Призначення та класифікація систем вентиляції.

Під вентиляцією розуміють сукупність заходів та засобів призначених для забезпечення на постійних робочих місцях та зонах обслуговування виробничих приміщень метеорологічних умов та чистоти повітряного середовища, що відповідають гігієнічним та технічним вимогам. Основне завдання вентиляції - вилучити із приміщення забруднене або нагріте повітря та подати свіже.

Вентиляція класифікується за такими ознаками:

· за способом переміщення повітря - природна, штучна (механічна) та комбінована;

· за місцем дії - загальнообмінна, місцева, комбінована.

 

2. Системи вентиляції повинні відповідати таким санітарно-гігієнічним вимогам:

· створювати в робочій зоні виробничих приміщень нормовані

метеорологічні умови;

· повністю усувати з приміщень шкідливі гази, пари, пил та аерозолі або доводити їх концентрації до гранично допустимих;

· не вносити в приміщення забруднене повітря ззовні;

· не створювати на робочих місцях протягів чи різкого охолодження;

· бути доступними для управління та ремонту;

· не створювати під час експлуатації додаткових незручностей (шум,

вібрація, попадання дощу чи снігу).

До вентиляційних систем, встановлених у пожежо- та вибухонебезпечних приміщеннях висуваються додаткові вимоги. 3. Природна вентиляція відбувається в результатітеплового та вітрового напору. Тепловий напір обумовлений різницею температур, азначить і густини внутрішнього і зовнішнього повітря. Вітровий напір обумовлений тим, що при обдуванні вітром будівлі, з її навітряного боку утворюється підвищений тиск, а підвітряного - розрідження.

Природна вентиляція може бути неорганізованою і організованою. Неорганізована вентиляція включає просочування повітря через нещільності у вікнах, дверях, перекриттях (інфільтрацію) і провітрювання, що здійснюється через відкриті вікна, кватирки. При неорганізованій вентиляції невідома кількість повітря, що надходить і вилучається з приміщення, а сам повітрообмін залежить від випадкових чинників (напрямок і сила вітру, температура зовнішньої і внутрішньої поверхонь).

Організована природна вентиляція називається аерацією. Вона здійснюється через аераційні отвори в стінах і аераційні ліхтарі у верхній частині будівлі. Отвори в стінах і ліхтарі регулюються по величині. Перевагою природної вентиляції є її дешевизна та простота експлуатації. Основний її недолік в тому, що повітря надходить в приміщення без попереднього очищення, а видалене відпрацьоване повітря не очищується і забруднює довкілля.

 

4. Штучна вентиляція, на відміну від природної, дає можливість очищувати повітря перед його викидом в атмосферу, вловлювати шкідливі речовини безпосередньо біля місць їх утворення, обробляти припливне повітря (очищувати, підігрівати, зволожувати), більш цілеспрямовано подавати повітря в робочу зону. Окрім того механічна вентиляція дає можливість організувати повітрозабір в найбільш чистій зоні території підприємства і навіть за її межами. Загальнообмінна вентиляція забезпечує створення необхідного мікроклімату та чистоти повітря у всьому об'ємі робочої зони приміщення. Вона застосовується для видалення надлишкового тепла при відсутностітоксичних виділень, а також у випадках, коли характер технологічного процесу та особливості технологічного устаткування виключають можливість використання місцевої витяжної вентиляції. Розрізняють 4 основні схеми організації повітрообміну при загальнообмінній вентиляції: зверху вниз, зверху вверх, знизу вверх, знизу вниз.

 

 

Схеми зверху вниз та зверху вверх доцільно використовувати у випадку, коли припливне повітря в холодний період року має температуру нижчу температури приміщення. Припливне повітря перш ніж досягти робочої зони нагрівається за рахунок повітря приміщення. Інші 2 схеми рекомендується використовувати тоді, коли припливне повітря в холодний період року підігрівається і його температура вища температури внутрішнього повітря.

Якщо у виробничих приміщеннях виділяються гази та пари з густиною, що перевищує густину повітря (наприклад, пари кислот, бензину, гасу), то загальнообмінна вентиляція повинна забезпечити видалення 60% повітря з нижньої зони приміщення та 40% - з верхньої.

Якщо густина газів менша за густину повітря, то видалення забрудненого повітря здійснюється у верхній зоні.

Схема припливної механічної вентиляції включає: фільтр для очищення повітря, повітронагрівач, вентилятор, мережу повітропроводів та припливні патрубки з насадками.

Повітрозабірні пристрої необхідно розташовувати в місцях, де повітря не забруднене пилом та газами. Вони повинні знаходитись не нижче 2 м від рівня землі, а від викидних каналів витяжної вентиляції по вертикалі - нижче 6 м і по горизонталі - не ближче 25 м.

Витяжна вентиляція складається із очисного пристрою, вентилятора, центрального та відсмоктуючих повітропроводів.

Повітря після очищення необхідно викидати на висоті не менше ніж 1 м над гребенем даху. Забороняється робити викидні отвори безпосередньо у вікнах

В умовах промислового виробництва найбільш розповсюджена припливно-витяжна система вентиляції із загальним припливом в робочу зону та місцевою витяжкою шкідливих речовин безпосередньо з місць їх утворення. Місцева вентиляція може бути припливною і витяжною.

Місцева припливна вентиляція виконується у вигляді повітряних душів, повітряно-теплових завіс.

Місцева витяжна вентиляція здійснюється за допомогою місцевих витяжних зонтів, всмоктуючих панелей, витяжних шаф, бортових відсмоктувачів. Конструкція місцевої витяжки повинна забезпечити максимальне вловлювання шкідливих виділень при мінімальній кількості вилученого повітря. Крім того вона не повинна бути громіздкою та заважати обслуговуючому персоналу працювати і наглядати за технологічним процесом.

 

62. Стаціонарні системи пожежогасіння.

Одним із основних принципів у системі попередження пожеж є положення про те, що горіння (пожежа) можливе лише за певних умов. Такою умовою є наявність трьох факторів: горючої речовини, окислювача та джерела запалювання. Крім того, необхідно, щоб горюча речовина була нагріта до необхідної температури і знаходилась у відповідному кількісному співвідношенні з окислювачем, а джерело запалювання мало необхідну енергію для початкового імпульсу.

Потрібно мати на увазі, що крім кисню окислювачами можуть бути хлор, фтор, оксиди азоту та інші речовини. Проте основним окислювачем є кисень, нормальний вміст якого в повітрі – 21%. При зменшенні вмісту кисню до 14% горіння практично неможливе. Окислювач разом з горючою речовиною утворює так зване горюче середовище. Система попередження пожеж включає два основних напрямки: запобігання формуванню горючого середовища і виникненню (чи внесенню) в нього джерела запалювання.

Запобігання виникненню горючого середовища досягається: застосуванням герметичного виробничого устаткування; максимальною заміною в технологічних процесах горючих речовин та матеріалів негорючими; обмеженням кількості пожежо- та вибухонебезпечних речовин при використанні та зберіганні, а також правильним їх розміщенням; ізоляцією горючого та вибухонебезпечного середовища; організацією контролю за складом повітря в приміщенні та контролю за станом середовища в апаратах; застосуванням робочої та аварійної вентиляції; відведенням горючого середовища в спеціальні пристрої та безпечні місця; використанням спеціальних речовин, що роблять середовище негорючим.

Запобігання виникненню в горючому середовищі джерела запалювання досягається: використанням устаткування та пристроїв, при роботі котрих не виникає джерел запалювання; використання електроустаткування, що відповідає за виконанням класу пожежо- та вибухонебезпеки приміщень та зон, групі і категорії вибухонебезпечної суміші; обмеження щодо сумісного зберігання речовин та матеріалів; використання устаткування, що задовольняє вимогам електростатичної іскробезпеки; улаштуванням блискавкозахисту; організацією автоматичного контролю параметрів, що визначають джерела запалювання; заземленням устаткування; використанням при роботі з ЛЗР інструментів, що виключають іскроутворення; ліквідацією умов для самоспалахування речовин та матеріалів.

63. Поняття про небезпечну зону.

Виробниче обладнання і технологічні процеси можуть створювати простір, в якому діють постійно або виникають періодично фактори, небезпечні для життя і здоров’я людини. Цей простір називається небезпечною зоною.

Небезпека локалізується навколо любих рухомих елементів. Особлива загроза створюється у випадках, коли можливе захоплення одягу або волосся працівника рухомими частинами обладнання. Наявність небезпечної зони може бути пов’язана з небезпекою ураження електричним струмом, з дією теплових, електромагнітних, іонізуючих випромінювань, а також з дією шуму, вібрації, шкідливих випарів, газів, пилюки, можливістю травмування частинками матеріалу, що відлетів, з вильотом оброблюваної деталі.

Габарити небезпечної зони можуть бути постійними і змінними.

При проектуванні технологічного обладнання і при його експлуатації необхідно передбачати застосування пристроїв, які б або виключали можливість попадання людини в небезпечну зону або знижували небезпеку контакту. Такими пристроями являються засоби захисту працюючих, які поділяються на колективні, що забезпечують безпеку виробничого обладнання, та індивідуальні, що забезпечують безпеку окремого працівника. Вони бувають огороджуючі, запобіжні, блокуючі, сигналізуючі, а також системи дистанційного керування і спеціальні пристрої.

Загальними вимогами до засобів захисту є максимальне зниження небезпеки і шкідливості, урахування індивідуальних особливостей обладнання або технологічних процесів, надійність, міцність, зручність обслуговування

64. Загальні вимоги виробничої санітарії до території підприємства

Завданням виробничої санітарії є виконання комплексу заходів, направлених на оздоровлення умов праці працівників і підвищення її продуктивності на всіх стадіях технологічного процесу, усунення шкідливих факторів, що несприятливо діють на здоров’я працівників, і попередження професійних захворювань.

Гігієна праці – галузь медицини, що вивчає вплив трудової діяльності і виробничого середовища на організм працюючих і стан здоров’я колективу.

65. Спеціальне розслідування нещасних випадків на виробництві.

Спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки:

· із смертельним наслідком;

· групові – з двома і більше працівниками;

· випадки смерті працівника на підприємстві;

· зникнення працівника;

· нещасні випадки з тяжкими наслідками, у т.ч. з можливою інвалідністю.

Спеціальне розслідування проводиться комісією, яка призначається наказом керівника територіального органу державного нагляду за охороною праці. До складу комісії з розслідування включаються: посадова особа органу державного нагляду за ОП (голова комісії), представник виконавчої дирекції ФСС, представник органу, до сфери управління якого входить підприємство, а в разі його відсутності – місцевого органу виконавчої влади, роботодавця, профкому або уповноважений найманими працівниками з питань ОП, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі розслідування гострого професійного отруєння – також спеціаліст санепідемстанції.

В залежності від кількості потерпілих ранг представників комісії може бути вищим.

Розслідування проводиться протягом не більше 10 робочих днів.

За результатами розслідування складається акт спеціального розслідування, акт за формою Н-5 а також інші матеріали згідно з Положенням. Крім того на кожного потерпілого складається акт форми Н-1 або НПВ і затверджується роботодавцем протягом доби.

Роботодавець у п’ятиденний термін після підписання акта спеціального розслідування зобов’язаний видати наказ про здійсненнязапропонованих заходів щодо запобігання подібних випадків, а також притягнути до відповідальності винних працівників.

66. Інструктаж з питань охорони праці

За характером і часом проведення інструктажі з ОП поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться:

· з усіма працівниками, яких приймають на роботу;

· з працівниками інших організацій, які прибули на підприємство і приймають участь в роботі;

· з учнями та студентами, які прибули на підприємство для проходження виробничої практики;

· у разі екскурсії на підприємство;

· з усіма учнями та студентами при зарахуванні до закладу освіти.

Проводиться спеціалістом служби охорони праці, а при відсутності такої служби працівником, призначеним наказом по підприємству.

Програма та тривалість інструктажу затверджуються керівником підприємства.

Запис робиться у журналі реєстрації вступного інструктажу.

Первинний інструктаж проводиться індивідуально або з групою осіб одного фаху за діючими на підприємстві інструкціями з ОП з:

· новоприйнятим;

· працівником, який переводиться з одного цеху в інший;

· працівником, який буде виконувати нову для нього роботу;

· відрядженим працівником, який бере безпосередню участь у технологічному процесі.

Зі студентами та учнями:

· на початку занять у кожному кабінеті, лабораторії де навчальний процес пов’язаний з небезпечними або шкідливими факторами, у гуртках, перед уроками трудового навчання, перед спортивними змаганнями, вправами на спортивних снарядах, при проведенні заходів за межами закладів освіти;

· перед виконанням кожного навчального завдання, пов’язаного з використанням різних механізмів, інструментів, матеріалів;

· на початку вивчення кожного нового предмета – із загальних вимог безпеки, пов’язаних з тематикою і особливістю проведення цих занять.

Повторний інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці у терміни, визначені чинними нормативними актами але не рідше:

· на роботах, пов’язаних з підвищеною небезпекою – 1 раз на 3 місяці;

· для решти робіт – 1 раз на 6 міс.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці або у кабінеті ОП:

· при уведенні в дію нових або переглянутих нормативних актів з ОП;

· при змінах у технологічному процесі;

· при порушеннях працівниками нормативних актів з ОП, що можуть призвести або призвели до тяжких наслідків;

· на вимогу працівників державного нагляду;

· при перерві у роботі більше 30 днів для робіт з підвищеною небезпекою і 60 днів для решти робіт.

Зі студентами та учнями – у кабінетах та лабораторіях, майстернях при порушенні ними вимог ОП, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

· при виконанні разових робіт, не передбачених трудовим договором;

· при ліквідації аварії, стихійного лиха;

· при проведенні робіт, на які оформлюється наряд – допуск, розпорядження або інші документи;

З учнями, студентами проводиться у разі організації масових заходів

Первинний, повторний, позаплановий і цільовий інструктажі проводить безпосередній керівник робіт і вони закінчуються перевіркою знань у вигляді усного опитування або за допомогою технічних засобів, а також перевіркою набутих навичок безпечних методів праці. Про проведення указаних інструктажів вноситься запис до журналу реєстрації інструктажів.

Для учнів, студентів первинний, позаплановий та цільовий інструктажі проводяться відповідними учителями, вихователями, майстрами виробничого навчання, зав. кабінетами. Відмітка про проведення інструктажів робиться у журналі реєстрації інструктажів.

67. Захист від шкідливої дії електромагнітного випромінювання

Основними засобами захисту персоналу від ЕМП є дистанційне управління установками, раціональне розміщення обладнання, загальне екранування установок або екранування окремих елементів (трансформаторів, конденсаторів, ліній зв’язку). Стаціонарні і пересувні екрани виготовляють із листового металу або металевої сітки. Пульт дистанційного управління розташовують в екранованих кабінах. Вікна таких кабін екранують склом, покритим тонкою плівкою діоксиду олова. Якщо у робочій зоні неможливо знизити інтенсивність випромінювання до допустимих рівнів і застосувати дистанційне управління, то для індивідуального захисту застосовують сітчасті окуляри, окуляри з покриттям скла тонким шаром золота або діоксиду олова, спецодяг з вплетеною металічною ниткою, обмежують час роботи у зоні дії ЕМП.

68. Поняття про втому і її профілактика

У процесі виконання фізичної і розумової роботи в залежності від величини навантаження, стану зовнішнього середовища, впливу біологічних ритмів може розвинутися стан зниженої працездатності – втома, яка проявляється у порушенні координації рухів, зменшення швидкості реакції, зменшення м’язової сили, що може призвести до травматизму. Втома – це зворотній процес, який компенсується відпочинком. При відсутності відпочинку втома може перейти у стійкий стан – перевтому, яка потребує лікування.

У профілактиці втоми і перевтоми значну роль відіграє організація раціонального режиму виробничої діяльності і відпочинку. М. Є. Введенський визначив п’ять обов’язкових умов підвищення працездатності, які сприяють також ефективному попередженню втоми.

Перша умова полягає у тому, що в будь-яку працю необхідно входити поступово.

Друга умова успішної працездатності полягає в розміреності та ритмі роботи.

Третьою умовою є звична послідовність і систематичність діяльності.

Четверта умова полягає у правильному чергуванні праці та відпочинку, а також зміні одних форм діяльності іншими.

П’ятою умовою М. Є. Введенський вважав доброзичливе ставлення суспільства до праці, підкреслюючи особливо суттєве і важливе значення соціальних умов для будь-якої форми трудової діяльності.

Принципи профілактичної медицини передбачають на виробництві систему широких оздоровчих заходів, серед яких важливе місце займає організація фізіологічно обґрунтованого розпорядку робочого дня, правильного режиму повсякденної виробничої діяльності, певної системи фізичного виховання, тренування та вправ. Основною формою відпочинку, як відомо, є сон.

Відомо, що не у всіх випадках відпочинок, що чергується з інтенсивною роботою, виявляється достатньо ефективним. Тому для відновлення та підвищення працездатності, яка знизилась у процесі фізичної чи розумової діяльності, режим та форма відпочинку повинні бути фізіологічно обґрунтованими.

Результати експериментальних досліджень, а також узагальнення та аналіз спостережень з практики дають змогу рекомендувати ряд певних практичних заходів в організації активного відпочинку. Ці заходи стосуються режиму праці та розпорядку дня працівників, методики проведення фізкультпауз на промислових підприємствах, введення елементів активного відпочинку в режим роботи.

 

69. Загальні вимоги виробничої санітарії до території підприємства.

Промислові підприємства розміщують на території населених пунктів у спеціально відведених для них районах, а у деяких випадках – за межами населених пунктів.

Майданчики для будівництва підприємств вибираються з урахуванням аерокліматичної характеристики і рельєфу місцевості а також з урахуванням умов розсіювання в атмосфері виробничих викидів.

Підприємства, їх окремі будівлі і споруди з технологічними процесами, що являються джерелами виділення в навколишнє середовище шкідливих і з неприємним запахом речовин, а також джерела підвищених рівнів шуму, вібрації, ультразвуку, електромагнітних випромінювань, іонізуючого випромінювання, слід відокремлювати від житлової забудови санітарно-захисними зонами.

Розмір санітарно-захисної зони до житлової забудови встановлюються безпосередньо від джерел небезпеки.

Промислові підприємства в залежності від шкідливих речовин, що виділяються, і умов технологічного процесу, а також з урахуванням проведення заходів з очищення шкідливих викидів в атмосферу поділяються на 5 класів. До 1-го класу відносяться підприємства різних галузей виробництва (хімія, металургія, машинобудування та ін.), які викидають в атмосферу найбільшу кількість шкідливих речовин. До 5-го класу відносяться підприємства з мінімальною кількістю шкідливих викидів (невеликі машинобудівні, харчові, легкої промисловості та ін.).

Ширина санітарно-захисної зони:

1-й клас – 1000м;

2-й клас – 500м;

3-й клас – 300м;

4-й клас – 100м;

5-й клас – 50м;

У санітарно-захисній зоні допускається розташовувати пожежні депо, гаражі, склади та ін., рекомендується озеленення.

На території підприємства, у свою чергу, між окремими будівлями і спорудами повинні бути санітарні розриви, що забезпечують незатінення віконних пройм і відділяють об’єкти один від одного і від решти споруд. Курні об’єкти а також пов’язані з шумом розташовують в залежності від панівного напрямку вітру.

Розриви між будівлями використовують під зелені насадження.

Сама територія повинна відповідати не тільки вимогам виробництва, але і усім санітарним нормам: повинна бути рівною, добре освітленою, мати достатньої ширини проходи та проїзди. Проїжджа частина доріг повинна мати тверде покриття і ширину, яка відповідала б інтенсивності руху

70. Техніка безпеки при експлуатації посудин, що працюють під тиском

. Розміщення посудин, що працюють під тиском.

Встановлення посудин, що реєструються в органах Держгірпромнагляду, в житлових, громадських і побутових приміщеннях, а також в прилеглих до них приміщеннях не дозволяється. Посудини повинні встановлюватись на відкритих майданчиках в місцях, що виключають скупчення людей, або в окремих будівлях. Установка посудин у виробничих приміщеннях повинна регламентуватись галузевими правилами безпеки.

Встановлення посудин повинно забезпечувати можливість огляду, ремонту і очищення їх як з внутрішнього так і зовнішнього боків.

Встановлення посудин з заглибленням в грунт дозволяється при умові захисту стінок від корозії під дією грунту і блукаючих струмів.

Встановлення посудин повинно виключати їх перекидання. Для зручності обслуговування повинні улаштовуватись площадки і східці, які не повинні порушувати міцність і стійкість посудини.

На кожну посудину після її встановлення і реєстрації повинні бути нанесені фарбою на видному місці або на спеціальній табличці формату не менше 200х150 мм:

1. реєстраційний номер;

2. дозволений тиск;

3. дата (місяць і рік) наступного внутрішнього огляду і гідравлічного випробування.

При експлуатації стаціонарних посудин різного призначення на виробництві необхідно своєчасно проводити огляди, випробування та профілактичні ремонти. Стаціонарні посудини оснащуються відповідними контрольно-вимірювальними приладами, запобіжними пристроями, засобами автоматизації, покажчиками рівня рідини, запірною або запірно-регулювальною арматурою

. Безпека при експлуатації котельних установок.

Котли оснащуються пристроями автоматичного контролю рівня води та припинення подачі палива до пальників, водомірним склом, манометрами та запобіжними клапанами, термометрами, апаратурою контролю тяги у топці котла, запірною і регулюючою арматурою, що попереджують можливість аварії.

Котельні розміщують в окремих будівлях, які не прилягають до виробничих та інших будівель. Приміщення котельної будується з неспалимих матеріалів. Воно повинно мати 2 виходи і бути обладнане вентиляцією та аварійним освітленням.

Безпека при експлуатації компресорів.

Кожна компресорна установка повинна бути оснащена системою автоматики та контролю, арматурою, манометрами, запобіжними клапанами, термометрами та іншими пристроями, що забезпечують її надійну і безаварійну роботу. Дотримання вимог до мастил та режимів змащування у поєднанні з надійним охолодженням є основним заходом попередження вибухів компресорних установок.

Безпека при експлуатації трубопроводів.

 

Безпека експлуатації трубопроводів забезпечується їх правильним прокладанням, якісним монтажем, встановленням компенсаторів та необхідної арматури, контролем їх технічного стану і своєчасним ремонтом.

В залежності від робочого тіла трубопроводи фарбуються такими кольорами:

· вода – зелений

· пара – червоний;

· повітря – синій;

· гази спалимі і неспалимі – жовтий;

· кислоти – оранжевий;

· луги – фіолетовий;

· рідини спалимі і неспалимі – коричневий;

· інші речовини – сірий.

Крім того, для виділення виду небезпеки на трубопроводи наносять сигнальні кольорові кільця.

. Безпека при експлуатації балонів

Для запобігання неправильному використанню балонів, призначених для різних газів, їх вентилі мають різну різь (для кисню та інертних газів – праву, для горючих – ліву). Крім того балони фарбують у різні кольори та наносять на них кольорові смуги та відповідні написи:

· азот, повітря – чорний;

· аміак – жовтий;

· ацетилен – білий;

· кисень – голубий;

· пропан-бутан – червоний;

· водень – темно-зелений.

При експлуатації балонів забороняється повністю використовувати газ, залишковий тиск повинен бути не менше 0,05 мПа.

Балони з газами повинні зберігатись у спеціальних приміщеннях. При зберіганні на повітрі вони повинні бути захищені від атмосферних опадів і сонячних променів.

Балони з газом, які встановлені в приміщенні повинні знаходитись на відстані не менше 5 м від джерел відкритого вогню та не менше 1 м від батарей опалення.

Переміщення балонів повинно здійснюватись за допомогою спеціальних візків або нош. Вентилі балонів повинні бути закриті захисними ковпаками.

Транспортування балонів повинно здійснюватись спеціально обладнаними транспортними засобами.

Балони з отруйними газами повинні зберігатись у спеціальних закритих приміщеннях за відповідними нормами і правилами. Забороняється зберігання в одному приміщенні балонів з киснем та горючими газами

71. Спеціальне розслідування нещасних випадків на виробництві.

Спеціальному розслідуванню підлягають нещасні випадки:

· із смертельним наслідком;

· групові – з двома і більше працівниками;

· випадки смерті працівника на підприємстві;

· зникнення працівника;

· нещасні випадки з тяжкими наслідками, у т.ч. з можливою інвалідністю.

Спеціальне розслідування проводиться комісією, яка призначається наказом керівника територіального органу державного нагляду за охороною праці. До складу комісії з розслідування включаються: посадова особа органу державного нагляду за ОП (голова комісії), представник виконавчої дирекції ФСС, представник органу, до сфери управління якого входить підприємство, а в разі його відсутності – місцевого органу виконавчої влади, роботодавця, профкому або уповноважений найманими працівниками з питань ОП, якщо потерпілий не є членом профспілки, а у разі розслідування гострого професійного отруєння – також спеціаліст санепідемстанції.

В залежності від кількості потерпілих ранг представників комісії може бути вищим.

Розслідування проводиться протягом не більше 10 робочих днів.

За результатами розслідування складається акт спеціального розслідування, акт за формою Н-5 а також інші матеріали згідно з Положенням. Крім того на кожного потерпілого складається акт форми Н-1 або НПВ і затверджується роботодавцем протягом доби.

Роботодавець у п’ятиденний термін після підписання акта спеціального розслідування зобов’язаний видати наказ про здійснення запропонованих заходів щодо запобігання подібних випадків, а також притягнути до відповідальності винних працівників

72. Соціальне страхування від нещасних випадків і професійних захворювань

73. Техніка безпеки при проведенні вантажно-розвантажувальних робіт із застосуванням
74. вантажопідіймальних механізмів.

При здійсненні ВРР за допомогою вантажопідйомних кранів слід керуватися Правилами улаштування і безпечної експлуатації вантажопідйомних кранів. При проведенні робіт за допомогою крана між керівником робіт та кранівником повинна забезпечуватись достатня видимість. Кранівник повинен виконувати операції тільки за командою керівника. Забороняється знаходитись у радіусі дії стріли крана. Забороняється виправляти положення піднятого вантажу або направляти його руками. Для цього повинні застосовуватись палки, вірьовки та інші предмети та пристрої.

Не слід застосовувати крани для підтягування вантажу під стрілу, витягувати вантаж, затиснутий між іншими предметами, зривати примерзлі або закопані в землю предмети.

Вантажозахватні пристрої повинні бути справними, випробуваними, мати спеціальну бірку або клеймо з вказаними інвентарним номером, допустимим навантаженням і датою випробування.

Встановлення і робота вантажопідйомних машин в охоронній зоні повітряних ліній електропередачі повинна здійснюватись у відповідності до Правил охорони електричних мереж до і більше 1000 В за спеціальним нарядом-допуском та під безпосереднім керівництвом відповідальної особи.

Висота штабелів при складанні вантажів не повинна перевищувати для:

· нерозбірної тари – 6 м;

· труб – 4,5 м;

· ящиків при ручних роботах – 3 м;

· ящиків при механізованих роботах – 6 м;

· барабанів з карбідом кальцію – 2 яруси;

кошиків з бутлями з агресивними рідинами – 1 ряд.

75. Основи фізіології фізичної праці

Виробничий травматизм тісно пов’язаний з фізичною працездатністю людини, яка визначається силою м’язів і м’язовою витривалістю. М’язова витривалість – це здатність людини підтримувати м’язову систему на заданому рівні протягом довгого часу.

При аналізі м’язової діяльності розрізняють 2 види роботи: динамічну та статичну. Динамічна робота пов’язана з переміщенням вантажів вгору, вниз або по горизонталі, що супроводжується періодичним скороченням м’язів.

При статичній роботі розвивається напруженість м’язів без зміни їх довжини, активного переміщення рухомих ланок і усього тіла. При цьому судини стискаються, що призводить до порушення кровообігу, застою крові і накопиченню у ній недоокислених продуктів, а звідси – до швидкої втоми і зниження м’язової витривалості і сили м’язів. Через те статична робота більш втомлююча ніж динамічна.

Динамічне і статичне навантаження характеризує такий показник, як його важкість. У залежності від енерговитрат роботи поділяються на легкі,