім’ю мало не всі питання. Повна залежність сім’ї від держави робила її фактично безправною. У цій ситуації тематика соціологічних досліджень проблем сім’ї мала вигляд однобокої і викривленої. Недостатньо вивчалися причини і мотиви розлучень та їхні наслідки (як явище, нетипове для соціалізму), характер дошлюбної поведінки та установки юнацтва і молоді, пов’язані зі статевим життям («у нас сексу немає, то лише в капіталістичних країнах бісяться з жиру»), проблеми бездітних або багатодітних родин, сімей пенсіонерів чи молодих сімей.
Практично не досліджувалися в соціологічному аспекті питання виховання дітей дошкільного віку, дітей з неповних (тобто без батька або матері) родин, вплив вживання алкоголю і наркотиків на міцність сім’ї та здоров’я її членів. Не було наукових праць про становище чоловіків у сім’ї, взаємини між братами й сестрами, подружні конфлікти, стосунки розлучених із
дітьми та багатьох інших. «Цілину» в соціологічних дослідженнях становила молода сім’я, де чоловік і дружина не досягали 28 років, та її проблеми.
Повертаючись до сучасної України, наголосимо, що нині відносини між державою і сім’єю суттєво змінилися: йдеться насамперед про те, щоб держава подбала про належні умови для створення і функціонування родин — економічні, соціальні, правові, адже від того, наскільки міцною є сім’я, залежить міцність і стабільність усього суспільства (згадаймо думки О.Конта з цього приводу).
У сучасній зарубіжній літературі дедалі більше науковців фіксує перенесення акцентів з розгляду сім’ї як соціального інституту в площину соціологічного аналізу родини як малої соціальної групи. Німецький соціолог Х.Тірелл характеризує «розчинення» сім’ї в суспільстві та зміни її функціональних кордонів як процес деінституціоналізації сучасної сім’ї. У розвинутих країнах він зумовлений багатьма причинами. Втрата економічного значення сім’ї (коли всі її члени спільно працювали на власному клаптику землі чи на виробництві якогось продукту або товару) призвела до того, що підставою шлюбу поступово стає інтимна сфера.
Засобом з’єднання в сім’ю стають не так економічні передумови, потреби й економічна залежність, як чинник кохання. Нині сім’я і шлюб орієнтуються переважно на емоційні стосунки та інтереси. Відбувається подальша приватизація життя людей та ізоляція сім’ї від суспільства, заснована на еволюції традиційних цінностей (обов’язок поступається місцем сучасним індивідуалістичним цінностям або вартостям самореалізації і самоствердження). Більшість сучасної молоді розвинутих країн вважає основною цінністю будь-яких парних взаємин любов, визнання і розуміння; на перший план висувається партнерство.
Майже всі західні дослідники погоджуються, що з усіх традиційних засад побудови сім’ї та її ролі в суспільстві нині збереглася тільки одна — турбота про нащадків. Лише у ставленні до дітей та їх соціалізації (тобто підготовці до вступу в доросле соціальне життя) на Заході ще зберігається значення родини як соціального інституту. Сім’я має переважаючу орієнтацію на дитину і, що найважливіше, усвідомлення цієї орієнтації. Історико-культурні дослідження засвідчують, що зі зростанням темпів індустріалізації тієї чи тієї країни з дитиною пов’язують більшою мірою психологічні, аніж матеріальні цінності.
Одночасно змінюються й рольові позиції батьків: на зміну піклуванню про матеріальне забезпечення дитини приходить нова потреба: можливість розкриття себе в дитині.
Отже, і в нашій, і в інших країнах сьогодні відбуваються схожі процеси еволюції сім’ї та її місця й ролі в суспільстві. Ця подібність зумовлена переходом посткомуністичних країн від тоталітарних до демократичних форм соціально-політичного устрою, від «закритого» до «відкритого» типу суспільства. Сім’я дедалі більше унезалежнюється від держави і суспільства в цілому. Ставлення держави до сім’ї поступово перестає бути суто споживацьким та інструменталістським. Держава позбувається функцій контролю і застосування каральних санкцій щодо родин та їхніх членів, насамперед підлітків і неповнолітніх. На перший план виходить забезпечення державою сприятливих умов для утворення та існування родин, особливо молодих, і відображення цих процесів у державній сімейній політиці (відповідному законодавстві та конкретних заходах, як-от пільгове кредитування, пайова допомога у будівництві житла, випуск спеціальних груп недорогих товарів для молодих сімей та їхніх дітей тощо).
Хоча увага дослідників-соціологів до сім’ї як соціального інституту відчутно зменшується, все-таки наразі існують достатні передумови для постановки питання про інтеграцію двох парадигм. Вона може здійснюватися в межах уявлень про сім’ю як соціальну систему. Якщо розглядати родину як систему в усій її різноманітності і складності, то стане зрозумілим наявність різних дослідницьких підходів, бо навіть одні й ті самі властивості системи відображаються в різних термінах і значеннях. Системний підхід нині широко використовується як в усій соціології, так і в її окремих напрямах і галузях. Його застосування в соціологічному аналізі сім’ї докладніше розглядатиметься у наступних питаннях теми.
