Еволюція і революція в розвитку суспільства

Сучасне суспільство – гранично динамічне суспільство. В ньому діють не локальні, а постійно діючі ланцюги змін, які і готують якісні перетворення в суспільстві і стимулюють його розвиток. Зміни пронизують всі підсистеми і сфери суспільства, всі його рівні і слугують передумовою соціального розвитку. Хоча жодне суспільство не може обійтися без змін, навіть таке, яке свідомо намагається це зробити, тим не менше окремі суспільства чинять більший опір змінам, ніж інші.

Соціальні зміни – зміни, що відбуваються впродовж деякого часу у соціальних спільнотах, групах, інститутах, організаціях і суспільствах, в їх взаєминах одне з одним, а також з індивідами.

За своїм характером, внутрішньою структурою, мірою впливу на суспільство, механізмом здійснення соціальні зміни можна поділити на дві великі групи: Еволюційні та революційні.

Еволюційні (зміни часткові, поступові, що здійснюються як достатньо стійкі та постійні тенденції до зростання або зменшення якихось якостей, елементів в різних соціальних системах). Еволюційні зміни можуть набувати висхідної або низхідної спрямованості.

Еволюційними за своїм характером можуть бути такі види змін: структурні, функціональні, процесуальні, мотиваційні.

Всі сфери життєдіяльності суспільства підлягають в тій чи іншій мірі еволюційним змінам – економічне життя, різноманітні спільноти, політичні та організаційні структури, системи цінностей і т.п. Еволюційні зміни можуть бути організовані свідомо, і в тому випадку вони набувають форми соціальних реформ (відміна кріпацтва у 1848 р. в Австро-Угорській імперії, реформа П.Столипіна на початку XX ст. в Росії, економічне реформування у сучасній Україні). Еволюційні зміни можуть відбуватися і стихійним шляхом. Як про таку загальну тенденцію можна говорити про підвищення впродовж останніх років середнього рівня освіти населення багатьох країн та загальне зменшення кількості неграмотних, хоча в ряді країн ця цифра (загальної кількості неграмотних) залишається доволі високою.

Революційні зміни відрізняються від еволюційних такими чинниками:

– вони не просто радикальні, а радикальні у вищій мірі, вони передбачають докорінну ломку соціального об’єкта;

– вони не часткові, а загальні, або навіть всезагальні зміни;

– вони, як правило, спираються на насильство.

Соціальна революція – предмет дискусій в історії, соціології та багатьох інших суспільних науках. К.Маркс називав соціальні революції «локомотивами історії», «мотором» історичного розвитку, В.Ленін трактував їх як «свято всіх експлуатованих та пригнічених», а П.Сорокін назвав російсько-більшовицьку революцію 1917 р. «бійнею», письменник І.Бунін назвав свою книгу про неї «Прокляті дні».

 

 

Соціальні рухи

Соціальні рухи – сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.

Стадії розвитку соціальних рухів:

– Виникнення (стурбованості). На цій стадії домінують соціальна незадоволеність певними аспектами життя, почуття соціальної несправедливості, невпевненості. Криза традиційної ідеології, відчуття страху, нестабільності свого становища в соціальному середовищі, невпевненості в ефективності нововведень формують у людей соціальну стурбованість.

– Об'єднання (збудження). Занепокоєність людей певною проблемою настільки фокусується на конкретних соціальних об'єктах, що спонукає їх до активних дій. Вони гуртуються для обговорення проблем. З'являються агітатори, висуваються лідери. Від їх активності, здібностей та популярності залежить подальший розвиток руху. Саме на цій стадії лідери визначають його політику і тактику, прагнуть залучити якомога більше людей. Рух може формувати союзи з іншими близькими рухами та організаціями, популяризувати ідеї, доводити до громадськості результати своїх дій. Ця стадія розвитку суспільного руху охоплює, як правило, незначний проміжок часу, завершуючись або переходом у фазу формалізації, або втратою у людей, будь-якої зацікавленості до руху.

– Формалізації і бюрократизації. Цієї фази досягають далеко не всі рухи. Формалізація та бюрократизація підвищують ефективність діяльності руху, популярність лідерів. Ідеологія руху стає визначеною та зрозумілою. Формалізація перетворює збуджені маси в дисциплінованих учасників руху, чіткіше кристалізує його мету. На цій стадії формуються традиції підтримки і захисту інтересів його членів, символіка і кодекси.

– Розпаду і зникнення. Рух може припинити своє існування навіть на ранніх стадіях розвитку. Під впливом внутрішніх і зовнішніх умов, після досягнення своїх завдань, або зникнення причин, що зумовили появу руху, він розпадається (припиняє своє існування) або ж перетворюється на соціальний інститут чи організацію.

Основні типи соціальних рухів:

Експресивні рухи. Виникають внаслідок перебування людей у рамках обмеженої соціальної системи, яка їх не задовольняє. У наш час ці рухи проявляються в молодіжному середовищі (хіппі, рокери, байкери), коли їх учасники прагнуть створити свою субкультуру, дистанціюватись від офіційного суспільства. Деякі експресивні рухи звертають свій погляд не в майбутнє, а в минуле – ветеранів війни, монархічні рухи, рухи з відродження козацтва, які відроджують забуту символіку, ритуали тощо. Такі рухи найчастіше пов'язані з пасивною поведінкою, але іноді можуть прокладати шлях до реформ, повстань, збуджувати пасивне населення. Тому вони є проміжною ланкою між неполітичними та політичними рухами.

Утопічні рухи. Постають на хвилі прагнень теоретично обґрунтувати досконале людське суспільство. Спершу невеликі групи їх учасників були виключно релігійними (рух перших християн, релігійні секти Сходу). Вони виявилися досить життєздатними, оскільки їх учасники не прагнули до особистого щастя і матеріального добробуту.

В опозиції до сучасних утопічних рухів постійно перебувають законослухняні громадяни, яких лякають нові культурні зразки, ролі та пріоритети майбутнього «найкращого» життєвого укладу.

Реформаторські рухи. Породжують їх намагання змінити суспільство або окремі його структури без повної трансформації самого суспільства. Для їх розгортання необхідно, щоб учасники позитивно ставилися до порядку в суспільстві, зосереджуючись тільки на окремих негативних сторонах суспільного устрою, а також могли висловлювати власні думки та активно діяти на підтримку певної реформи. Тому широкий реформаторський рух можливий тільки в демократичному суспільстві.

Реформатори можуть зустрічатися з опором владних структур, особливо за авторитарного режиму. Якщо реформи блокуються, частина реформаторів може перейти на позиції революційних рухів.

Революційні рухи. Розвиваються в атмосфері загального соціального невдоволення, прагнуть зруйнувати існуючу соціальну систему і встановити новий соціальний порядок.

Іноді дуже важко класифікувати соціальний рух як реформаторський або революційний, оскільки в обох можуть брати участь як помірковані реформатори так і радикальні революціонери, схильні до насильницьких дій.

Рухи опору. Виникають серед тих людей, які вважають, що зміни в суспільстві відбуваються надто радикально й швидко. Вони акумулюють зусилля певних груп людей на блокування можливих або викорінення уже здійснених змін, супроводжують як революційні, так і реформаторські рухи. Наприклад, реформи у пострадянських країнах призвели до появи рухів опору реформам.

Отже, суспільні рухи спрямовані на стимулювання, розвиток соціальних процесів або на їх стримування чи навіть придушення. Природа і характер, спрямованість їх залежать від змісту світових, регіональних і національних процесів, стану суспільства.