Філософсько-соціологічне розуміння особистості

Будь-яке суспільство витрачає багато зусиль для того, щоби його члени успішно засвоювали культурні надбання – норми, цінності, ідеї, соціальний досвід, використовуючи для цього систему освіти, виховання, різноманітні засоби підтримки культурних стандартів життєдіяльності.

У результаті реалізації суспільних зусиль кожну людину можна, до певної міри, вважати продуктом соціальних відносин, наслідком впливу на неї соціального середовища. Суспільство намагається системно впливати на розвиток особистості. Воно використовує свою культурну підсистему – механізми навчання і виховання для перетворення природних потреб, інстинктів індивіда в соціально значущі регулятори його поведінки. Водночас людина, як правило, не є пасивним результатом впливу суспільства (оточення). Важливою складовою формування особистості є її самодіяльність, самонавчання і самовиховання.

Формуючи себе як особистість, індивід здобуває можливість завдяки своїй цілеспрямованій активності здійснювати вплив на оточення – окремих людей, соціальні групи і суспільство в цілому. Таким чином відбувається діалектична взаємодія індивіда із соціальним середовищем. Закладені в людині психобіологічні задатки перетворюються за допомогою суспільства та за активної участі самої людини у соціально значущі, соціально-типові властивості особистості, що дозволяють їй брати повноцінну участь у суспільному житті.

Особистість є причиною і наслідком усіх змін у суспільстві. Вона водночас виступає об'єктом і суб'єктом соціальних відносин, соціального розвитку. Перше обумовлено прагненням бути належним до соціуму, а друге – прагненням активно взаємодіяти з ним, змінювати його у відповідності до своїх уявлень шляхом виявлення творчої індивідуальності в процесі опанування соціальних норм і функцій, здійснення різноманітних видів діяльності.

Соціологія досліджує особистість як суб'єкт соціальних відносин, виділяючи в ній соціально-типові характеристики, які розвиваються під впливом соціальних інститутів, а також шляхи та канали зворотного впливу особистості на соціальний світ.

Соціологія по-різному трактує поняття «людина», «особистість», «індивід».

Поняття «людина» – вказує на якісну відмінність людей від тварин, служить для характеристики всезагальних, притаманних усім людям якостей і особливостей, які знаходять свій вияв у назві «homo sapiens».

«Індивід» – це конкретна людина, одиничний представник людського роду.

«Особистість» – це усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена (служить для характеристики соціального в людині).

«Індивідуальність» – це особливі й специфічні якості природні, соціальні, фізіологічні, психологічні, успадковані й набуті, які відрізняють одну людину від інших.

«Особа» – розкриває предметні ознаки індивідуальності щодо окремих соціальних структур (груп, колективів, організацій, рухів, партій, інститутів).

Кожен індивід є людиною, і тільки під впливом суспільства він може стати особистістю. При цьому особистість є не тільки конкретним вираженням індивідуальності людини, а й втіленням соціально значущих рис і особливостей даного суспільства, його культури, норм та цінностей.

Сучасні досягнення наук про людину, передусім – фізіології, психології, соціології, накопичені ними конкретні наукові результати дозволяють виділити у сукупності властивостей людини певні структурні компоненти, групи властивостей, котрі утворюють так звані рівні структури особистості:

– перший рівень – це генетично обумовлені, успадковані компоненти структури особистості, психофізіологічні задатки;

– другий рівень – індивідуально-психологічні властивості, що формуються на основі генетично обумовлених;

– третій рівень – соціально значущі компоненти, ті властивості, які формуються під впливом соціальних зв'язків та відносин, в процесі діяльності людини.

 

Не тільки біологічні особливості людини впливають на формування соціально значущих властивостей, а й соціальні якості мають здатність змінювати психофізіологічні характеристики людини. Скажімо, добре відомо, що активна творча праця продовжує працездатний вік людини.

 

Особистість є предметом вивчення багатьох наук:

Філософія розглядає особистість як суб'єкт творчості, здатний пізнавати і змінювати себе та оточення.

Психологія вивчає особистість як комплекс психічних властивостей, станів та процесів, акцентуючи увагу на індивідуальних відмінностях людей.

Соціологія прагне виявити в особистості соціально-типове, з'ясувати зміст і особливості формування особистості і розвиток її потреб у нерозривному зв'язку з функціонуванням і розвитком соціальних груп та спільнот. Вона акцентує увагу на вивченні закономірностей зв'язків особистості і суспільства, особистості і групи, регуляції і саморегуляції соціальної поведінки. Іншими словами, соціологічний аналіз особистості – це погляд на її духовний і життєвий шлях через призму способу мислення та способу життя конкретного суспільства та його складових соціальних груп.

Як бачимо, "соціологічна теорія особистості" досліджує особистість як об'єкт і суб'єкт соціальних відносин на рівні взаємозв'язків із соціальними групами та спільнотами.

 

Філософсько-соціологічні підходи до вивчення особистості:

- Давньогрецька культурна традиція розробляла концепцію «людини розумної» (утверджує думку про відмінність людини і тварини за ознакою розумності);

- Християнство (звільнення людини від влади космосу і природи, перехід в залежність від Бога. Особистість трактується як божественне начало);

- Натуралістичні, позитивістські вчення (розглядають «людину діяльну» ігноруючи сутнісну відмінність між людиною і твариною; людина вважається особливим різновидом тварини, що має більшу сукупність природних ознак);

- Антропологічне вчення (заперечується прогресивність «людини розумної», «людини богоподібної» і «людини діяльної», визнаючи їх як істоту прагнучу. Розум розцінюється як глухий кут еволюції, наслідок втрати «волі до життя»);

- Теорії соціального прогресу (соціальний прогрес людства є продуктом розумового розвитку і діяльності людини, залежить від її інтелектуальної основи);

- Психологічний напрям (у поведінці особистості вбачається перевага нелогічних вчинків, які виступають результатом чуттєвого стану людини, продуктом ірраціонального психічного процесу);

- Фрейдизм (початком і основою життя індивіда є інстинкти, потяги і бажання, притаманні організму людини – людська життєдіяльність є результатом боротьби двох основних інстинктів – сексуального та агресивного, які є рушіями прогресу, визначаючи діяльність різних соціальних груп, народів і держав);

- Синтезований підхід (особистість трактується як сукупність раціональних і чуттєвих сутнісних якостей);

- Символічний інтеракціонізм, феноменологія (на передній план висуваються думки про зумовленість соціальних реалій світу індивідуальними прагненнями і бажаннями, втіленими у взаємодії суб'єктів або духовних взаємозв'язках особистостей).

- Біхевіоризм (основна увага звертається на соціальну зумовленість поведінки і вчинків особистості, з'ясування причин і мотивів соціальної діяльності людини).