Найяскравішою постаттю в українському гуманізмі був Станіслав Оріховський–Роксолан (1513–1566 рр.). На жаль, більшість праць С. Оріховського є недоступною для широкого загалу українських читачів, оскільки більшість з них написані 23 латинською та польською мовами і досі не перекладені і не перевидані в Україні. Однак, незважаючи на мову своїх праць, вчений завжди залишався патріотом свого народу.
Умовно творчість С. Оріховського можна поділити на два етапи: перший — приблизно до кінця 40-х років, другий — до кінця життя. На першому етапі творчості вченого помітний вплив ідей реформації, на другому — він займає процерковні позиції.
Найбільший інтерес для політичної теорії становлять твори “Політика королівства польського на взірець аристотелівської політики” (1556), який залишився незакінченим, “Польські діалоги політичні” (1563), “Напучення королю польському Сигізмунду—Августу” (1548). У них Оріховський подав своє бачення суті держави, форми управління, устрою та різних проблем політичної влади. Великого значення гуманіст надавав ідеям свободи, справедливого суспільного ладу.
Основою виникнення держави, зазначав він, є залежна від умов життя воля людей і природжений інстинкт до суспільного життя. Держава, на думку мислителя, повинна мати ряд обов’язків щодо громадянина, серед яких є гарантія прав індивіда. Але й останній має ще більші обов’язки перед державою: його діяльність повинна спрямовуватись на інтереси держави. Законові, що становить гарантію розвитку та існування держави, повинні підкорятися усі, навіть королі. Закон — це душа і розум вільного королівства, а король — лише мова, очі і вуха закону, і він завжди чинить так, як велить закон.
Виступаючи ідеологом «шляхетської республіки», С. Оріховський не виступає проти короля, а хоче бачити в особі короля «філософа на троні»: мудрого, справедливого, мужнього і ласкавого, який дбав би про збереження добра усіх людей, а не тільки свого власного. Король є захисником закону в державі, що дозволяє суспільству уникнути тиранії. А влада тиранів, вважає вчений, ніде довгою ще не була. Розглядаючи структуру організації влади, С. Оріховський, до певної міри, сформулював вихідні ідеї органічної концепції держави. Він уявляв Польщу як своєрідне коронне тіло, що складається з короля, королівської ради (сенату) і суспільства. Жилами цієї держави були право і привілеї її громадян.
С. Оріховський розробив низку порад королю щодо управління державою, вказуючи, що в основі функціонування християнської держави повинно бути дотримання права. Вільна держава (як ідеал державної організації), на думку мислителя, має базуватися на справедливому судочинстві, в основі якого повинно лежати право, що базується на моралі. Закон у державі — це правові норми, що стоять на сторожі справедливості. Закон повинен бути неодмінним чинником державної організації і разом з етикою складати основу держави. Звернення до питання ролі закону в формуванні відносин між громадянами держави підштовхнуло С. Оріховського до необхідності поставити питання про природне право. На його думку, природне право вище від людських законів, які за потреби можна змінити. Жити у злагоді з законами природи — це значить дбати про мир і спокій у державі. Основою природного права вважав власність, утримання від зазіхання на чужу власність, бо тоді в державі з’являться хитруни, зрада, чвари, насильства над слабшими. Душею держави є справедливість, яка полягає в тому, щоб кожний отримав те, що йому належить: спокій, свободу, можливість виконувати свою роль і призначення з істиною і вірою. Відсутність або свідоме порушення вказаного оцінювалося С. Оріховським як свідчення дикунства, варварства, деспотизму, що суперечать природному праву. Дотримання природного права, згідно з концепцією мислителя, є основою нормального розвитку суспільства, забезпечення умов для гідного життя його членів. Однак реалізувати цей ідеал не можна без дотримання принципу загального блага, тобто блага народу, що виражався в патріотизмі, служінні державі, підкорення особистих інтересів громадян ідеї спільного блага.
С. Оріховський вперше в Східній Європі розробив так звану піраміду влади в Польщі і чітко займав позицію підпорядкування світської влади духовній. Починаючи з 1560 р., він почав гостро критикува 25 ти іновірців у Польщі, запропонував ідею православної і католицької унії. В середні віки, в епоху феодальної роздробленості і панування релігійного світогляду існував конфесійний патріотизм, патріотизм окремого міста. І лише в добу Відродження, в період формування буржуазних відносин і зумовленого ними процесу виникнення на цій з’являються патріотизм народу, нації, держави. Саме такий патріотизм був притаманний українським гуманістам. При найменшій нагоді вони наголошували, що є українцями (русинами) і пишалися цим. Так, у листі до італійського кардинала Коммедоні С. Оріховсьий докладно, з любов’ю розповідає про свою вітчизну і свій народ, зауважуючи, що Русь відстала від інших європейських народів у “науці і філософії” лише тому, що їй доводиться тривалий час боронитися від нападів іноземних загарбників.
Підсумовуючи, можна вказати, що погляди С. Оріховського на проблему сутності та походження держави, принципів організації влади стали певним етапом у розвитку політичної думки і знайшли свій розвиток у його ідейних спадкоємців. С. Оріховський у питанні побудови держави виявився попередником таких мислителів як Г. Гроцій, Т. Гоббс, Ж. Боден. В Україні ці ідеї пізніше розвивали полемісти, діячі Києво-Могилянської академії
