У разі виникнення обґрунтованої потреби суб'єкта призначення державний службовець може бути переведений за його письмовою згодою на іншу вакантну посаду державної служби тієї самої підгрупи посад державної служби, у тому числі в іншому населеному пункті, за умови відповідності рівня професійної компетентності державного службовця профілю професійної компетентності посади державної служби, на яку він переводиться, на підставі рішення керівника державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, з якого переводиться державний службовець, та керівника державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті, до якого переводиться державний службовець. (додаток 9) (додаток 10). З метою просування по службі державний службовець може бути переведений за рішенням керівника державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті на вищу вакантну посаду державної служби тієї самої або попередньої за числовим визначенням групи посад державної служби у тому самому державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті за його письмовою заявою. Переведення державного службовця, який займає посаду II, III, IV або V групи посад державної служби, на іншу посаду державної служби здійснюється лише за умови, якщо його було призначено на посаду державної служби, яку він займає, за результатами конкурсу. Положення абзацу першого цієї частини не застосовуються у разі переведення державного службовця у випадках, пов'язаних з обставинами, зазначеними у пункті 1 частини першої статті 41 цього Закону. У разі виникнення під час проходження державної служби відносин безпосередньої підпорядкованості між близькими особами, або якщо під час проходження державної служби державні службовці, підпорядковані один одному, стали близькими особами, вони зобов'язані невідкладно повідомити про це керівника державної служби в державному органі, органі влади Автономної Республіки Крим або їх апараті та самостійно вжити у п'ятнадцятиденний строк заходи для усунення таких обставин. Якщо в зазначений строк ці обставини добровільно не усунуто, такі особи у місячний строк підлягають переведенню на інші вакантні посади, що виключає їх безпосереднє підпорядкування одна одній, з урахуванням вимог абзацу першого частини третьої цієї статті. У разі неможливості переведення відповідна особа, яка перебуває в безпосередньому підпорядкуванні, підлягає звільненню із займаної посади відповідно до пункту 5 частини першої статті 38 цього Закону. Для запобігання або ліквідації наслідків стихійного лиха, епідемій, епізоотій, виробничих аварій, а також усунення інших обставин, які створили або можуть створити загрозу життю чи умовам життєдіяльності людей, якщо виконання відповідних посадових обов'язків не протипоказано державному службовцю за станом здоров'я, допускається його тимчасове переведення на іншу посаду державної служби, у тому числі до іншого населеного пункту, без згоди державного службовця на строк не більше одного року з оплатою праці за виконану роботу не нижчою, ніж середній заробіток за попередньою посадою за той самий період. У такому разі: державний службовець може бути переведений до іншого населеного пункту лише за умови надання відповідного службового житла або компенсації витрат на проживання з урахуванням його сімейного стану та компенсації інших витрат, пов'язаних з переїздом до іншого населеного пункту, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;посада державної служби, з якої переведено державного службовця, зберігається за переведеним державним службовцем протягом строку переведення і не вважається вакантною. Інша особа може бути призначена на цю посаду на визначений строк у порядку, встановленому цим Законом. На посадах державної служби групи I за рішенням суб'єкта призначення та у визначеному ним порядку може здійснюватися ротація державних службовців шляхом їх періодичного планового переведення з однієї посади державної служби на іншу посаду державної служби у межах однієї підгрупи посад, якщо інше не передбачено законом.
Відставка і звільнення державного службовця:
Державно-службові відносини можуть бути припинені за двома обставинами: у зв’язку із звільненням;у зв’язку з відставкою. Ці підстави характерні для більшості державних службовців і встановлені законодавством про працю і Законом України “Про державну службу”, проте для певної категорії державних службовців ці питання регулюються окремими законами,положеннями, стандартами та іншими актами.Такий вид припинення державної служби, як звільнення, можливий за ініціативи власне самого державного службовця (додаток 11). В цьому разі відносини регулюватимуться нормами трудового права. Проте звільнення державного службовця може бути здійснене за ініціативою керівника державного органу на підставі статті 30 Закону України “Про державну службу”.Державна служба припиняється також з моменту вступу в силу звинувачувального вироку, який стосується державного службовця.Відставка, як інший вид припинення державної служби, не означає, що має місце певне правопорушення.Згідно із статтею 31 Закону України “Про державну службу” відставкою є припинення державної служби службовцем, який обіймає посаду першої або другої категорії, за його письмовою заявою.Підставами для відставки є:принципова незгода з рішеннями державного органу чи посадової особи, а також етичні перешкоди для перебування на державній службі;примушування державного службовця до виконання рішення державного органу чи посадової особи, яке суперечить чинному законодавству, може заподіяти значної матеріальної або моральної шкоди державі, підприємствам, установам, організаціям або об’єднанням громадян, громадянину;стан здоров’я, що перешкоджає виконанню службових повноважень (за наявності медичного висновку).Державно-правові відносини припиняються виданням правомочним органом чи посадовою особою адміністративного акта про звільнення державного службовця з посади чи його відставку.Професійні службовці належать до певної групи населення - осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління "виробництвом" управлінських рішень та їх реалізацією в порядку службових завдань. Службовець (і це особливість юридичного статусу) - учасник специфічного правовідношення, оскільки вступає, з одного боку, у трудові правовідносини, пов’язані з особистим професійним становищем, трудовими правами та обов’язками, із самим процесом праці, а з іншого боку - у адміністративно-правові, пов’язані з виконанням вимог служби, управлінських функцій (владовідношення). Як бачимо, службовець - суб’єкт подвійного (парного) правовідношення. Згідно статті 1 Закону України "Про державну службу": Державна служба в Україні - це професійна діяльність осіб, які займають посади в державних органах та їх апараті щодо практичного виконання завдань і функцій держави та одержують заробітну плату за рахунок державних коштів. Ці особи є державними службовцями і мають відповідні службові повноваження". Професійна служба - це адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об’єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій власника, що має своїм змістом обов’язкову діяльність по реалізації управлінських функцій. Професійна служба як правовий інститут - це сукупність норм, що належать до різних галузей права і визначають порядок вступу на службу, найняття, її проходження, права та обов’язки службовців (норм трудового й адміністративного права); порядок оподаткування, матеріального стимулювання (трудове і фінансове право); нормування, оплату праці, соціальне страхування, сумісництво, режим виробничого процесу (трудове право); юридичну відповідальність тощо. Невиконання державним службовцем своїх обов’язків тягне застосування щодо нього юридичної відповідальності у вигляді одного з чотирьох її видів.Згідно статті 14, Закону України "Про державну службу" до державних службовців застосовуються дисциплінарні стягнення за: "… невиконання чи неналежне виконання службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, порушення обмежень, пов'язаних з проходженням державної служби, а також за вчинок, який порочить його як державного службовця або дискредитує державний орган, в якому він працює". До службовців, крім дисциплінарних стягнень, передбачених чинним законодавством про працю України, можуть застосовуватися такі заходи дисциплінарного впливу: попередження про неповну службову відповідність; затримка до одного року у присвоєнні чергового рангу або у призначенні на вищу посаду тощо. Заходи службової дисципліни розраховано на тих, хто перебуває на службі - особливому трудовому, службовому відношенні службовця до держави (власника), що витікає з факту перебування на службі, виконання обов’язків служби. Службові особи, що не мають начальства по службі (відсутнє владовідношення), наприклад, депутати Рад, не підпорядковуючись у виконанні посади нічиєму впливові, крім власної правосвідомостів, правообов’язків, що витікають із законодавчих актів, не підлягають і дисциплінарній відповідальності. Особливість дисциплінарної відповідальності у тому, що підстави (конкретні склади) застосування дисциплінарної відповідальності не можуть бути точно визначені у законі, тому залишається широкий простір начальницькому розсудові (адміністративної дискреції). Законодавча база дисциплінарної відповідальності така: типові правила внутрішнього трудового розпорядку, посадові інструкції, статути та спеціальні положення про дисципліну працівників окремих галузей управління (начальницький склад Збройних Сил, Служби безпеки, Внутрішніх справ, транспорту, зв’язку, судді, прокурори тощо). Розрізняють три види дисциплінарної відповідальності: загальну, спеціальну та для керівних і виборних працівників. На підставі правил внутрішнього трудового розпорядку несуть відповідальність більшість службовців державних органів та недержавних структур. Згідно з чинним законодавством, до цих порушників застосовуються догана або звільнення. Лише у випадках укладення з працівниками контрактів останніми може бути передбачено застосування інших видів дисциплінарних стягнень - зменшення посадового окладу, встановленого штатним розкладом, тарифного розряду та ін. На підставі спеціальних положень і статутів про дисципліну службовців специфічних галузей державного управління, де вона відіграє особливу роль, дисциплінарні стягнення більш суворі і численні. Так, починаючи з зауваження, догани, Дисциплінарний статут Збройних Сил передбачає також і арешт з утриманням на гауптвахті до 15 діб або пониження у військовому званні на один ступінь. Дисциплінарна відповідальність за підлеглістю поширюється на службових осіб керівного складу і таких, що зайняли посади за виборами. Тут також формами відповідальності є догана і звільнення. Службові особи, що служать за виборами, можуть бути звільнені лише у формі відкликання, а якщо їх призначено звільняються у загальному порядку. Дисциплінарні стягнення застосовуються службовою особою (органом), від якої залежить призначення (звільнення) службовця на посаду, або службовою особою (органом), вищестоящим щодо вказаних осіб (органів) (додаток 12).Стягнення накладаються за власною ініціативою службових осіб (органів) або на пропозицію осіб (органів), які повноважні робити обов’язкові пропозиції щодо накладання дисциплінарних стягнень (додаток 13). Якщо дисциплінарною провиною завдано збитків майну юридичної чи фізичної особи, винуватці, крім дисциплінарної відповідальності, можуть відповідати у позовному порядку. Ці стягнення застосовуються не пізніше одного місяця з дня провини. Строк давності - шість місяців з дня вчинення. Відповідно до загального порядку, трудові спори цієї категорії вирішуються судами після їх попереднього розгляду у комісіях з трудових спорів (КТС), профспілкових комітетах. Порядок оскарження дисциплінарних стягнень, що накладаються на службових осіб у порядку підлеглості, передбачений у конкретних законодавчих актах, статутах, положеннях (наприклад, Закон України "Про прокуратуру", Дисциплінарний статут Збройних Сил, "Про статус суддів" та ін.). Кримінальна відповідальність службових осіб настає за так звані службові злочини (ст.ст. 165-171 Кримінального Кодексу України), які за характером та проявом порушень поділяються на три види: порушення повноважень: невиконання (неналежне виконання) повноважень (недбалість, "бездіяльність влади")(ст. 167 КК України); перевищення повноважень: вчинення службовою особою акту, на який вона не мала законної влади, вихід за межі такої або недотримання відомих форм, процедур (одноособове вирішення справи, яка має вирішуватися колегіально, або вчинення дій, які ніхто не має права здійснювати чи дозволяти тощо(ст. 166 КК України); вчинення акту, що входить до повноважень, але з метою, яку не передбачає закон (зловживання владою або службовим становищем (ст. 165 КК України), хабарництво (ст. 168 КК), посадовий підлог (ст. 172 КК). Всі вони є загальними злочинами, оскільки можуть бути вчинені у будь-якій галузі державного апарату, в об’єднаннях громадян, у приватних структурах. До того ж в окрему групу ці злочини виділяються не за об’єктом посягання а за суб’єктом такого. Якщо підставою для відповідальності є злочин у сфері виконання загальнообов’язкових правил та обов’язків державної служби, то суб’єктом є службова особа з особливим юридичним статусом, що суміщає службові владні повноваження, покладені на неї законним порядком, і статус управомочної сторони у владовідношеннях (так зване "діяння за посадою"). Відсутність зв’язку між службовим повноваженням конкретних осіб та їхніми діями стосовно іншого суб’єкта управлінських відносин (зокрема, потерпілого), їхніми шкідливими наслідками свідчить про відсутність службового злочину. Важливий кваліфікуючий момент у правопорушеннях - істотна шкода, якою може визнаватися прямий матеріальний збиток, завдано фізичним та юридичним особам, упущена вигода, порушення політичних, трудових, житлових, особистих майнових прав та інтересів громадян, що охороняються законом, підрив престижу представників влади, створення обстановки, що утруднює державному органу здійснення його основних функцій. Отже,відповідальність за службові злочини, що передбачені у Кримінальному Кодексі, настає лише у відношенні до службових осіб, а інші службовці (функціональний, адміністративно-допоміжний склад) держави не представляють, не виражають її волі, проте виражають власну волю, яка має проявлятися в межах і формах, встановлених законом, тож реалізація їхньої волі призводить до певних публічно-правових наслідків, тому злочини цієї категорії службовців тягнуть за собою відповідальність за іншими статтями кримінального законодавства. Так, кримінальним законодавством (ст. 1922 КК України) переслідується незаконне одержання працівником (не службовою особою) держустанови чи організації у будь-якому вигляді матеріальних благ або вигод майнового характеру у значному розмірі за виконання (невиконання) будь-яких дій з використанням службового становища. Поняття адміністративно-службового правопорушення (проступку) властиве й такому видові відповідальності як адміністративна відповідальність. Особливості підстав адміністративної відповідальністі службових осіб у тому, що вони несуть таку за порушення встановлених загальнообов’язкових правил своїми власними діями, у тому числі неправомірними вказівками, виконуючи які, підпорядковані їм службовці, інші працівники порушують встановлені правила. Службові особи можуть нести адміністративну відповідальність і за невживання заходів щодо забезпечення виконання правил іншими особами, якщо забезпечення їх дотримання входить до кола службових повноважень цих службових осіб. Отже, йдеться про проступки, скоєні з власної вини та з вини "службової". В останньому випадку може наставати й подвійна відповідальність - адміністративна та дисциплінарна, адміністративна й цивільна - за одне й те саме діяння. Адміністративні стягнення накладаються не безпосереднім начальством винних осіб, а спеціальними органами колегіально або одноособово їхніми представниками. Не є суб’єктами адміністративних правопорушень ті працівники державних органів, об’єднань громадян, приватних структур, які виконують суто професійні або технічні обов’язки (службовці функціональні, основний склад). Відповідальність за шкоду, заподіяну службовою особою у галузі виконавчо-розпорядчої діяльності, полягає в обов’язковому відшкодуванні збитків державними органами, від імені, за дорученням котрих службова особа вчиняє службові дії. Цей обов’язок державного органу випливає з того, що підбір, професійна підготовка кадрів, наділення службової особи часткою компетенції органу (владне повноваження), функції контролю за її діями, матеріальне стимулювання та ін. Має здійснюватися цим органом, чим і пояснюється обов’язок відповідальності за дії свого представника. За шкоду, спричинену діями службовців, що не є службовими особами, державний орган відповідальності не несе, а збитки стягуються потерпілою фізичною чи юридичною особою у загальному порядку. Службовими діями, які слід кваліфікувати як неправильні (неправомірні, незаконні) і якими завдано шкоди, є: невиконання службових обов’язків (або неналежне їх виконання); виконання таких обов’язків неналежним чином (помилкові рішення); перевищення службових повноважень; зловживання такими повноваженнями. Збитки при цьому мають бути реальні та прямі. Реальний збиток - збиток, що вже народився, існує або може статися у майбутньому. Прямий, індивідуальний збиток має зачіпати одну особу або певну групу осіб, але не весь колектив. Збиток має завдаватися юридично регламентованим та захищеним відносинам (не відшкодовується, наприклад, збиток, завданий нелегалам-підприємцям). Збиток повинен мати оцінене грошове вираження. Збиток, що завданий репутації, естетичному виглядові, як і моральні страждання, фізичний біль також може мати грошове вираження. Відповідальність за шкоду, завдану службовою особою, що діє в галузі управління, державний орган несе лише у разі, коли такі дії є діями службового характеру, до того ж входять до функцій цього службовця, неналежне (неправильне) виконання яких призвело до шкоди. Шкода ж, яка завдана службовою особою навіть і в робочий час, але не в зв’язку з виконанням службових обов’язків, відшкодовується не органом, а безпосередньо винною особою. Державний орган не відповідає також за так звані "особисті акти" тих, хто їх вчинив: ці дії супроводжують службовий акт, але від нього можуть бути відокремлені, оскільки службова особа, яка має бути стороннім виконавцем державної волі, проявляє себе як людина із своїми особистими симпатіями, антипатіями, емоціями, пристрастями, громадською позицією. Вони виникають під час виконання службових обов’язків, але сторонні щодо них, звідси наслідки службової дії можуть нести на собі відтінок злості, шовінізму тощо. Державний орган, який відшкодував збитки потерпілій особі, вправі звернутися до суду з регресним позовом до службової особи, що винна у заподіянні шкоди. Конкретні обсяги регресних вимог визначаються у нормах трудового законодавства. Звільняються від юридичної відповідальності службовці органів державного управління, які заподіяли шкоду правам, свободам людини, інтересам держави під час здійснення службових повноважень, перебуваючи у стані необхідної оборони, крайньої необхідності або професійного ризику. Наприклад, працівники оперативних підрозділів МВС, СБУ, Прикордонних військ. Невід’ємним компонентом управління державою є державна служба і її суб’єкти державні службовці. Професійні службовці належать до певної групи населення - осіб найманої праці, зайнятих у сфері управління та реалізації управлінських рішень в порядку службових завдань. Правовою основою діяльності державних службовців в Україні є Закон України "Про державну службу", а також інші законодавчі акти, наприклад, Кодекс законів про працю України, закони України "Про прокуратуру", "Про оперативно-розшукову діяльність", "Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів" та ін. Професійну службу можна деференціювати за ознакою її організації та порядком проходження на державну та службу в недержавних структурах. Професійна служба - це адміністративно-правове відношення службовця, який перебуває на посаді в державних органах, об’єднаннях громадян, органах місцевого самоврядування, недержавних структурах за призначенням, обранням, конкурсом, контрактом, до цих організацій власника, що має своїм змістом обов’язкову діяльність по реалізації управлінських функцій. Виходячи із змісту діяльності у сфері управління, у кадровій політиці, у підготовці, прийнятті юридичних актів виконавчої влади, "Єдина номенклатура посад службовців" (1967 р.) пропонує поділ службовців на три групи. Це - керівники, спеціалісти, технічні виконавці. Така класифікація віддзеркалює суто функціональні позиції. Основними обов’язками службовців є: додержання Конституції України та інших актів законодавства України; забезпечення ефективної роботи та виконання завдань державних органів відповідно до їх компетенції; недопущення порушень прав і свобод людини та громадянина; безпосереднє виконання покладених на них службових обов'язків, своєчасне і точне виконання рішень державних органів чи посадових осіб, розпоряджень і вказівок своїх керівників; збереження державної таємниці, інформації про громадян, що стала їм відома під час виконання обов'язків державної служби, а також іншої інформації, яка згідно з законодавством не підлягає розголошенню; постійне вдосконалення організації своєї роботи і підвищення професійної кваліфікації; сумлінне виконання своїх службових обов'язків, ініціатива і творчість в роботі тощо. Права державних службовців регламентовано як у Конституції, так і в багатьох законах - про державну службу, статус суддів, адвокатуру, прокуратуру, освіту, міліцію, митну справу, охорону здоров’я, про підприємства і т. п.
