Отруєнням або інтоксикацією – називають любі розлади загального стану тварин, хворобу або смерть, викликані дією отрути.
Тварини отруюються частіше рослинними та мінеральними отрутами (застосовуються в сільському господарстві для боротьби з шкідниками та як пестициди: фосфорорганічні сполуки (ФОС), хлорорганічні сполуки (ХОС), сполуки ртуті, миш’яку та ін.). При отруєні всі тварини захворюють раптово, практично з однаковими клінічними ознаками. Коли є підозра на отруєння, обов’язково виявляють джерело його виникнення: якщо отруєння відбулося на пасовищі, дуже ретельно досліджують це пасовище на наявність отруйних рослин; якщо отруєння зареєстровано при стійловому утриманні, обстежують місцерозташування хворих або загиблих тварин, застосувавши міри для збереження залишків корму в годівницях та застилки на підлозі.
Всі дії та дослідження такого роду дуже відповідальні, тому судово-ветеринарному експерту необхідно дотримуватися деяких принципів та правил своєї поведінки, а саме:
1. Судовий експерт ніколи не повинен давати виключення при отруєні тварин за результатами тільки клінічного дослідження хворої тварини, або тільки судового розтину. Давати висновок про отруєння потрібно тільки після проведення певного комплексу досліджень та після ознайомлення з обставинами справи.
2. Необхідно прийняти всі міри до найбільш повного дослідження та відбору всіх необхідних матеріалів.
3. В кожному випадку отруєння експерт повинен направляти матеріал для хіміко-токсикологічного та гістологічного досліджень.
При проведенні патоморфологічних досліджень поряд з визначенням характеру змін слід звернути увагу на їх локалізацію, поширеність та ступінь виявлення. Характер та завершення отруєння залежать від умов розвитку, дози, шляхів потрапляння та тривалості надходження отруйних речовин в організм тварини, фізико-хімічних властивостей цих отрут, які обумовлюють їх токсичність.
За характером перебігу розрізняють наступні види отруєння:
1 Гострі, які викликаються одночасним потраплянням в організм великих доз отруйних речовин і супроводжуються клінічним проявом та тяжким загальним станом тварини.
2 Хронічні – виникають при багаторазовому введені в організм малих доз отрути і супроводжуються нечіткими клінічними ознаками. Такі отруєння властиві отрутам, які володіють матеріальною та функціональною кумуляцією.
Розтин трупів тварин, загиблих від отруєння, проводять не тільки з діагностичною метою, але і для відбору патматеріалу для хіміко-токсикологічного та гістологічного досліджень.
Лікарі ветеринарної медицини, які роблять розтин та прибирання трупів, повинні одягати протигаз або захисну маску, на голову – ковпак з водонепроникливої тканини, цільний комбінезон, гумові рукавички та чоботи, а розтин проводити доцільно в добре провітреному приміщенні або на відкритому повітрі. Після розтину місце розташування та розтину трупу, а також інструменти та інвентар оброблюють та дезінфікують 4% розчином каустичної соди.
У всіх випадках при підозрі на отруєння необхідне ретельне дослідження слизових оболонок ротової порожнини, стравоходу, шлунку тонкого та товстого кишечника. Деякі отрути володіють опіковою дією та кумулюються в більшій мірі в ротовій порожнині із-за тривалого перебування в ній кормових мас.
При розтині трупів тварин необхідно врахувати локалізацію змін. Майже всі отрути, які застосовуються в сільському господарстві, всмоктуються слизовою оболонкою шлунково-кишкового тракту, а деякі отрути, розчинні в ліпідах (ціаніди) – в ротовій порожнині. На отруєння також можуть вказувати кристали та крупинки нерозчинених порошкоподібних речовин, які містяться в передшлунках, шлунку або на їх стінці, запах їх вмісту може нагадувати запах гіркого мигдалю (отруєння миш’яком), може бути неприємно задушливим (отруєння технічними зразками ФОС), може мати запах застосованих лікарських речовин та ін. Деякі отруєння можна диференціювати за кольором вмісту шлунково-кишкового тракту та тканин: жовтий – при отруєнні азотного пікриновою кислотами, солями хрому, синій і зелений – при отруєнні солями міді та ін.
Характерними ознаками, які знайденні в трупі при отруєннях, є: в легенях – застійна гіперемія та набряк, в серці – дистрофічні зміни. При отруєнні люпином, сполуками важких металів розвивається є венозна гіперемія та токсична дистрофія печінки, в органах видалення (нирки, сечостатеві шляхи) – застійні явища та дистрофічні зміни і т.д.
Для додаткових досліджень в практиці ветеринарної медицини має значення проба Гопне-Зейлера на наявність карбоксігемоглобіну при отруєнні чадним газом. На білу тарілку капають 2 краплі крові, до однієї з них додають краплю 10%-го розчину Na OH або KOH. При наявності карбоксігемоглобіну кров майже не змінює свій колір (червоний), при відсутності його – реєструють її буре забарвлення, тому що при цьому утворюється лужний гематин.
