Суспільство – сукупність усіх засобів взаємодії та форм об'єднання людей, що склалися історично, мають спільну територію, загальні культурні цінності та соціальні норми, характеризуються соціокультурною ідентичністю її членів.
До найхарактерніших сутнісних рис суспільства належать:
—спільність території проживання людей, що взаємодіють між собою;
—цілісність і сталість (єдине ціле);
—здатність підтримувати та відтворювати високу інтенсивність внутрішніх зв'язків;
—певний рівень розвитку культури, система норм і цінностей, покладених в основу соціальних зв'язків між людьми;
—автономність та самодостатність, самовідтворення, саморегулювання, саморозвиток.
Розмежовуючи категорії «суспільство», «держава», «країна», слід виходити з того, що «країна» – поняття, яке є переважно географічною характеристикою частини нашої планети, а «держава» – категорія, що відображає політичний стан цієї частини. Співвідношення між даними категоріями визначає типологізацію суспільств.
Типологізація суспільств – це класифікація суспільств на основі визначення найважливіших і найсуттєвіших ознак, типових рис, які відрізняють одні суспільства від інших.
Залежно від критеріїв соціологи по-різному визначали типи суспільств.
Беручи за головну ознаку писемність, їх поділяли на писемні та дописемні.
Німецький соціолог Фердинанд Тьонніс (1855-1936) з огляду на наявність і стан промислового виробництва, класифікував їх на традиційне (допромислове) та промислове.
Американські соціологи Г.Ленскі та Дж.Ленскі, розрізняючи суспільства за головним способом здобуття засобів до існування, виокремлюють:
1. Суспільство мисливців і збирачів. (соціальне життя організоване на основі родинних зв'язків, усім править вождь).
2. Садівничі суспільства (основою соціальної структури суспільства є родинні зв'язки, їх система помітно розвинутіша, складніша).
3. Аграрне суспільство (розвиток торгівлі, ремесел, зародження держави, система родинних зв'язків перестає бути основою соціальної структури суспільства).
4. Промислові суспільства (використання у виробничих цілях наукових знань, значного додаткового продукту, розвитку системи державного управління).
Застосування цього критерію іншими соціологами передбачає, крім перших трьох, індустріальне та постіндустріальне суспільства.
Беручи за основу ціннісні критерії, соціолог Д.Рісман виділяє такі типи суспільства:
1. Традиційне суспільство (індивіди керуються традиційними цінностями).
2. Суспільство, кероване зсередини (поведінку індивідів визначають особисті цінності, що активізує індивідуальність, посилює вибір, самостійність рішень, власну точку зору).
3. Суспільство, кероване ззовні (індивід у такому суспільстві спрямовує та оцінює свою діяльність, орієнтуючись на оцінки колег, друзів, сусідів, громадську думку).
Розвиненість управління і ступінь соціального розшарування розмежовують суспільства на просте і складне.
1. Просте суспільство (у такому суспільстві не існує бідних і багатих, керівників і підлеглих. Основні його характеристики: соціальна, економічна, політична рівність, низький рівень розподілу праці та розвитку техніки, невеликі територіальні розміри, незначна чисельність, пріоритет кровних зв'язків).
2. Складне суспільство (сформувалося з виникненням та нагромадженням додаткового продукту, розвитком позааграрних виробництв, зосередженням людей у містах, розвитком торгівлі, передусім зовнішньої. Класове розшарування в ньому зумовило перехід від звичаєвого права до юридичних законів. З виникненням писемності стали окреслюватися контури елітарної культури. Еволюція такого суспільства, утвердження держави уможливили реалізацію масштабних суспільних проектів (розвиток засобів комунікації тощо).
Характерним для соціології є розподіл суспільства на традиційне та індустріальне. В основі цієї типології лежить критерій способу здобуття засобів існування.
Протосуспільство (полювання та збирання);
Традиційне або доіндустріальне аграрне суспільство (зародження тваринництва, землеробства, утворення держави);
Індустріальне суспільство (використання наукових знань у виробничих технологіях, використання нових джерел енергії, дозволяє машинам використовувати ту роботу, яку до того було покладено на людей і тварин).
Постіндустріальне суспільство (переважання не промисловості, а інформатики, інформаційно-комп'ютерних технологій та сфери обслуговування).
К.Маркс за способом виробництва, виробничих відносин і класової структури виділив первіснообщинну, рабовласницьку, феодальну, капіталістичну, комуністичну суспільно-економічні формації.
У 60-ті рр. XX ст. У.Ростоу виділив такі типи суспільства: традиційне (аграрне), перехідне, промислове, зріле (індустріальне), масового споживання.
За політичними режимами суспільства поділяють на демократичне, авторитарне, тоталітарне;
За панівною релігією – на християнське, мусульманське.
Модернізація – процес соціальних змін, що відбувається впродовж періоду переходу суспільства від доіндустріалізованої до індустріалізованої форми життя.
Модернізація – це приклад одного з найбільш значних соціальних зрушень. Вона охоплює кардинальні зміни соціальних інститутів та способу життя людей. її основою виступає розвиток та поширення культури «модерніті»: ринкових відносин, раціональних цінностей, розрахунку та орієнтації на грошовий успіх, бізнес, систему загальнолюдських цінностей.
За умов модернізації на перший план висуваються технологічні та економічні тенденції у розвитку суспільства:
– перехід від простих традиційних методів виробництва (ткацтво вручну) до використання наукових знань та технологій (впровадження у виробництво механічних ткацьких станків);
– у сільському господарстві перехід від вирощування на невеликих земельних ділянках всього необхідного для власного споживання до створення комерційних сільськогосподарських підприємств у широкому обсязі. Це передбачає оплату за врожай наявними грошима, купівлю несільськогосподарської продукції на ринку, використання праці найманих робітників;
– в промисловості – заміна праці з використанням сили тварин і людей працею машин, замість плугів з волами – трактори, якими управляють наймані робітники;
– урбанізацію (історичний процес підвищення ролі міст в суспільному житті);
– вплив на суспільство нерелігійиих ідеологій (комунізм, націоналізм);
– втрата сім'єю своєї «виробничої» функції. Родинні групи розпадаються на маленькі, нуклеарні сім’ї. Основою шлюбу стає особистий вибір, а не вимоги батьків;
– підвищення рівня грамотності населення, формування офіційних навчальних закладів;
– виникнення нових форм адміністративної організації (бюрократії, що пов’язані із державною службою).
Всі ці зміни і багато інших відбуваються в процесі модернізації суспільства.
Відмінності між доіндустріальним, індустріальним та постіндустріальним суспільствами
| Індикатор | Доіндустріальна фаза | Індустріальна фаза | Постіндустріальна фаза |
| Принцип, що управляє розвитком | Традиціоналізм | Економічний ріст | Освіта |
| Головний сектор виробництва | Заготівля сировини | Обробка | Послуги |
| Головний контингент робочої сили | Селянин, зайнятий освоєнням природного середовища | Робітник, зайнятий переробкою матеріалів | Службовець, що працює з інформацією, символами, знаннями |
| Головна виробнича одиниця | Родина | Завод, фабрика, підприємство | Дослідницький інститут, офіс |
| Технологія | Ручна праця | Механізована технологія | Інтелектуальна технологія |
| Стратегічний ресурс | Продукти харчування, сировина | Реальний капітал | Освіта, розумовий капітал |
| Рушійна сила | Природні ресурси, фізична сила | Створена енергія | Інформація, обробка знань |
| Управлінська група, що об'єднує ресурси | Господар, володар, хазяїн | Професійний керівник, підприємець | Дослідник, спеціаліст, провідний адміністратор |
| Суб'єкти соціальної комунікації | Людина–природа | Людина–машина | Людина–людина |
| Перспектива часу | Спрямованість у минуле | Адаптація до сучасності | Спрямованість у майбутнє, прогнозування |
| Вищий рівень потреб | Основні побутові потреби | Соціальні потреби | Потреби у знаннях, самореалізацїі |
| Метод, який управляє рішенням | Здоровий глузд, «метод спроб і помилок», досвід | Дослідження, емпіризм | Модель, теоретична база прийняття рішень |
