Для того щоб визначити час, який пройшов з моменту загибелі тварини до розтину, користуються посмертними змінами з врахуванням дії на труп навколишнього середовища, виду та вгодованості тварини, а також характер захворювання.
Влітку, крім того, можна визначити час загибелі по стадіям розвитку мух. Якщо в наявних порожнинах трупа (ротова порожнина, ніс, вуха, анус, піхва, препуцій) є тільки яйця мух, то з моменту загибелі пройшло не більше однієї доби. Дрібні личинки з’являються через 1-2 доби, великі через 2-5 доби, лялечки через 6-7 діб. Повний розвиток мух при температурі 20-220С відбувається за 22 доби. Відомо, якщо зібрати лялечки, які знайшли біля загиблої тварини і спостерігати за їх перетворення у статевозрілу комаху (імаго), то віднімаючи з 22 днів, які минули з моменту збору лялечок, до перетворення їх в імаго, можна визначити, скільки днів пройшло з часу загибелі тварини.
Охолодження (algor mortis)
Охолодження трупу відбувається внаслідок припинення обміну речовин і вироблення теплової енергії до температури навколишнього середовища, а при високій швидкості руху повітря його температура може знижуватися на 2-30 С нижче температури навколишнього середовища. Повне охолодження трупу коня настає через 63 години, середніх собак через – 46 годин, дрібних тварин – через 24-36 годин.
Охолодження залежить також від різниці температур трупа зразу після загибелі та навколишнього середовища; чим вона є більшою, тим швидше охолоджується труп. У великих та добре вгодованих тварин охолодження відбувається повільніше, ніж у дрібних та виснажених. Заважає швидкому охолодженню і густий волосяний покрив. У тварин, отруєних миш’яком, стрихніном, синильною кислотою, охолодження буде відбуватися повільніше, ніж у загиблих від інших причин.
Внаслідок великої кількості факторів, впливаючих на швидкість охолодження, про час загибелі тварини за цією ознакою можна казати тільки в перші 2 доби, і лише дуже приблизно.
Трупне заклякання, задубіння (rigor mortis)
Час початку заклякання коливається від 0,5 до 6 годин, в більшості випадків воно через 15-20 годин буває виражене у всіх м’язах трупа, а найбільшої інтенсивності воно досягає через 24 години, а потім м’язи стають більш м’якими внаслідок розпаду молочної кислоти.
При високій температурі заклякання трупа настає раніше, але швидко минає, а при низькій – навпаки. Сухість повітря прискорює утворення заклякання, вологість – затримує його. Трупне задубіння дуже добре виражено та довго триває у великих тварин з добре розвиненою м’язовою системою, при швидко перебігаючому захворюванні, при загибелі тварини під час напруженої роботи. У виснажених тварин задубіння настає швидше, але і швидше минає і менш інтенсивно виражене. Є така закономірність, що чим пізніше настає задубіння, тим воно довше триває і навпаки.
М’язи, які знаходились в стані дистрофії не підлягають закляканню. Після захворювання і отруєння, котрі супроводжуються судомами (ботулізм, отруєння стрихніном), трупне заклякання настає дуже швидко, яскраво виражено і довго зберігається. Задубіння також настає дуже швидко при смерті від дії електричного струму, травми головного мозку, а також від кровотечі. При септичних захворюваннях (сибірка та інші) заклякання виявляється слабкіше або може бути зовсім відсутнім. Заклякання серцевого м’яза настає через 12 годин і триває біля 2 діб. Внаслідок заклякання та пов’язаного з ним скорочення серцевого м’яза кров з порожнин серця, особливо з лівого шлуночка, видаляється, а серце стає щільним і скороченим. Серцевий м’яз в стані дистрофії та запалення не підлягає задубінню чи воно слабше виявляється. Такий серцевий м’яз в’ялий, порожнини розширені та переповнені кров’ю.
Зняте застосуванням фізичної сили трупне задубіння знову не розвивається.
Зсідання крові (cruor mortis)
Посмертне зсідання крові не завжди однаково виражене, воно залежить від вмісту в ній вуглекислоти. При загибелі тварин від асфіксії, септичних захворювань кров зсідається слабкіше або зовсім не зсідається. Посмертні згустки темно-червоного кольору, мають рихлу консистенцію, а при вилученні з порожнин серця або просвіту судин мають вид зліпків, які повторюють форму цих структур. Іноді зустрічаються еластичні двокольорові або так звані білі згустки. При швидкій смерті утворюється мало згустків крові, вони темно-червоні, а при повільній смерті – жовто-червоного або сіро-жовтого кольору і в великій кількості. При загибелі в стані асфіксії кров не звертається, а з часом настає трупний гемоліз еритроцитів.
Трупні плями (livoris mortis)
Судове значення трупних плям складається в тому, що по ним можна сказати, на якому боці лежала тварина в агональному стані і після смерті. Вони з’являються через 1,5 - 3 години після загибелі і бувають в двох стадіях: гіпостазів та імбібіції.
В стадії гіпостазів кров знаходиться в судинах тієї сторони трупа, на якій він лежить. При цьому плями темно-червоного кольору із синюватим відтінком, не чітко відмежовані від навколишніх тканин, при надавлюванні бліднішають, при перевертанні трупа ці плями переміщуються в нижче лежачі частини. Іноді по кольору плям можна говорити про причини смерті. Так при отруєнні СО2 трупні плями яскраво-червоного кольору, сірководнем - майже чорні.
Стадія імбібіції починається через 8-18 годин після смерті або дещо пізніше і характеризується посмертним гемолізом еритроцитів в місцях гіпостазів, виходом гемолізованої крові за межі судин і просочуванням нею навколишніх тканин. Плями в цій стадії рожево-червоного кольору, також не мають чітких меж, при надавлюванні не змінюються, при зміні положення трупа не переміщуються.
По мірі лежання трупа в його порожнинах накопичується трупний транссудат спочатку блідо-рожевого, потім червоного і в кінці темно-червоного кольору. Якщо труп пролежав довгий час – скопичується 1-2 літра транссудату. За кількістю та кольором транссудату в якійсь мірі можна говорити про час настання смерті.
Часто виникає необхідність диференціювати трупні плями від деяких прижиттєвих процесів, наприклад від крововиливів. Так при крововиливах відмічають припухлість тканин, порушення цілісності судинної стінки та тканин, при розрізі знаходять згустки крові, крововиливи не пов’язані з положенням трупа.
Відмінність посмертного транссудату від геморагічного ексудату полягає в тому, що геморагічний ексудат мутний, непрозорий, серозна оболонка в області запалення шероховата, судини сильно ін’єковані, з крововиливами.
Трупне розкладання
Трупне розкладання настає внаслідок аутолізу та гниття. Цей процес залежить від вгодованості тварин, кількості протеолітичних ферментів в органах, причин загибелі, тривалості агонального періоду, умов навколишнього середовища.
Аутоліз (саморозкладання) відбувається під дією протеолітичних ферментів самого організму. Цей процес сильніше всього виражений в органах, які містять в собі велику кількість ферментів. Слизова оболонка передшлунків та шлунка в разі аутолізу відшаровується пластами і зостається на кормових залишках. В шлунку спостерігають посмертні ерозії, перфорацію його стінки. Від прижиттєвих некрозів аутоліз відрізняється відсутністю реактивного запалення. В серці, печінці, нирках аутолітичні процеси супроводжуються змінами, подібними до зернистої дистрофії (злиття структури, в’ялість тканини, сірий колір, який нагадує м’ясо, окроплене варом), але відрізняється від неї відсутністю збільшення органів та клітин.
Процеси гниття розвиваються до кінця першої доби після загибелі (при температурі 200С) і зумовлені дією ферментів гнилісних мікроорганізмів. Ознаки гнилісного розкладання - утворення трупної зелені, зловонних газів (гнилісний запах і здуття трупа).
Посмертне вздуття слід відрізняти від прижиттєвих змін (тимпанія, метеоризм шлунку та кишок), котрі супроводжуються перерозподіленням крові в органах. При цьому печінка анемічна, легені гіперемійовані, права половина серця переповнена кров’ю.
