Мета. Навчити студентів уміти визначати потребу господарства в конях та ефективність їх використання.
Завдання. Освоїти методику обгрунтованих розрахунків раціональної потреби господарства в конях та опанувати методику визначення ефективності їх використання.
Контрольні запитання
1. Які методики розрахунків потреби господарства в робочих конях Ви знаєте (окремо в рослинництві, в тваринництві)?
2. Що таке коне-день і кормо-день?
3. Як визначити річну собівартість утримання одної голови коней?
4. Як розрахувати собівартість одного дня роботи коня (коне-дня)?
5. Як визначається річна чи сезонна собівартість одиниці конкретного виду кінних робіт (гектар боронування, тонно-кілометр перевезень)?
Кожний студент виконує індивідуальне завдання, або всі разом вирішують одну задачу.
а) обсяг робіт в рослинництві і тваринництві по періодах та рівень їх механізації;
б) обсяг перевезень і забезпеченість механічним транспортом;
в) кількість живого тягла для задоволення потреб працівників господарства;
г) потреба в кінному транспорті для роз'їзду бригадирів, агрономів, механіків, зав. фермами та інших спеціалістів по обслуговуванню господарства.
Визначають потребу в робочих конях окремо по кожному з цих показників, а тоді підсумовують по періодах.
В рослинництві спочатку встановлюють обсяг та оптимальні строки виконання польових робіт в основні періоди (сівба, обробка просапних та інших культур, збирання сіна тощо).Потім визначають частину робіт, що виконуватимуться механічним тяглом в оптимальні строки. Решту робіт планують для виконання кіньми (якщо це можливо за характером робіт). Потребу в робочих конях по кожному виду польових робіт визначають за формулою (відповідно до технологічних карт):
де:
К - кількість коней, необхідних для використання даного виду робіт;
О - загальний обсяг робіт, га, т;
Т - обсяг робіт, що буде виконано механічним тяглом;
Н - денна норма виробітку на одного коня;
С - оптимальний строк проведення робіт (робочі дні).
Кількість робочих коней для обслуговування тваринництва визначають за основними видами робіт (підвіз кормів, молока тощо) і по періодах (стійловий і пасовищний). Спочатку розрахунки проводять в коне-днях, а потім визначають необхідне поголів'я коней діленням суми коне-днів на планову кількість виробітку коне-днів одним конем у середньому за період.
В заключній частині проводять розрахунок балансу використаного живого тягла по періодах. Виходячи з чисельності коней визначають виробку коне-днів за рік і по періодах. Розрахунки вважають задовільними, якщо ступінь використання коней становить не менше 85- 90 %, а 10- 15% коне-днів є резервом для виконання позапланових робіт, що виникають в господарстві протягом року.
За розрахованим поголів'ям і прийнятою структурою табуна визначають загальну кількість коней для господарства. Робочі коні в загальному табуні, як правило, займають 60-65%, а решта молодняк 1-3 років.
Практика свідчить, що робочих коней використовують переважно для обслуговування громадського тваринництва. Виходячи з цього, їх поголів'я для господарства, району чи області можна визначати за кількістю продуктивності худоби і птиці. Так, наприклад, в господарстві степової зони України для обслуговування 100 голів великої рогатої худоби достатньо мати 2,5 голови робочих коней, свиней - 0,37, овець - 0,4, коней - 4,2, птиці - 0 07 голови. Крім того для виконання інших робіт, та задоволення потреб працівників у господарстві треба тримати додатково по 0,6-0,7 голови дорослих коней на 100 га сільськогосподарських угідь.
В деяких господарствах поголів'я коней розраховують на основі узагальненої щільності - від 1,5 до 3,5 голів на 100 га сільгоспугідь залежно від інтенсивності розорювання земель.
ЕКОНОМІЧНІ ПОКАЗНИКИ ВИКОРИСТАННЯ КОНЕЙ
Калькуляція собівартості коне-дня. Витрати на утримання робочих коней відносять на ті види продукції, виробництво яких супроводжується використанням живого тягла. Коне-день - це день роботи коня Затрати за видами продукції розподіляють пропорційно кількості відпрацьованих коне-днів._При калькуляції собівартості коне-дня враховують такі витрати-заробітну плату (з нарахуванням) конюхам та іншим робітникам, зайнятим обслуговуванням дорослих коней, вартість кормів і підстилки, амортизацію та поточний ремонт стаєнь і обладнання, інші прямі витрати (електро- і водопостачання, ветпрепарати, малоцінний інвентар тощо), загально-виробничі, загальногосподарські витрати, які відносять на утримання робочих коней в установленому порядку.
До суми витрат не включають витрати на утримання молодняку робочих коней, оплату праці їздових та інших працівників, які зайняті на роботах на живому тяглі.
Від суми річних витрат відраховують вартість побічної продукції (гній кобиляче молоко, кінський волос тощо), що оцінюють в установленої порядку (гній та інші види - за цінами реалізації). Суму витрат що залишилися після відрахувань, ділять на загальну тривалість утримання коней у господарстві в днях і визначають собівартість одного кормо-дня.
Вартість лошати, одержаного від робочої кобили, ототожнюють з вартістю 60 кормо-днів. Загальну вартість приплоду від робочих кобил визначають множенням собівартості кормо-дня на 60 і на кількість одержаних лошат.
Собівартість коне-дня розраховують за формулою:
Ск.д. = 
де: Ск.д - собівартість коне-дня,
З - загальна сума витрат на утримання робочих коней,
П - вартість робочої продукції (без вартості приплоду),
Ж - кількість одержаних лошат,
Ф - кількість кормо-днів за рік,
К - загальний річний виробіток, коне-днів.
Середню річну (або середню сезонну) собівартість одиниці конкретного виду кінних робіт (гектар боронування, тонно-кілометр перевезень) визначають за формулою:
Ср = 
де: Ср - собівартість одиниці певного виду робіт,
Ск.д - собівартість коне-дня,
Д - кількість робочих днів (коне-днів),
Т - оплата праці робітників, які виконували цю роботу за весь період,
О — обсяг виконаної роботи в прийнятих одиницях виміру.
