1.1.1 Визначення архітектури
Архітектура – специфічна форма людського буття, процес пізнання й перетворення суспільством середовища життєдіяльності людини відповідно до її матеріальних і духовних потреб. Саме слово «архітектура» походить від грецького αρχιτεκτονικη – будівництво. Архітектура є цілісною єдністю архітектурного середовища, що втілене в будинках, спорудах та їхніх комплексах, і архітектурної діяльності (наука, проектування, будівництво), які перебувають у складному зв’язкові. Архітектурна діяльність перетворює оточуючий людину матеріальний світ – природне середовище її життя. Результатом цього перетворення є штучне (архітектурне) середовище, котре, як об’єктивна реальність, стає невід’ємною частиною природного оточення, тобто вихідним пунктом, визначальною умовою й об’єктом архітектурної діяльності.
Суспільне значення архітектури
Один із найдавніших соціальних процесів – архітектура – виникла як реакція людини на оточуючий світ, намагання захиститися від його несприятливого впливу.
Нарівні з біологічним процесом пристосування людини до об’єктивних умов його існування, що притаманний усім живим організмам, розвивається і соціальний процес зміни самих цих умов. Перетворення й самоперетворення природи, аналогічне архітектурі, здійснюється не лише людиною (наприклад, геоморфні процеси, греблі бобрів, гнізда птахів тощо), але архітектура як цілеспрямований процес могла виникнути лише в зв’язку із становленням людського суспільства. Та й саме суспільство могло розвиватися лише завдяки постійному пристосуванню до своїх потреб навколишнього середовища. Зародження архітектури відносять до доби первіснообщинного ладу в добу пізнього палеоліту (близько 10 тисяч років до н. е.), коли виникли перші штучно споруджені житла і поселення. За час, що минув, завдяки діяльності людини фактично створена «друга природа» – штучне, пристосоване до задоволення її потреб середовище й разом з цим саме людське суспільство стало складною, високоорганізованою системою.
Таким чином, суспільне значення архітектури (як цілісної єдності архітектурного середовища та архітектурної діяльності) полягає в такому:
– з одного боку, архітектурне середовище створює сприятливі умови для життєдіяльності як окремої людини, так і суспільства в цілому;
– з іншого – саме в процесі архітектурної діяльності як цілеспрямованого перетворення природного середовища відбувається розвиток самого суспільства.
Архітектура як система
Існує багато визначень поняття «система», проте всі вони включають такі спільні для системних об’єктів якості, як цілісність, упорядкованість, множинність складових елементів та органічність їх взаємозв’язку, ієрархічність структури. Архітектура цілком відповідає цим критеріям, тому може розглядатися як система, що складається з підсистем, але, в свою чергу, і сама є складовою системи вищого порядку – демоекосистеми (від грец. Δήμος – народ, населення та грец. оίκος – дім). Трансформація земної екосистеми у демоекосистему (тобто систему взаємодії населення та довкілля), за Г. І. Лавриком [14], пов’язана з тим, що діяльність людини з перетворення природного середовища набула планетарного масштабу.
На рисунку 1.1 показана структурна модель демоекосистеми. Природне середовище впливає на населення і тим самим викликає необхідність у створенні штучного (архітектурного) середовища, яке забезпечує умови для життєдіяльності окремої людини й суспільства в цілому. Населення в процесі своєї життєдіяльності викликає зміни в природі та перетворює її у своїх цілях опосередковано – через «другу природу». Впливаючи на природне середовище, людина виступає у нерозчленованій функціональній єдності з об’єктами штучного (архітектурного) середовища – спорудами, технікою тощо. Безумовно, вона може взаємодіяти з природою і безпосередньо, але ці контакти мають пасивний характер, вони специфічні, як правило, для біологічних екосистем. Тому на рисунку 1.1 показаний лише прямий зв’язок «природа – населення».
Саме населення визначає поведінку демоекосистеми у взаємодії із середовищем, тому провідні критерії її оптимальності мають бути людськими, а не техніко-економічними. Інколи, в гонитві за максимальним техніко-економічним ефектом, необґрунтовано занижується рівень споживчої цінності окремих споруд і архітектурного середовища в цілому, без урахування того, як це вплине на життєдіяльність населення.
У свою чергу сама архітектура включає в себе три основні підсистеми: матеріально-конструктивну, функціонально-просторову та художньо-естетичну (рис. 1.2). Кожна з них відображає систему в цілому, але у відповідному аспекті. Легко помітити, що відома тріада Вітрувія «міцність, користь, краса» відображає вимоги до цілісного архітектурного об’єкта через оцінювання саме цих його основних підсистем.
Рисунок 1.1 – Структурна модель демоекосистеми (за Г.І. Лавриком):
1 – прямий зв’язок; 2 – зворотний зв’язок
Рисунок 1.2 – Структурна модель архітектури як системи
