Пакти і Конституція законів та вольностей Війська Запорозького» Пилипа Орлика.

Державний діяч, гетьман Війська Запорозького в еміграції – Пилип Орлик. Увійшов в історію як один з авторів та ініціаторів Конституції Пилипа Орлика (1710), інструкцій українським делегаціям на переговорах з Кримським Ханством (1710) і Оттоманською Портою (1711) та інших творів. Упродовж багатьох років ім’я Пилипа Орлика таврувалось як зрадника українського народу і пов’язувалось із постаттю І. Мазепи.

Походив з чеського роду. Через політичні обставини одна з ліній цього роду змушена була емігрувати до Польщі. З польської лінії, що переселилась у Литву, і походив майбутній український гетьман. Народився 11 жовтня 1672 р. від шлюбу католика Степана Орлика з православною Іриною Малаховською. Рано втратив батька, І його вихованням у православному дусі займалася мати. З 1700 p., після закінчення Києво-Могилянської академії, де він вивчав філософію, Орлик служить у гетьманській канцелярії. Своєю доброю освітою він одразу привернув увагу гетьмана І. Мазепи. Саме йому він зобов’язаний блискучою кар’єрою і достатком. Невдовзі, в 1706 р. П. Орлик дістав призначення на посаду генерального писаря Війська Запорозького.

Після смерті Івана Мазепи у 1710 році гетьманом було обрано Пилипа Орлика. Це був один із найвидатніших діячів XVII-XVIII ст., самовідданий український патріот, який усе життя присвятив боротьбі за незалежність України.

Новообраний гетьман уклав зі старшиною і представниками запорожців угоду, яка дістала назву «Пакти і конституція прав і вольностей Запорозького Війська», яку пізніше називали «Конституція Пилипа Орлика» та «Бендерська Конституція».

Договір має чітку систему. Відкривається він релігійною формулою, характерною для важливих державних актів того часу "...во ім'я Отца і Сина і Святого Духа…". Далі йде фраза"...нехай станеться на вскопомную Войська Запорожського славу и памятку". Вслід за цим йде вступ і 16 пунктів договору.

Перші шість пунктів мають загальнодержавне значення:

- про релігію (п. 1);

- про територію та кордони (п. 2);

- про відносини з Кримом (на які П. Орлик покладав великі надії) (п. 3);

- про Запорізьку Січ (п.4,5);

- Пункти з 6 по 16 говорять виключно про українську державність.

Основний їхній зміст — незалежність України від Польщі та Москви. Передбачалося створення козацького парламенту. Крім генеральної старшини, до нього мали входити представники від Запорізької Січі та по одному представникові від полків.

Проект Конституції Пилипа Орлика започаткував український конституціоналізм як політико-правову думку. У Конституції було здійснено спробу узагальнити суспільно-політичний устрій козаччини на основі державницьких традицій пращурів українства та політичного досвіду Запорозької Січі, досягнень західноєвропейської політико-правової думки. Конституція свідчить про небажання України бути чиєюсь колонією. Починалась вона урочистою декларацією, що "Україна з обох боків Дніпра має бути на вічні часи вільною від чужого панування". Певною мірою вона ґрунтувалася на ідеї поділу законодавчої, виконавчої та судової влад. Законодавча влада мала належати Раді, членами якої були полковники зі своєю старшиною, сотники, "генеральні радники від усіх полків та посли від низового Війська Запорозького". Рада повинна була збиратися тричі на рік - на Різдво Христове, Великдень та Свято Покрови, а також за рішенням гетьмана, якому належала виконавча влада. Суд також мав діяти незалежно, гетьман не повинен був сам карати або милувати. Це право належало Генеральному Суду.

У Конституції було окреслено політичні контролюючі функції гетьмана щодо адміністрації, тобто нагляд за тим, щоб державні посади не заміщувались за хабарі, а також виписано політичні контрольні прерогативи Генеральної військової ради стосовно гетьмана з метою запобігання порушенням прав і свобод людини. Однак проекти гетьмана на території Гетьманщини чинності не набирали, а його ідеї про радикальну зміну конституційного статусу України і віддання її під протекторат чи то Швеції, чи то Туреччини, чи то Криму, чи то Польщі народом, "хворим" на синдром ненависті до всіх можливих його господарів, були рішуче відкинуті. Що ж стосується Конституції, то вона була перейнята ліберальним і демократичним духом, що ставить її в один ряд із найцікавішими пам'ятками політико-правової думки тогочасної Європи.