Лекции.Орг


Поиск:




Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону




Трудове законодавство

Усі країни – кандидати для вступу до Євросоюзу провели реформування трудового законодавства для узгодження з нормами ЄС та для його більшої адаптації до змінних потреб ринків праці. Така адаптація є постійним процесом, у якому мають брати активну участь соціальні партнери.

Директиви ЄС про зайнятість закликають соціальних партнерів «вести переговори та виконувати угоди на всіх відповідних рівнях, модернізувати методи організації праці, включаючи гнучкий графік роботи для підвищення продуктивності і конкурентоспроможності підприємства, досягнення необхідного балансу між гнучкістю та гарантією роботи і підвищенням якості робочих місць».

Ще одним важливим питанням для соціального діалогу є запровадження і широке використання так званих нетипових трудових відносин, таких, як неповний робочий день/тиждень, контракти зайнятості з визначеним строком дії, випробні контракти..

Безпека та гігієна праці

В ЄС близько 50 відсотків міжнародних норм МОП, прийнятих Міжнародною конфедерацією праці, так чи інакше стосуються охорони здоров’я.

До сфери соціального партнерства входять: застосування найманої праці з дотриманням безпеки та охорони праці, вимог з охорони здоров’я працівників у процесі праці.

 

2. Міжнародні стандарти SА 8000 «Соціальна відповідальність» і ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності»

На нинішньому етапі розвитку світової економіки значного поширення набула концепція соціальної відповідальності бізнесу, яка за останні 10 – 15 років стала одним із ключових принципів корпоративного управління. Соціальна відповідальність бізнесу розуміється як відповідальність організації, компанії за вплив рішень і дій на суспільство, навколишнє середовище шляхом прозорої та етичної поведінки, яка сприяє сталому розвиткові, у тому числі здоров'ю і добробуту суспільства; відповідає чинному законодавству і міжнародним нормам поведінки; інтегрована у діяльність організації та практикується в її відносинах

Соціальна спрямованість діяльністю корпорацій, принципи соціальної відповідальності бізнесу почали послідовно реалізовуватися з прийняттям міжнародних стандартів SA 8000:2001, SA 8000:2008 «Social Accountability», «Соціальна відповідальність» та ISO 26000 «Настанова по соціальній відповідальності».

Стандарт SA 8000 був опублікований у 1997 році, переглянутий – у 2001 році. Стандарт SA 8000 був розроблений на основі принципів 11 Конвенцій МОП, Всесвітньої Декларації Прав Людини, Конвенції ООН з прав дитини

Мета стандарту – сприяти постійному поліпшенню умов наймання і здійснення трудової діяльності, виконання етичних норм цивілізованого суспільства.

Стандарт SA 8000 був створений для того, щоб компанії могли підтвердити використання соціально-відповідальних підходів у своїй діяльності.

Стандарт SA 8000 спрямований на забезпечення привабливості умов наймання для співробітників, поліпшення умов їхньої праці і життєвого рівня. Компанії, у яких менеджмент здійснюється відповідно до вимог стандарту SA 8000, мають конкурентну перевагу, яка полягає у високій мотивації персоналу, що у свою чергу дозволяє ефективніше застосовувати сучасні системи менеджменту для досягнення намічених цілей, забезпечуючи при цьому постійну рентабельність.

Стандарт SA 8000 визначає критерії вимог для оцінки аспектів:

- дитяча праця;

- примусова праця;

- здоров'я і техніка безпеки;

- свобода професійних об'єднань і право на переговори між роботодавцем і профспілками про укладення колективного договору;

- дискримінація;

- дисциплінарні стягнення;

- робочий час; компенсація; системи керування.

Використання стандарту SA 8000 приводить до таких результатів:

1. З'являється чітке визначення порядку та умов приймання на роботу і здійснення трудової діяльності.

2. У результаті застосування підходу з точки зору систем менеджменту встановлюється соціальна відповідальність як закон при веденні бізнесу.

3. Відбувається постійне удосконалення умов праці.

4. З'являється можливість за допомогою сертифікації провести незалежну перевірку соціальної орієнтованості підприємства.

5. Сприяє появі офіційної схеми для залучення акціонерів та інших зацікавлених сторін.

6. Приводить до появи чітких і доступних для користування рекомендацій.

28 жовтня 2010 р. був опублікований Міжнародний стандарт ISO 26000:2010 «Керівництво з соціальної відповідальності».

Цей міжнародний стандарт представляє керівництво з основних принципів соціальної відповідальності, головних проблем і способів реалізації соціальної відповідальності в організації. Він був підготовлений Робочою групою з соціальної відповідальності Міжноародної організації по стандартизації ISO за участтю експертів в різних галузях з майже 80 країн.

Міжнародний стандарт ISO 26000:2010 дає єдине розуміння соціальної відповідальності і детальну інструкцію для всіх організацій.

Стандарт ISO 26000 – це добровільна настанова з соціальної відповідальності і не є документом, що передбачає сертифікацію, як, наприклад, ISO 9001 та ISO 14001.

Цей міжнародний стандарт надає інструкції щодо основних принципів соціальної відповідальності, ключових тем та питань, що мають відношення до соціальної відповідальності, а також щодо шляхів впровадження соціально відповідальної поведінки до існуючих стратегій, систем, практик та процесів організації. Він наголошує на важливості результатів та діяльності у сфері соціальної відповідальності та її удосконалення.

Завдання стандарту ISO 26000 полягає в заохоченні діяльності організації, спрямованої на підвищення своєї соціальної відповідальності, залучаючи зацікавлені сторони, дотримуючи національні закони, а також поважаючи принципи міжнародно визнаних норм поведінки.

Важливо відзначити, що стандарт ISO 26000 розроблений не тільки для бізнес-структур, але також і для профспілок, громадських організацій і державних органів. Він визначає зони відповідальності для кожної організації у її взаєминах із зацікавленими сторонами.

Соціальна відповідальність вимагає розуміння широких інтересів і очікувань суспільства. Соціальна відповідальність базується на повазі правових норм і виконанні юридично обумовлених обов'язків.

Однак усвідомлення соціальної відповідальності вимагає також визнання обов'язків по відношенню до інших зацікавлених сторін, причому ці обов'язки не є юридично обов'язковими. Ці обов'язки можуть витікати із загальних цінностей, переконань та етики..

 

3. Соціально відповідальна політика українських підприємств

В Україні поступово впроваджуються принципи корпоративної соціальної відповідальності.

Соціально відповідальна політика українських підприємств реалізується в основному по трьох напрямах.

За першим напрямом діють великі компанії, банки, в яких передбачається видача працівникам, на рівні із заробітною платою, соціальних виплат – соціального пакету, що враховує виплати на лікування, відпочинок, на доплати до державної пенсії, різні види страхування тощо. Соціальний пакет закріплюється в колективному договорі (угоді) і є важливим чинником у лояльності працівників, створенні іміджу підприємства, його конкурентоспроможності.

Таку соціальну політику проводить цілий ряд компаній, серед яких «Квазар – Мікро», «САН Інербрю Україна», «Ремедіум», ВАТ «Ветропак», Гостомельский склозавод «Beiersdorf Ukraina» та інші.

Отже, серед лідерів корпоративної соціальної відповідальності опинилися в основному сумісні підприємства за участі міжнародних компаній, які мають розвинені програми соціальної відповідальності. Ці компанії значну увагу приділяють безпеці виробництва та охороні праці. Наприклад, на Гостомельскому склозаводі найкраще організована безпека та охорона праці серед підприємств Ірпінського регіону.

Другий тип соціальної політики діє на великих підприємствах, створених ще за радянських часів, на яких тоді покладалася потужна соціальна роль. Це в основному підприємства металургійної, хімічної та вугільної промисловості, які в свій час збудували свою соціальну інфраструктуру: відомче житло, оздоровчу базу, санаторії, профілакторії, бази відпочинку тощо.

Прикладом компаній, що утримують соціальну сферу, є Центральний та Північний гірничо-збагачувальні комбінати; ЗАТ «Новокраматорський машинобудівельний завод», ВАТ «Павлоградвугілля», група компаній «Норд» та інші. В таких компаніях поряд з традиційною системою організації охорони праці, яка на них була створена і ефективно працювала за радянських часів, впроваджуються елементи корпоративної соціальної відповідальності.

Але, найчастіше компанії використовують змішану систему надання соціальних пільг, що пояснюється перехідним станом економіки та суспільства. Прикладом такої системи є компанія «Метінвест Холдінг» (Рената Ахметова), в яку входить 22 підприємства і близько 120 тис. працівників.

В компанії процес взаємодії праці та капіталу поступово переходить на загальносвітові стандарти. Турбота про власний імідж і прагнення стати повноправним партнером на світовому ринку металургійної промисловості змушують компанію приділяти значну увагу охороні праці та промислової безпеки і вкладати мільйони доларів в заходи щодо безпеки праці. На сьогодні більшість підприємств компанії отримали сертифікати міжнародного стандарту системи безпеки OHSAS 18001:2007. Розпочато масштабний проект із впровадження на підприємствах сучасних засобів індивідуального захисту персоналу, на реалізацію якого компанія планує витратити 20 мільйонів доларів.

Це дає як соціальний так і економічний ефект: зменшення рівня травматизму та профзахворювань; посилення мотивації працівників, зниження плинності кадрів; зростання продуктивності праці; підвищення привабливості роботи саме в цієї компанії.

Заново створені компанії беруть на себе тільки частку соціальної відповідальності і то, в основному, під тиском держави. Малі та середні підприємства змушені впроваджувати принципи корпоративної соціальної відповідальності, аби втриматися на конкурентному ринку. На підприємствах малого і середнього бізнесу стан безпеки праці постійно погіршується, рівень травматизму (ступень ризику) значно вищий ніж на підприємствах інших секторів економіки.

В цілому розвиток корпоративної соціальної відповідальності бізнесу в Україні проходить надто суперечливо. По-перше, він відбувається нерівномірно. В той час як незначна група великих компаній, особливо тих, які бажають вийти на міжнародні фінансові ринки, виводять зайнятість з «тіні», розгортають соціальні і екологічні програми, значна частина підприємств продовжує не своєчасно виплачувати заробітну плату, зберігає «тіньову» зайнятість, порушує стандарти безпеки праці.

По-друге, за наявності досить високих законодавчо закріплених соціальних нормативів, наприклад, в сфері безпеки праці та екології, на практиці значна частина підприємств їх не виконують при толерантному відношенні до цього держави. Основною причиною є слабкість держави в створенні ефективних механізмів забезпечення цієї реалізації.

В результаті опитування, проведеного в Україні, серед найбільших перешкод на шляху впровадження соціально відповідальної діяльності компанії називають брак коштів (55%), недостатнє законодавче забезпечення стимулювання соціальної відповідальності бізнесу (45,9%), складність контролю цільового використання грошей (21,5%), брак досвіду (18,1%).

Соціальна відповідальність бізнесу повинна спирається на загальнолюдські цінності та регулюватися відповідними законами, тому для розвитку в Україні корпоративної соціальної відповідальності бізнесу необхідно терміново, докорінно реформувати корпоративне законодавство.

Крім того, необхідне роз’яснення суті даного поняття не тільки широкому колу громадян, суспільству, представникам державної влади, але і власне представникам бізнесу. Необхідне чітке розуміння суті поняття корпоративної соціальної відповідальності всіма ланками – від державного службовця, директора фірми чи акціонерів до рядового працівника.

За сучасних умов соціального розвитку національної системи охорони праці в Україні перед підприємствами постають завдання: приділяти увагу внутрішнім соціальним програмам, які спрямовані на найманих працівників і включають в себе відповідальність бізнесу за охорону здоров’я і безпеку праці; розвиток взаємовідносин між найманими працівниками і роботодавцями (соціальний діалог); участь працівників в управлінні підприємством; можливості навчання і розвитку персоналу тощо.

4. Законодавча основа Євросоюзу з питань охорони праці

Європейський Союз є результатом кілька десятилітніх старань, спрямованих на інтеграцію Європи. Створення Європейського Союзу було затверджено Трактатом 7 лютого1992 року в Маастрих (Нідерланди).

Європейський Союз – це об’єднання демократичних європейських країн, які об’єдналися заради миру та розвитку.

Європейський Союз – це міждержавне утворення, країни, що входять до його складу, заснували спільні інституції, яким було делеговано частину їхніх суверенних повноважень, завдяки чому стало можливо демократично приймати рішення з конкретних питань, які становлять спільний інтерес, на європейському рівні. Європейський Союз створив спільну валюту, спільний ринок, в якому люди, послуги, товари і капітал пересуваються вільно. Він намагається зробити так, щоб внаслідок соціального прогресу та справедливої конкуренції якомога більше людей могли скористатися перевагою спільного ринку.

Більшість вимог ЄС з охорони праці й здоров'я трудящих викладено у відповідних директивах, які є основою для обов'язкової розробки в країнах Союзу власного законодавства, що забезпечує підтримку єдиного рівня охорони й гігієни праці у країнах ЄС. Це положення стосується й ергономіки, яка є одним із важливих напрямків охорони праці.

Законодавство Євросоюзу в сфері охорони праці можна умовно розділити на дві групи:

• директиви ЄС щодо захисту працівників;

• директиви ЄС щодо випуску товарів на ринок (включаючи обладнання, устаткування, машини, засоби колективного та індивідуального захисту, які використовують працівники на робочому місці).

Законодавство Євросоюзу про охорону праці згруповане таким чином:

• загальні принципи профілактики та основи охорони праці;

вимоги охорони праці для робочого місця;

вимоги охорони праці під час використання обладнання;

вимоги охорони праці під час роботи з хімічними, фізичними та біологічними речовинами;

захист на робочому місці певних груп робітників;

положення про робочий час;

вимоги до обладнання, машин, посудин під високим тиском тощо;

· вимоги до безпеки робіт з відео дисплейними терміналами.

Література: основна [5, 14, 15, 16, 17, 18], додаткова [40, 41, 42, 43].

 

 

Запитання для самоконтролю

1. Яка політика проводиться при веденні соціального діалогу?

1. Яку політику оплати праці проводять соціальні партнери в ЄС?.

2. За що несуть відповідальність соціальні партнери у реалізації стратегії зайнятості?

3. Якими методами вирішують питання установлення заробітної плати країни Європейського Союзу при соціальному діалозі?

4 Яку політику розвитку трудових ресурсів та професійної підготовки проводять соціальні партнери в ЄС?

5.Як забезпечується соціальний захист працівників в західноєвропейських державах?

6. Які питання вирішують соціальні партнери при реформуванні трудового законодавства для узгодження з нормами ЄС?

7. Як здійснюється співпраця соціальних партнерів в безпеці та гігієні праці?

8 Які нетипові трудові відносини запроваджуються при соціальному діалозі в Євросоюзі?

9. Яке призначення міжнародного стандарту ISO 26000 «Керівництво з соціальної відповідальності»?

10. Які завдання міжнародного стандарту ISO 26000?

11. Яка мета застосування міжнародного стандарту ISO 26000?

12. До яких результатів приводить використання стандарту SA 8000?

13. По яких напрямах реалізується соціально відповідальна політика

українських підприємств?

14. Яку корпоративну соціально відповідальну політику проводять сучасні великі підприємств, банки?

15. Яка суть соціально відповідальної політики великих підприємствах, створених ще за радянських часів?

16. Яка суть соціально відповідальної політики підприємств, що реалізують її за змішаною системою?

17. Наведіть приклади підприємств в Україні, які проводять соціально відповідальну політику.

18. Які причини недостатнього розвитку корпоративної соціальної відповідальності бізнесу в Україні та заходи їх усунення?

19. Як згруповане законодавство Євросоюзу про охорону праці?

20. В чому суперечливість розвитку корпоративної соціальної відповідальності бізнесу в Україні?

21. 19. До яких результатів приводить використання стандарту ISO 26000?

22. За що несуть відповідальність соціальні партнери у реалізації стратегії зайнятості?

23. Яке питання соціального діалогу перебуває у центрі політичних інтересів держав – членів ЄС?

24. Який новий інструмент захисту працівників, у разі неплатоспроможності роботодавця прийнятий у Євросоюзі?

25. Яка спрямованість стандарту SA 8000 та ISO 26000?

26. Яку політику проводять соціальні партнери в ЄС?

27. Які компоненти включає компанія у своїй діяльності згідно ISO 26000?

28. Як згруповано законодавство Євросоюзу про охорону праці?

 

 

Література: основна [5, 14, 15, 16, 17, 18], додаткова [40, 41, 42, 43].

 

 

Тема 2. Основні законодавчі та нормативно-правові акти

з охорони праці в галузі

Перелік питань до самостійної роботи.

1. Закон України «Про охорону праці» - основний нормативно-правовий акт в галузі охорони праці.

2. Нормативно-правові акти з охорони праці.

 

 

Методичні поради до вивчення теми

Результатом вивчення теми має стати розуміння того, що охорона праці є нормативною дисципліною і спирається на нормативно-правові акти, головним з яких є Закону України «Про охорону праці «далі Закон».

 

1.Закон України «Про охорону праці» – основний нормативно-правовий акт в галузі охорони праці

Основоположним документом у галузі охорони праці є Закон України «Про охорону праці», який визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян на охорону їх життя, здоров’я в процесі трудової діяльності, на належні, безпечні й здорові умови праці. В законі встановлюється єдиний порядок організації охорони праці в Україні, приділено особливу увагу конкретизації та посиленню вимог до основних суб’єктів трудових відносин, виписані норми, які визначають персональну відповідальність роботодавця за дотримання вимог з охорони праці та безпечного ведення робіт.

Закон складається з дев’яти розділів: загальні положення; гарантії прав на охорону праці; організація охорони праці; стимулювання охорони праці; нормативно-правові акти з охорони праці; державне управління охороною праці; державний нагляд і громадський контроль за охороною праці; відповідальність за порушення законодавства про охорону праці; прикінцеві положення.

В першому розділі Закону («Загальні положення») дано загальне визначення поняття: «охорона праці», «роботодавець», «працівник».

Охорона праці – це система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на забезпечення життя, здоров'я і працездатності людини у процесі трудової діяльності.

Під трудовою діяльністю розуміється будь-яка діяльність (виробнича, управлінська, наукова, творча, художня, надання послуг тощо), якщо вона здійснюється в рамках трудового законодавства.

Роботодавець – власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган, незалежно від форм власності, виду діяльності, господарювання, і фізична особа, яка використовує найману працю.

Працівник – особа, яка працює на підприємстві, в організації, установі та виконує обов’язки або функції згідно з трудовим договором (контрактом).

У Законі зазначено, що його дія поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які використовують найману працю, та на всіх працюючих.

В цьому розділі (ст.4) встановлені принципи державної політики у галузі охорони праці, тобто відношення держави до питань охорони праці працюючого.

Державна політика в галузі охорони раці базується на принципах:

- пріоритет життя і здоров’я працівників, повна відповідальність роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;

- підвищення рівня промислової безпеки;

- комплексне розв’язання завдань охорони праці на основі загальнодержавних, галузевих, регіональних програм з цього питання та з урахуванням інших напрямків економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;

- соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві чи професійних захворювань;

- встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб’єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;

- адаптація трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров’я та психологічного стану;

- використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;

- інформування населення, проведення навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;

- забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об’єднань громадян, що розв’язують проблеми охорони здоров’я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведення консультацій між роботодавцями та працівниками, між усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;

- підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.

В розділі П «Гарантії прав на охорону праці» (ст.5–ст.12) встановлюються права на охорону працю під час укладання трудового договору, права працівника на охорону праці під час роботи, право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці, забезпечення працівників спецодягом, іншими засобами індивідуального захисту, мийними та знешкоджувальними засобами, відшкодування шкоди у разі ушкодження здоров’я працівників або у разі їх смерті, охорона праці жінок, неповнолітніх та інвалідів.

В статті 5 цього Закону конкретизовано принципи державної політики щодо соціального захисту працюючих: усі працівники підлягають загальнообов’язковому соціальному страхуванню від нещасних випадків і професійних захворювань, які спричинили втрату працездатності. Правову основу, організаційну структуру, економічний механізм загальнообов’язкового державного соціального страхування працюючих від нещасних випадків та професійних захворювань регламентує Закон України «Про загально обов’язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» від 1999 року №1105.

В статті 7. Визначається право працівників на пільги і компенсації за важкі та шкідливі умови праці

Працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продуктами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсації, що надаються в порядку, визначеному законодавством.

У розділі Ш «Організація охорони праці» (ст.13 – ст.24) висвітлюється питання організації охорони праці на підприємстві, установі, організації, які включають: управління охороною праці та обов’язки роботодавця; обов’язки працівників щодо додержання вимог нормативно-правових актів з охорони праці; служба охорони праці на підприємстві; комісія з питань охорони праці; обов’язкові медичні огляди працівників певних категорій; навчання з питань охорони праці; фінансування охорони праці; регулювання охорони праці у колективному, угоді; додержання вимог щодо охорони праці під час проектування, будівництва та реконструкції підприємств, об’єктів і засобів виробництва; розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій; інформація та звітність про стан охорони праці; добровільні об’єднання громадян, працівників і спеціалістів з охорони праці.

В Законі вказується, що роботодавець зобов’язаний створити у кожному структурному підрозділу і на робочому місці, умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити додержання прав працівників, гарантованих цім Законом. З цією метою роботодавець створює систему управління охороною праці (СУОП) і забезпечує її функціонування.

СУОП включає: створення служби охорони праці та призначення відповідальних осіб.

В обов’язки роботодавця (ст.13) включається організація розробки нормативних актів підприємства; організація навчання й пропаганди безпечних методів праці; облік, аналіз і оцінку стану охорони праці; заохочення працівників за роботу з охорони праці; організація контролю за станом з охорони праці; організація розробки комплексних заходів з охорони праці; відповідальність працівників за порушення вимог охорони праці, а також організація проведення внутрішнього та зовнішнього аудиту за станом охорони та безпеки праці. Процедура включатиме самостійне проведення внутрішнього аудиту роботодавцем. Якщо під час проведення комплексної або цільової перевірки з’ясується невідповідність фактичного стану охорони праці на підприємстві з даними аудиту, на підприємстві буде проведено зовнішній аудит.

У ст.15 Закону зазначено, що службу охорони праці створюють на всіх підприємствах, з чисельністю працюючих більше 50 чоловік, а не тільки на тих, що належать до виробничої сфери. Отже, служба охорони праці в органах ДПС створюється з кількістю працюючих 50 і більше осіб. При меншій кількості функції цієї служби можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають спеціальну підготовку. В ДПІ з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охорони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку.

На працівника законом покладається ряд обов’язків для забезпечення виконання вимог нормативних актів. Працівник зобов’язаний:

- дбати про особисту безпеку і здоров’я, а також про безпеку і здоров’я оточуючих людей;

- знати й виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці;

- проходити у встановленому законом порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити інструктаж, навчання з питань охорони праці.

Посадові особи на підприємствах та установах галузі проходять навчання і перевірку знань з питань охорони праці періодично один раз на три роки у навчальних закладах, які отримали відповідний дозвіл Державної служби гірничого нагляду та промислової безпеки України. Не допускаються до роботи працівники, у тому числі посадові особи, які не пройшли навчання, інструктажі й перевірку знань з охорони праці.

У Законі (ст.19) встановлюються норми фінансування охорони праці. Ця стаття є дуже важливою, бо вона встановлює нижню межу коштів, які роботодавець повинен спрямовувати на охорону праці. Для підприємств, незалежно від форм власності, або фізичних осіб, що використовують найману працю вона становить не менше 0,5 % від фонду оплати праці за попередній рік. На підприємствах (в ому числі в органах ДПС), що утримуються за рахунок бюджету, витрати на охорону праці передбачаються в державному або місцевому бюджеті і становлять не менше 0,2 % від фонду оплати праці.

Суми витрат на охорону праці належать в основному до валових витрат і визначаються згідно з Переліком заходів і засобів з хорони праці, витрати на здійснення та придбання яких включаються до валових витрат № 994 затвердженим Кабінетом Міністрів України 27 червня 2003 р.

Суттєвим недоліком є й те, що цим законом ліквідовані фонди охорони праці на всіх рівнях (державному, регіональному, галузевому). Крім того, чинна редакція ст. 19 Закону не передбачає обов’язкового створення фондів охорони праці на підприємствах, що значно обмежує можливості фінансування охорони праці.

Статтею 20 Закону визначається значна роль в охороні праці колективного договору, угоді. Колективний договір (угода), є найважливішим документом у системі нормативного регулювання взаємовідносин між роботодавцем і працівником з першочергових питань соціального характеру, в тому числі з питань охорони праці. В колективному договорі передбачаються комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, визначаються обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.

Стаття 21 Закону обумовлює обов’язковість відповідності вимогам нормативно-правових актів з охорони праці виробничих будівель, споруд, машин, механізмів, устаткування, транспортних засобів, які вводяться в дію після будівництва (виготовлення) або реконструкції, капітального ремонту тощо, та технологічних процесів. Роботодавець повинен одержати дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та на експлуатацію машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки. Порядок видачі дозволів встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Належна увага в Законі (ст.22) приділяється розслідуванню нещасних випадків та професійних захворювань. В Законі передбачено, що роботодавець повинен організувати розслідування та вести облік нещасних випадків та професійних захворювань відповідно до Порядку проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, що затверджено постановою Кабінетом Міністрів України від 30 листопада 2011 р. № 1232.

Законом (Розділ 1У, ст..25, 26) регламентується стимулювання охорони праці. До працівників можуть застосовуватися будь-які заохочення за активну участь та ініціативу у здійсненні заходів щодо підвищення рівня безпеки та поліпшення умов праці. Види заохочень визначаються колективним договором, угодою.

Роботодавець забов’язаний відшкодувати збитки, завдані порушенням вимог з охорони праці іншим юридичним, фізичним і державі, на загальних підставах, передбачених законом.

У розділі V (ст..27 – ст.30) дається визначення нормативно-правових актів з охорони праці, їх опрацювання, прийняття та скасування.

Законом (Розділ 6, ст.31 – 37) визначаються основні вимоги до державного управління охороною праці, яке здійснюється:

- Кабі нетом Міністрів України;

- центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки через Міністерство надзвичайних ситуацій України);

- міністерствами, Державною податковою службою України та іншими центральними органами виконавчої влади;

- Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями місцевого самоврядування.

Значна увага приділяється у законі організації наукових досліджень з проблем охорони праці (ст.37). В межах загальнодержавної та інших програм з питань охорони праці повинні організовуватися і проводитися науково-дослідними інститутами, проектно-конструкторськими установами та організаціями, вищими навчальними закладами та фахівцями фундаментальні та прикладні наукові дослідження з проблем охорони праці, ідентифікації професійної небезпечності.

Розділ УП (ст.38 – 42) регламентує питання організації державного нагляду і громадського контролю за охороною праці.

Закон розширив право профспілок у частині контролю за дотриманням законодавства про охорону праці (ст.41). Тепер профспілки мають право вимагати не тільки усунення недоліків, але й негайного припинення робіт на робочих місцях, виробничих дільницях та інших структурних підрозділах або на виробництвах фізичних осіб, де виникла загроза життю або здоров’ю працівника. Вони також мають право проводити незалежну експертизу умов праці і виробничих об’єктів. У разі відсутності профспілки на підприємстві, установі, організації громадський контроль за додержанням законодавства про охорону праці здійснює уповноважена найманими працівниками особа.

У розділі VШ (ст.43 – 44) встановлюється відповідальність за порушення законодавства про охорону праці.

За порушення законодавства про охорону праці юридичні та фізичні особи, які використовують найману працю, притягаються органами виконавчої влади з нагляду за охороною праці до сплати штрафу в порядку, встановленому законом. Максимальний розмір штрафу не може перевищувати п’яти відсотків середньомісячного фонду заробітної плати за попередній рік юридичної та фізичної особи.

Змінами до Закону від 02.06.2011 р. № 3458-У1 введена відповідальність за порушення ст.19 цього Закону: юридична та фізична особа, яка використовує найману працю, у випадку недофінансування витрат на охорону праці відповідно до Закону, сплачує штраф із розрахунку 25 відсотків від різниці між розрахунковою мінімальною сумою витрат на охорону праці у звітному періоді та фактичною сумою цих витрат за такий період.

Крім того, несплата або неповна сплата юридичним або фізичними особами штрафу тягне за собою нарахування пені на несплачену суму штрафу (його частини) з розрахунку 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла в період такої несплати, за кожний день прострочення.

Кошти від застосування штрафних санкцій зараховуються до Державного бюджету України.

За порушення законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці винні особи притягаються до дисциплінарної, адміністративної, матеріальної, кримінальної відповідальності згідно із законом.

Одним із суттєвих недоліків Закону є вилучення з нього норми, яка встановлювала штрафи за нещасні випадки на виробництві, ліквідувавши таким чином зацікавленість роботодавця в зменшенні рівня травматизму.

 

Запитання для самоконтролю

1. Принципи державної політики в галузі охорони праці.

2. Пільги і компенсації що отримують працівники за важкі та шкідливі умови праці.

3. Організація служби охорони праці на підприємствах, з чисельністю працюючих більше 50 осіб, менше 50 осіб та з кількістю працюючих менше 20 осіб.

4. Обов’язки працівників щодо забезпечення виконання вимог нормативних актів.

5. Норми фінансування охорони праці встановлені у Законі України «Про охорону праці» (ст.19).

6. Відповідальність за порушення законодавства про охорону праці, яка встановлюється Законом України «Про охорону праці».

7 Відповідальність за порушення ст.19 Закону України «Про охорону праці» щодо фінансування охорони праці.

8. Навчання і перевірка знань з питань охорони праці посадових осіб на підприємствах та установах галузі.

9. Поясніть поняття «роботодавець».

10. Поясніть поняття «працівник».

11. Поясніть поняття «трудова діяльність».

12. Стимулювання охорони праці.

13. Обов’язки роботодавця відповідно до закону України «Про охорону.

14. Право профспілок у частині контролю за дотриманням законодавства про охорону праці.

15. Роль колективного договору, угоди в охороні праці.

16. Основні недоліки Закону України «Про охорону праці».

 

Література: основна [1-9, 12, 17 -21], додаткова [30, 32, 36, 41].

 

 

Тема 3. Система управління охороною праці в організації

Перелік питань до самостійної роботи

1. Положення про СУОП, структура та зміст його розділів.

2. Галузеві системи управління охороною праці (СУОПГ): їх організаційна та функціональна структури, мета та принципи функціонування.

3. Регіональні системи управління охороною праці: мета, принципи та основні функції.

 

Методичні поради до вивчення теми

Вивчаючи тему, особливу увагу слід приділити таким питанням: завдання та загальні функції СУОП, принципи та основні функції галузевої й регіональної системи управління охороною праці.

1. Положення про СУОП, структура та зміст його розділів.

У нашій країні передбачено управління охороною праці як на загальнодержавному, так і на регіональному, галузевому і виробничому рівнях. Загальні положення щодо управління охороною праці, порядок введення в дію системи управління, основні функції і завдання управління викладені в Типовому положенні про систему управління охороною праці ( СУОП) на державному, галузевому, регіональному та виробничому рівнях.

Типове положення про систему управління охороною праці складається з розділів: з агальні положення; структура і документація СУОП; завдання СУОП та їх вирішення суб’єктом господарювання.

Положення має передбачати підготовку, прийняття та реалізацію завдань щодо здійснення організаційних, технічних, санітарно-гігієнічних та лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на збереження життя, здоров’я та працездатності найманих працівників у процесі їх трудової діяльності.

На кожному підприємстві, установі, організації з урахуванням виду діяльності та специфіки виробництва повинно розроблятися та затверджуватися Положення про систему управління охороною праці, яке є складовою частиною загальної системи управління виробництвом і в якому визначаються основні принципи політики діяльності підприємства у сфері охорони праці.

Положення «Про систему управління охороною праці на підприємстві» розробляється відповідно до вимог Типовому положенні про систему управління охороною праці та Рекомендацій щодо побудови, впровадження та удосконалення системи управління охороною праці Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду, затверджених 7 лютого 2008 року.

Положення «Про Систему управління охороною праці на підприємстві» складається з наступних розділів:

1. Загальні положення.

2. Терміни та визначення.

3. Порядок розробки і впровадження СУОП.

4. Структура положення про СУОП та орієнтовний зміст його розділів.

4.1. Основні принципи політики діяльності підприємства у сфері охорони праці.

4.2.Планування та фінансування заходів з охорони праці.

4.3. Обов’язки та відповідальність.

4.3.1. Служба охорони праці.

4.3.2. Комісії та громадські органи.

4.3.3. Обов'язки з охорони праці працівників.

4.3.4.Обов'язки з охорони праці завідуючого виробництвом, керівника структурного підрозділів.

4.3.5.Обов'язки з охорони праці головного бухгалтера.

4.3.6. Обов'язки з охорони праці головного інженера.

4.3.7.Обов'язки з охорони праці начальника відділу кадрів.

4.3.8. Обов'язки з охорони праці юрисконсульта.

4.3.9. Обов'язки з охорони праці керівника відділу інформаційних технологій.

4.10. Обов'язки з охорони праці завідуючого виробництвом, керівника структурного підрозділу.

4.3.11. Обов'язки з охорони праці головного бухгалтера.

4.3.12. Обов'язки з охорони праці головного інженера.

4.4. Управління документацією.

4.5. Компетентність та підготовка.

4.5.1. Професійний відбір.

4.5.2. Навчання з питань охорони праці та система інструктажів.

4.6. Моніторинг виконання та оцінка результативності.

4.6.1. Контроль та внутрішній аудит за станом охорони праці.

4.6.2. Засідання координаційної ради.

4.7.Організація інформаційної роботи

4.7.1. Наради і збори.

4.8. Управління ресурсами.

4.8.1.Безпечність виробничих приміщень, засобів виробництва, технологічних процесів.

4.8.2. Організація робочого місця.

4.8.3. Організація робочого часу.

44.8.4. Засоби індивідуального захисту

4.8.5. Заміна засобів виробництва

4.8.6. Заміна матеріалів, що застосовуються

4.8.7. Зміни в організації праці.

4.8.8. Вимоги безпеки при введенні в експлуатацію, поточній експлуатації, виведенні з експлуатації виробничого обладнання

4.9. Аналіз і попередження можливих загроз життю і здоров’ю працюючих

4.9.1. Аналіз ефективності СУОП

4.9.2. Аналіз та зменшення ризиків виникнення небезпечних ситуацій

4.10. Попереджувальні та коригувальні заходи

4.11. Мотиваційне регулювання

4.12. Удосконалення СУОП

Отже, Положення про систему управління охороною праці, яке розроблено та затверджене на підприємстві є програмою дій щодо охорони праці.

 

2. Обов'язки з охорони праці працівників

Для всіх категорій працівників обов'язки з охорони праці складаються із загальних обов'язків та обов'язків, які визначаються інструкціями (для професій працівників, які зайняті на роботах, зазначених у Переліку робіт з підвищеною небезпекою) або специфікою виконуваної роботи згідно з посадою (інструкціями по видам робіт).

До початку виконання своїх обов'язків працівник (робітник) повинен:

- пройти попередній медогляд в разі;

- ознайомитися з умовами праці і пройти інструктажі з безпеки виробництва робіт: вступний - у працівника служби охорони праці і первинний - на робочому місці з реєстрацією в спеціальних журналах і контрольному листку під розпис особи, яка проводить інструктаж і виконавця робіт;

- одержати на руки під розпис посадову інструкцію, інструкції з охорони праці за своєю спеціальністю і за видами виконуваних робіт та інші нормативні акти про охорону праці;

- пройти навчання та перевірку знань інструкцій та нормативних актів з охорони праці;

- пройти в необхідних випадках до початку самостійної роботи стажування або дублювання за своєю спеціальністю та видами робіт, що доручаються;

- пройти спеціальну підготовку з надання першої допомоги при нещасних випадках на виробництві;

- при укладенні трудового договору ознайомитися під розпис з небезпечними і шкідливими виробничими факторами, які можуть виникнути або є під час виконання робіт;

- повідомити свого безпосереднього керівника про існуючі недоліки з охорони праці.

У процесі роботи працівники (робітники) зобов'язані:

- суворо дотримуватися правил внутрішнього трудового розпорядку;

- дотримуватися вимог інструкцій з охорони праці;

 

- берегти і зберігати як майно, що належить підприємству, видані засоби захисту, інструмент, пристрої, прилади контролю і безпеки; повідомляти свого безпосереднього керівника про вихід з ладу або про відсутність засобів захисту, інструменту, пристроїв і т. п.;

- повідомляти свого безпосереднього керівника про всі випадки несправності устаткування, порушення інструкцій з охорони праці, аварійні ситуації, спалахування і пожежі, нещасні випадки і захворювання в процесі виробництва;

- при виникненні пожежі за допомогою будь-якого чи встановленого засобу зв'язку або через присутніх людей негайно повідомити про це пожежну службу; вжити, по можливості, заходів для гасіння пожежі;

- при нещасному випадку негайно надати на місці першу допомогу потерпілому (або собі), якщо це потрібно, і викликати "швидку допомогу" будь-яким засобом зв'язку або через присутніх людей;

- припинити роботу в разі виникнення аварійної ситуації, небезпеки ушкодження свого здоров'я чи здоров'я оточуючих людей, або їх загибелі.

 

3. Обов'язки з охорони праці завідуючого виробництвом, керівника структурного підрозділу

Завідуючий виробництвом, керівник структурного підрозділу зобов'язаний створити в кожному структурному підрозділі і на робочому місці умови праці відповідно до вимог нормативних актів, а також забезпечити дотримання прав працівників, гарантованих законодавством про охорону праці.

Для вирішення цього завдання потрібно забезпечити функціонування системи управління охороною праці. З цією метою завідуючий виробництвом, керівник структурного підрозділу згідно структури і штатного розпису:

1. Призначає посадових осіб, які забезпечують вирішення конкретних питань охорони праці, розробляє інструкції про їх обов'язки, права і відповідальність за виконання покладених на них функцій.

2. Опрацьовує і реалізує комплексні заходи для досягнення встановлених нормативів з охорони праці, впроваджує прогресивні технології, здобутки науки і техніки, засоби механізації та автоматизації виробництва, вимоги ергономіки, позитивний досвід з охорони праці тощо.

3. Забезпечує усунення причин, що викликають нещасні випадки, професійні захворювання, і здійснення профілактичних заходів, визначених комісіями за підсумками розслідування цих причин.

4. Організовує проведення лабораторних досліджень умов праці, атестацію робочих місць на відповідність нормативним актам з охорони праці у порядку і терміни, встановлені законодавством, вживає за їхніми підсумками заходів для усунення небезпечних і шкідливих для здоров'я виробничих факторів.

5. Опрацьовує інструкції, інші нормативні акти про охорону праці, які чинні в межах виробництва.

6. Здійснює постійний контроль за дотриманням працівниками технологічних процесів, правил експлуатації машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, за використанням засобів індивідуального захисту, виконанням робіт відповідно до вимог нормативних актів про охорону праці.

7. Організовує навчання і пропаганду безпечних методів праці і співробітництво з працівниками в галузі охорони праці.

8. У разі виникнення в підрозділі надзвичайних ситуацій залучає при потребі професійні аварійно - рятувальні формування.

9. Визначає в посадових інструкціях обов'язки з охорони праці своїх заступників, а також керівників інших безпосередньо підпорядкованих структурних підрозділів.

10. Подає генеральному директору розрахунки щодо здійснення заходів, які забезпечують доведення умов і безпеки праці або підвищення існуючого рівня охорони праці на виробництві до нормативних вимог.

11. Оцінює діяльність посадових осіб структурних підрозділів щодо створення ними безпечних і здорових умов праці, вживає заходів для усунення недоліків та економічного стимулювання керівників підрозділів і працюючих.

12. Забезпечує виконання приписів органів державного нагляду та інших органів з охорони праці з метою усунення існуючих недоліків.

13. Забезпечує впровадження і чітке функціонування СУОП відповідно до Закону України "Про охорону праці".

 

4. Обов'язки з охорони праці головного бухгалтера

Головний бухгалтер забезпечує виконання робіт з охорони праці, передбачених його посадовим положенням, і зобов'язаний:

1. Вести облік коштів, що витрачаються на охорону праці, за всіма джерелами фінансування.

2. Забезпечувати аналіз витрат на охорону праці і втрат від шкоди, заподіяної внаслідок порушень працівниками вимог нормативних актів з охорони праці.

3. Своєчасно проводити операції по платежах на здійснення заходів з охорони праці.

4. Забезпечувати своєчасну підготовку економічних показників для включення у звіти і довідки за встановленими формами державної статистичної звітності.

5. Забезпечити контроль за витратами коштів на пільги та компенсації за роботу у несприятливих умовах праці

5. Обов'язки з охорони праці головного інженера

Головний інженер підприємства забезпечує виконання функцій з охорони праці, передбачених його посадовим положенням, і зобов'язаний:

1. Керувати роботою забезпечення безпечного стану виробничих і технологічних процесів, експлуатації устаткування відповідно до вимог діючих нормативних актів з охорони праці в структурних підрозділах. Вживати необхідні заходи щодо усунення невідповідності устаткування вимогам діючих нормативних актів з охорони праці.

2. Організовувати впровадження нових технологій і устаткування, що підвищують безпеку виробництва і покращують умови праці.

3. Виявляти в структурних підрозділах обладнання, яке не відповідає вимогам діючих нормативних актів з охорони праці та вносити керівництву підприємства пропозиції щодо заміни зношеного устаткування.

4. Забезпечувати впровадження нормативних актів з охорони праці, організовувати пропаганду і впровадження безпечних прийомів праці і передових методів роботи з охорони праці в структурних підрозділах.

5. Контролювати і забезпечувати своєчасність і повноту обстеження та паспортизації устаткування, виробничих процесів на предмет їх безпечної експлуатації.

6. Керувати роботою безпосередньо підпорядкованих служб та фахівців з питань додержання ними вимог діючих нормативних актів з охорони праці в під час виконання поточних робіт.

7. Керувати роботою комісій з питань атестації робочих місць, розслідування нещасних випадків на виробництві, перевірки знань з охорони праці.

8. Вести облік та мати паспорти, сертифікати безпеки, акти прийомки та вводу в експлуатацію обладнання і устаткування, акти іспитів та періодичних випробувань, сертифікати відповідності тощо на технологічні процеси.

 

6. Обов'язки з охорони праці начальника відділу кадрів

Начальник відділу кадрів забезпечує виконання робіт з охорони праці, передбачених положенням про відділ, і зобов'язаний:

1. Забезпечувати прийом, звільнення і переведення на іншу роботу працівників у відповідності до чинного законодавства України згідно з вимогами нормативних актів про охорону праці (з урахуванням стану здоров'я, віку, спеціальності, кваліфікації, рівня підготовки, наявності відповідних документів тощо).

2. Забезпечувати дотримання прав працівників, гарантованих законодавчими і нормативними актами про охорону праці, при укладенні трудового договору з працівником і під час його роботи. Своєчасно, згідно із ст. 6 Закону України "Про охорону праці", знайомити працівника з умовами праці на робочому місці, пільгами і компенсаціями за роботу в небезпечних, важких і шкідливих умовах праці.

3. Організовувати підготовку і проведення попередніх і періодичних медичних і наркологічних оглядів працівників апарату управління і структурних підрозділів відповідно до вимог Порядку проведення медичних оглядів працівників певних категорій, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України 21.05.2007 року N 246, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 23 липня 2007 року за N 846/14113.

4. Забезпечувати проходження особами, які приймаються на роботу, вступного та первинного інструктажів з охорони праці і пожежної безпеки та наявності підписів посадових осіб, які проводили ці інструктажі, в контрольних листках.

5. Організовувати навчання працівників з питань охорони праці в ГНЦ, РНЦ, контролювати графіки проведення навчання.

7. Обов'язки з охорони праці юрисконсульта

Юрисконсульт забезпечує виконання обов’язків передбачених посадовою інструкцією i зобов'язаний:

1. Здійснювати юридичне забезпечення роботи з питань охорони праці.

2. Забезпечувати юридичний захист інтересів працівників у разі виникнення спірних питань щодо відшкодування шкоди внаслідок нещасного випадку, професійного захворювання та аварії. Представляти інтереси підприємства, структурного підрозділу в судових інстанціях.

3. Організовувати захист економічних інтересів у разі подання позовів до осіб, винних у порушенні вимог нормативних актів про охорону праці та ушкодженні здоров'я працівників.

 

8. Обов'язки з охорони праці керівника відділу інформаційних технологій

Керівник відділу інформаційних технологій забезпечує виконання робіт з охорони праці, передбачених його посадовою інструкцією, і зобов'язаний:

1. Забезпечити приведення робочих місць користувачів ПЕОМ у відповідність до вимог ДСанПіН 3.3.2 007 1998 "Державні санітарні правила і норми роботи з візуальними дисплейними терміналами ЕОМ" та "Правил охорони праці під час експлуатації електронно-обчислювальних машин", затверджених наказом Держгірпромнагляду від 26.03.2010 р. № 652010.

 

Запитання для самоконтролю

1.Основна мета Положення «Про Систему управління охороною праці на підприємстві».

2. Структура Положення про СУОП.

3. Основні принципи політики діяльності підприємства у сфері охорони праці.

4. Основні завдання служби охорони праці.

5. О сновні обов'язки з охорони праці завідуючого виробництвом, керівника структурного підрозділу.

6. Обов'язки з охорони праці головного бухгалтера.

7. Основні види контролю в СУОП.

8. Завдання внутрішнього аудиту з охорони праці.

9. Завдання управління охороною праці в галузі (Міністерстві і його структурних підрозділах).

10. Планування заходів з охорони праці (перспективне, щорічне) в галузі.

11.Контроль, аудит, моніторинг за додержанням охорони праці й функціонуванням СУОПГ.

12. Основні завдання управління охороною праці в регіоні.

13. Фінансування заходів, передбачених територіальними програмами поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища.

14. Фінансування заходів, передбачених планами підприємств стосовно доведення умов і безпеки праці до нормативних вимог, підвищення існуючого рівня охорони праці.

15. Види планування робіт з охорони праці.

16. Поняття аудиту охорони праці.

17. Поняття галузевої системи управління охороною праці (СУОПГ)

18. Поняття регіональної системи управління охороною праці (РСУОП)

19. Обов'язки працівника (робітника), які він повинен виконати до початку роботи.

 

Література: основна [1, 2, 12, 13, 18–22], додаткова [23, 35, 37, 44, 46].

 

 

Тема 4. Державний нагляд і громадський контроль

за станом охорони праці

 

Перелік питань до самостійної роботи

1.Органи державного нагляду за охороною праці.

2. Основні принципи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

3.Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд).

4.Перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці.

5.Громадський контроль за додержанням законодавства про охорону

Методичні поради до вивчення теми

Вивчення теми слід почати з розгляду розділу VП «Державний нагляд і громадський контроль за станом охорони праці» Закону України «Про охорону праці».

 

1.Органи державного нагляду за охороною праці

Державний нагляд за додержанням законів та інших нормативно-правових актів про охорону праці здійснюють:

· спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з нагляду за охороною праці (Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України у складі Міністерства надзвичайних ситуацій Держгірпромнагляд);

· спеціально уповноважений державний орган з питань радіаційної безпеки;

· спеціально уповноважений державний орган з питань пожежної безпеки;

· спеціально уповноважений державний орган з питань гігієни праці.

Органи державного нагляду за охороною праці не залежать від будь-яких господарських органів, суб'єктів підприємництва, об'єднань громадян, політичних формувань, місцевих державних адміністрацій і органів місцевого самоврядування, вони їм не підзвітні і не підконтрольні.

Діяльність органів державного нагляду за охороною праці регулюється законами України «Про охорону праці», "Про використання ядерної енергії і радіаційну безпеку", "Про пожежну безпеку", "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності», іншими нормативно-правовими актами та положеннями про ці органи, що затверджуються Президентом України або Кабінетом Міністрів України.

Державний нагляд (контроль) здійснюється за місцем провадження господарської діяльності суб'єкта господарювання або його відокремлених підрозділів, або у приміщенні органу державного нагляду (контролю) у випадках, передбачених законом.

2.Основні принципи державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності

Державний нагляд (контроль) здійснюється за принципами:

· пріоритетності безпеки у питаннях життя і здоров'я людини, функціонування і розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами і цілями у сфері господарської діяльності;

· підконтрольності і підзвітності органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади;

· рівності прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарювання;

· гарантування прав суб'єкту господарювання;

· об'єктивності та неупередженості здійснення державного нагляду (контролю);

· наявності підстав, визначених законом, для здійснення державного нагляду (контролю);

· відкритості, прозорості, плановості й системності державного нагляду (контролю);

· неприпустимості дублювання повноважень органів державного нагляду (контролю);

· невтручання органу державного нагляду (контролю) у статутну діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону;

· відповідальності органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за виконання покладених на них обов’язків;

· дотримання умов міжнародних договорів України;

· незалежності органів державного нагляду від політичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян;

· наявності одного органу державного нагляду у складі центрального органу виконавчої влади.

 

3.Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд)

Державна служба гірничого нагляду та промислової безпеки України (Держгірпромнагляд) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра надзвичайних ситуацій України.

Держгірпромнагляд України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики з промислової безпеки, охорони праці, державного гірничого нагляду, охорони надр та державного регулювання у сфері безпечного поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення.

Організація роботи Держгірпромнагляду здійснюється відповідно до Положення про державну службу гірничого нагляду та промислової безпеки України, яке затверджено указом Президента України від 6 квітня 2011 року N 408/2011.

Одним із головних завдань Держгірпромнагляду є:

- здійснення комплексного управління у сфері промислової безпеки, охорони праці, а також контролю за виконанням функцій державного управління охороною праці міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, місцевими державними адміністраціями та органами місцевого самоврядування;

- організація та здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням законів та інших нормативно-правових актів з питань: промислової безпеки, охорони праці, безпечного ведення робіт юридичними та фізичними особами, які відповідно до законодавства використовують найману працю.

Посадові особи спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з нагляду за охороною праці Держгірпромнагляду мають право:

· безперешкодно відвідувати підконтрольні підприємства (об'єкти), виробництва фізичних осіб, які відповідно до законодавства викори­стовують найману працю, та здійснювати в присутності роботодавця або його представника перевірку додержання законодавства з питань, віднесених до їх компетенції;

· одержувати від роботодавця і посадових осіб письмові чи усні пояснення, висновки експертних обстежень, аудитів, матеріали та інформацію з відповідних питань, звіти про рівень і стан профіла­ктичної роботи, причини порушень законодавства та вжиті заходи щодо їх усунення;

· видавати в установленому порядку роботодавцям, керівникам та іншим посадовим особам юридичних та фізичних осіб, які відповідно до законодавства використовують найману працю, міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, Раді міністрів Авто­номної Республіки Крим, місцевим державним адміністраціям та органам місцевого самоврядування обов'язкові для виконання приписи (розпорядження) про усунення порушень і недоліків в галузі охорони праці, охорони надр, безпечної експлуатації об'єктів підвищеної небезпеки;

· забороняти, зупиняти, припиняти, обмежувати експлуатацію підпри­ємств, окремих виробництв, цехів, дільниць, робочих місць, будівель, споруд, приміщень, випуск та експлуатацію машин, механізмів, устаткування, транспортних та інших засобів праці, виконання певних робіт, застосування нових небезпечних речовин, реалізацію продукції, а також скасовувати або припиняти дію виданих ними дозволів і ліцензій до усунення порушень, які створюють загрозу життю працюючих;

· притягати до адміністративної відповідальності працівників, винних у порушенні законодавства про охорону праці;

· надсилати роботодавцям подання про невідповідність окремих посадових осіб займаній посаді, передавати матеріали органам проку­ратури для притягнення цих осіб до відповідальності згідно із законом.

найману працю.

4. Перелік питань для здійснення планових заходів державного нагляду у сфері промислової безпеки та охорони праці

Згідно із наказом Державного комітету України з промислової безпеки охорони праці та гірничого нагляду від 25.12.07р. на суб'єктах господарювання всіх ступенів ризику незалежно від галузі, до якої вони відносяться перевіряється:

На суб'єктах господарювання всіх ступенів ризику незалежно від галузі, до якої вони відносяться перевіряється:
  Наявність установчих документів та державна реєстрація
  Впровадження та функціонування системи управління охороною праці
  Наявність та функціонування служби охорони праці та інших служб технічної підтримки виробництва (якщо це визначено відповідними нормативно-правовими актами з охорони праці)
  Відповідність проведення інструктажів, навчання та перевірки знань з охорони праці вимогам чинних нормативно-правових актів, підготовка кадрів, проходження стажування новоприйнятих на роботу працівників, відповідність освіти керівного складу, професійного добору тощо
  Наявність уповноважених найманими працівниками осіб з питань охорони праці (у випадку відсутності профспілкової організації)
  Відсоток витрат на охорону праці від суми реалізовано



Поделиться с друзьями:


Дата добавления: 2016-11-23; Мы поможем в написании ваших работ!; просмотров: 600 | Нарушение авторских прав


Поиск на сайте:

Лучшие изречения:

Лучшая месть – огромный успех. © Фрэнк Синатра
==> читать все изречения...

602 - | 562 -


© 2015-2024 lektsii.org - Контакты - Последнее добавление

Ген: 0.01 с.