Специфіка архітектури
Найголовніша особливість архітектури як матеріального середовища прямо випливає з його призначення: створення сприятливих умов для задоволення як матеріальних, так і духовних потреб людини й суспільства в цілому як передумов їх гармонійного розвитку. Двоєдина, матеріально-духовна сутність людських прагнень яскраво змальована класиком української поезії Максимом Рильським:
Ми працю любимо, що в творчість перейшла,
І музику палку, що серце тисне.
У щастя людського два рівних є крила –
Троянди й виноград, красиве і корисне.
«Троянди й виноград»
Так само двоєдина і сутність архітектури як середовища, що поєднує утилітарно-практичні й ідейно-естетичні якості. Причому сприйняття архітектури людиною в основному відбувається саме через утилітарно-практичний бік, а її ідейно-естетичні властивості при цьому виступають як додаток (рис. 1.8).
Єдність прекрасного і корисного, утилітарного й естетичного в архітектурному середовищі визначає нерозривну єдність мистецтва та практичної діяльності в архітектурній діяльності. Власне, в давнину ці аспекти і не розділялись – автор проекту одночасно був і керівником будівництва (архітектор у перекладі з грецької саме й означає «головний будівельник»). Згодом, з ускладненням архітектурних об’єктів, виникла необхідність у науковому обґрунтуванні проектних рішень. Реалізація ж архітектурного задуму, втілення його в конкретному архітектурному об’єкті була і залишається неможливою без урахування економічних та технічних можливостей суспільства на конкретному етапі його історичного розвитку (рис. 1.9). Таким чином, сьогодні архітектурна діяльність являє собою поєднання науки, мистецтва, техніки і виробництва. Кожне з цих явищ є відображенням лише одного аспекту архітектури в цілому.
Мистецький аспект архітектури, т. зв. художня архітектура, має такі специфічні риси.
Утилітарність – архітектура впливає на свідомість людини не лише ідейно, але передусім матеріально, змінюючи навколишню дійсність. Тому в архітектурі головним є конкретна матеріальна структура, в якій утілена ідейно-естетична сутність твору, а в інших мистецтвах, навпаки, – головною
Рисунок 1.8 – Способи сприйняття та осягнення змісту архітектурних об’єктів:
1 – матеріальне в архітектурі; 2 – духовний, художній зміст архітектури; 3 – основний спосіб сприйняття та осягнення змісту архітектурних об’єктів; 4 – додатковий спосіб сприйняття та осягнення змісту архітектурних об’єктів
Рисунок 1.9 – Процес створення архітектурних об’єктів
цінністю для споживача є саме естетично-ідейна складова твору, а не її матеріальні носії.
Довготривалість дії – сила художніх образів архітектури підсилюється постійним і ненав’язливим впливом на людину, адже все її життя проходить у штучному, архітектурному середовищі.
Загальний характер ідей – архітектура, на відміну від живопису чи скульптури, є мистецтвом не зображувальним, а виражальним (подібно до музики). Тому ідеї, які вона виражає, з одного боку, є досить абстрактними та узагальненими – велич, легкість, простота, урочистість, спокій, динамізм тощо, а з іншого – саме завдяки своїй узагальненості однаково сприймаються людьми не лише різних культур, але й різних часів.
Колективність – архітектурний витвір є результатом праці багатьох фахівців: науковців, інженерів, будівельників, художників, але координувати їх зусилля, підпорядковуючи єдиному творчому задумові, має саме архітектор, подібно до режисера в театрі або кінематографі.
Локальність – твори архітектури, як правило, тісно пов’язані з місцем їх розташування, котре визначає основні риси їх функціонально-планувальної організації та об’ємно-просторової композиції. Такої нерозривної єдності не досягає жоден із витворів інших видів мистецтв.
Сучасність – витвір архітектури завжди відповідає функціональним та ідейно-естетичним потребам свого часу, відображаючи конкретну стадію розвитку техніко-економічних можливостей та світоглядних цінностей суспільства. Історії відомі письменники, художники або композитори, що випередили свій час, недооцінені сучасниками й гідно пошановані лише нащадками, – але для архітектора таке неможливе.
Особлива роль замовника – архітектор, на відміну від інших митців, практично позбавлений можливості творити «мистецтво для мистецтва», керуючись виключно власним натхненням, працювати «в стіл». З одного боку, це зумовлюється надзвичайно великими, порівняно з іншими видами мистецтв, витратами коштів, праці та матеріалів для створення архітектурних об’єктів. З іншого – без конкретного споживача, в інтересах якого здійснюється формування штучного середовища в цілому і конкретного архітектурного об’єкта, архітектурна діяльність великою мірою взагалі втрачає сенс. Практично кожен архітектурний шедевр є результатом плідної співпраці архітектора й замовника. Так звана «паперова архітектура», тобто нереалізовані з тієї чи іншої причини (або принципово нездійсненні на конкретному історичному етапі) проектні розробки, не є творами архітектури у повному значенні цього слова, це швидше теоретичні, концептуальні напрацювання.
Слід підкреслити, що зведення архітектури в цілому до художньої архітектури як виду мистецтва, ототожнення архітектурної творчості з художньою означає і в теорії, і в дійсності звуження об’єкта, соціальних задач та соціального значення архітектурної діяльності. Подальший розвиток архітектури, що спирається на поглиблення людського знання, пов’язаний не так із художньою образністю творів архітектури, як із наближенням їх до тієї єдності функціональних, просторових, речовинних та естетичних якостей, що притаманна природним формам, тобто дійсним перетворенням архітектури на другу природу.
Творчий метод архітектора
Специфіка архітектури (і як діяльності, і як її результату), що полягає у нерозривній єдності науки, мистецтва, техніки та виробництва, обумовлює специфіку творчого методу архітектора. Він являє собою своєрідний синтез творчих методів художника, науковця й інженера. У творчості архітектора поєднуються спрямованість художника на досягнення гармонії, науковця – до прирощення і систематизації знань та інженера – на досягнення конкретного практичного результату.
Принципова відмінність між науковою і художньою діяльністю – це відсутність елементів суб’єктивного й емоційного у результатах праці науковця та підвищений зміст того й іншого в продуктах художньої творчості. Інженерна діяльність до певної міри суміщає в собі риси двох попередніх: вона спирається на вже напрацьовані наукою методи, але орієнтована на розв’язання конкретної задачі (табл. 3).
Науковий метод дає розв’язання проблеми, й при його повторному застосуванні отримують порівнювані результати. Цінністю тут є не так конкретний результат, як розроблена методика його отримання. Для художнього методу вищою цінністю є досягнення унікального результату, який неможливо відтворити, що робить художній твір унікальним, єдиним у своєму роді, справді неповторним. Натомість інженерний підхід, як правило, спирається на вже розроблені методики. Для інженера використання вже відомих, випробуваних методик і конкретних проектних рішень не недолік, як для художника, а перевага, оскільки гарантує економічність і надійність вирішення.
Ці три аспекти творчого методу архітектора набирають різної питомої ваги при проектуванні архітектурних об’єктів різного рівня та на різних стадіях проектування. При проектуванні архітектурних об’єктів вищих ієрархічних рівнів (або принципово нових) особливого значення набуває науковий аспект. У процесі проектування унікальних (проте вже відомого типу) об’єктів нижчих рівнів визначальним є саме художній аспект. А для масових, типових, багаторазово повторюваних об’єктів ширше застосовується саме інженерний аспект творчого методу архітектора.
Таблиця 3 – Порівняльна характеристика художнього, інженерно-технічного та наукового методів
| Метод | Художній метод | Інженерно-технічний метод | Науковий метод |
| Мета | Перетворення матеріального середовища і закономірна організація простору в цілісній системі в інтересах людини та суспільства | ||
| Засоби | Суб’єктивний досвід з використанням інтуїції та уяви | Об’єктивний досвід з використанням уже напрацьованих наукових та практичних результатів | Об’єктивний досвід з використанням методів дослідження |
| Прагнення художника до гармонії | Прагнення інженера до досягнення конкретного результату | Прагнення науковця до системи | |
| На основі вивчення вихідної ситуації | При опорі на розроблені методи проектування | При опорі на здобуті знання | |
| Розроблення концепції | Підбір комбінації вже відомих рішень | Побудова наукової гіпотези | |
| Візуальний аналіз | Математичні розрахунки | Логічні операції | |
| Закономірності | Художня виразність і краса | Економічність та надійність | Необхідність та доцільність |
| Результат | Прийняття проектного рішення | Розв’язання проблеми-гіпотези | |
| Проектна модель об’єкта, що має суспільне значення | Прирощення знань |
Відомий афоризм стверджує, що скульптура – це брила мармуру, з якої видалене все зайве. Процес проектування можна також розглядати як процес послідовного обмеження можливого спектра проектних вирішень, починаючи з вищих ієрархічних рівнів до нижчих, від загального до конкретного.
Відповідно спочатку, як правило, обмеження накладаються в результаті застосування наукового аспекту методу архітектора. Далі настає час вироблення творчої концепції, головної ідеї проектного вирішення. На цьому етапі спектр можливих рішень суттєво звужується, виходячи саме з художніх, ідейно-естетичних міркувань. І, нарешті, остаточне уточнення проектного рішення досягається завдяки застосуванню інженерно-технічного методу.
