Система управління охороною праці.

Управління охороною праці – процес систематичного цілеспрямованого впливу на колектив людей і окремих осіб на основі переробки інформації про стан охорони праці в підрозділах і на підприємстві керівними рішеннями і їх реалізацією.

Суб’єктом управління в СУОП на підприємстві в цілому є керівник, а в підрозділах – керівники цих підрозділів.

Організаційно-методичну роботу з управління охороною праці здійснює служба охорони праці, підпорядкована керівнику. Суб’єкт управління аналізує інформацію про стан охорони праці і приймає відповідні рішення.

Об’єктом управління в СУОП є діяльність структурних підрозділів та служб із забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці.

Основні функції управління охороною праці:

· організація та координація робіт;

· облік показників стану умов і безпеки праці;

· аналіз та оцінка стану умов і безпеки праці;

· планування та фінансування робіт;

Планування поділяється на перспективне, поточне і оперативне.

Перспективне планування вміщує найбільш трудомісткі і довгострокові заходи. Основна форма – комплексний план підприємства щодо покращення стану охорони праці.

Поточне планування здійснюється в межах поточного року і передбачає заходи, вміщені в колективному договорі.

Оперативне планування здійснюється за результатами контролю охорони праці на підприємстві.

· контроль за функціонуванням системи управління охороною праці Основні види контролю за охороною праці на підприємстві:

· оперативний контроль;

· контроль з боку служби охорони праці;

· громадський контроль;

· адміністративно-громадський триступеневий контроль;

· відомчий контроль.

Оперативний контроль здійснюють посадові особи в межах своїх посадових обов’язків.

Служба охорони праці здійснює постійний контроль у відповідності з функціональними обов’язками.

Громадський контроль здійснюється комісією з охорони праці та громадськими інспекторами з охорони праці профспілки.

Адміністративно-громадський трьохступеневий контроль проводиться на трьох рівнях:

1.Керівник дільниці (майстер) спільно з громадським інспектором профспілки – щоденно.

2.Начальник цеху спільно з громадським інспектором та спеціалістами служб цеху – 2 рази на місяць.

3.Комісія під головуванням керівника підприємства 1 раз на місяць. До складу комісії входять керівник служби охорони праці, голова комісії з охорони праці, представник профкому, керівник медичної служби, працівник пожежної охорони, головні спеціалісти. За результатами роботи комісії видається наказ.

Відомчий контроль здійснюється відповідними службами вищестоящої організації.

Основні завдання управління охороною праці:

· навчання працівників безпечним методам праці та пропаганда питань охорони праці;

· забезпечення безпечності технологічних процесів, виробничого устаткування, будівель і споруд;

· нормалізація санітарно-гігієнічних умов праці;

· забезпечення працівників засобами індивідуального захисту;

· забезпечення оптимальних режимів праці та відпочинку працівників;

· організація лікувально-профілактичного обслуговування працівників;

· професійний добір працівників окремих професій;

· удосконалення нормативної бази з питань охорони праці.

 

 

10. Заходи і засоби безпечної експлуатації електроустаткування.

Захисні заходи, що застосовуються в електроустановках, умовно можна розділити на 2 групи:

1) ті, що забезпечують безпеку при нормальному режимі;

2) ті, що забезпечують безпеку при аварійному режимі роботи.

До першої групи відносяться:

1. Електрична ізоляція – шар діелектрика з великим опором, котрим вкривається поверхня струмоведучих частин, або котрими струмоведучі частини відділяються одна від одної. В окремих випадках для більшої надійності застосовують подвійну ізоляцію, наприклад, в ручному електрифікованому інструменті.

2. Огороджувальні пристрої застосовуються в електроустановках напругою понад 1000 В і бувають суцільні та сітчасті. До огороджувальних пристроїв відносяться також тимчасові переносні огородження.

3. Блокуванням називається автоматичний пристрій, за допомогою котрого запобігають неправильним, небезпечним для людини діям, Блокувальні пристрої дозволяють вимикати напругу при відкриванні дверей огороджень, кожухів, при знятті кришки.

4. Розташування струмоведучих частин на недосяжній висоті або в недоступному місці забезпечує безпеку без застосування огороджень та блокувань. В залежності від напруги і густини населення проводи ЛЕП розташовують на висоті від 4 до 8 м.

5. Малі напруги живлення застосовуються при роботі з переносним електроінструментом, ручними переносними лампами, для живлення місцевого освітлення на верстатах. Джерелами малих напруг є знижувальні трансформатори, акумулятори, випрямні установки, гальванічні батареї.

6. Вирівнювання потенціалів – це зниження напруг дотику та кроку між точками електричної ланки, до яких можливий одночасний дотик або на котрих може одночасно стояти людина. Вирівнювання потенціалів досягається шляхом штучного підвищення потенціалу опорної поверхні ніг до рівня потенціалу струмоведучої частини, а також при контурному заземленні.

7. Захисне розділення мереж. Кожний провідник та землю можна розглядати як 2 обкладинки конденсатора, а повітря між ними – як діелектрик. У протяжній, сильно розгалуженій мережі ємність проводів відносно землі більша, а ємнісний опір невеликий. Якщо таку мережу розділити на ряд невеликих ділянок мереж з такою ж напругою, то така мережа матиме незначну ємність та високий ємнісний опір ізоляції. Електричне розділення мереж досягається за допомогою роздільних трансформаторів з коефіцієнтом трансформації 1: 1.

До другої групи відносяться:

1. Захисне заземлення - це навмисне електричне з’єднання з землею металевих неструмоведучих частин, котрі можуть опинитись під напругою. Складається з заземлюючого провідника та заземлювача.

2. Занулення – це навмисне електричне з’єднання неструмоведучих частин з нульовим проводом. Захист досягається автоматичним вимкненням пошкодженої мережі в результаті однофазного короткого замикання.

3. Захисне вимкнення – це автоматичне вимкнення електроустановки при зниженні опору ізоляції фаз, замиканні фази на корпус, при появі в мережі більш високої напруги, при випадковому дотику людини до струмоведучих частин. Вимкнення досягається спрацюванням пристрою захисного вимкнення, який реагує на зміну параметрів електричної мережі.

 

Суть процесу горіння.

Горіння – це хімічна реакція окислення речовини, що проходить в газовій фазі, супроводжується виділенням тепла, продуктів згоряння і свічінням.

Для виникнення горіння необхідна наявність горючої речовини, окислювача та джерела запалювання.

Розрізняють 2 види горіння:

1) повне при достатній кількості окислювача

2) неповне при нестачі окислювача.

Продуктами повного згоряння є вуглекислий газ, водяна пара, азот, сірчаний ангідрид та ін. При неповному горінні утворюються горючі і токсичні продукти – чадний газ, альдегіди, смоли та ін.

Розрізняють такі різновиди горіння:

вибух, детонація, спалах, займання, спалахування, тління, самозаймання та само спалахування.

Вибух – Надзвичайно швидке горіння, що супроводжується виділенням енергії і утворенням стиснених газів, здатних при розширенні виконувати значну роботу.

Детонація- горіння, що поширюється зі швидкістю кілька тисяч метрів за секунду. Виникнення детонації пояснюється стисненням, нагріванням та переміщенням незгорівшої суміші перед фронтом полум’я, що призводить до прискорення поширення полум’я і виникнення в суміші ударної хвилі.

Спалах – швидке згоряння горючої суміші без утворення стиснутих газів, що не переходить у стійке горіння.

Займання – виникнення горіння під впливом джерела запалювання.

Спалахування – займання, що супроводжується появою полум’я.

Тління – горіння без випромінювання світла, що, як правило, розпізнається з появою диму.

Процеси самозаймання (само спалахування) поділяються на теплові, мікробіологічні та хімічні.

Теплове самозаймання виникає при зовнішньому нагріванні речовини. При цьому речовина розкладається, адсорбує і в результаті процесів окислення – само нагрівається

Мікробіологічне самозаймання відбувається в результаті самонагрівання, що спричинене діяльністю мікроорганізмів в масі речовини.

Хімічне самозаймання виникає в результаті дії на речовину повітря, води, а також при взаємодії речовин.