Класифікація та структура міських і сільських поселень

Як уже відзначалося, роль власне архітектора у проектуванні об’єктів різних ієрархічних рівнів неоднакова. Тому доцільно детальніше спинитися на розгляді класифікації та структури тих об’єктів (починаючи з ієрархічного рівня населеного пункту й нижче), де ця роль є достатньо вагомою.

Як і будь-який об’єкт, населені пункти можуть бути класифіковані за багатьма ознаками, проте визначальними для них у більшості випадків є дві: сфера зайнятості мешканців та їх чисельність.

За першою ознакою населені пункти поділяються на сільські (переважна частина населення зайнята в сільському господарстві або інших територіально розосереджених галузях) і міські. До перших відносять хутори, села й селища, до других – селища міського типу та міста.

За кількістю населення міські й сільські поселення поділяються на малі, середні, великі, значні та найзначніші (табл. 2).

Таблиця 2 – Класифікація міських і сільських поселень за проектною чисельністю населення на розрахунковий термін (згідно з ДБН 360-92**)

Територія міста за функціональним призначенням і характером використання поділяється на сельбищну, виробничу (у т.ч. зовнішнього транспорту) та ландшафтно-рекреаційну.

Сельбищна територія включає ділянки житлових будинків, громадських установ, будинків і споруд, у т.ч. навчальних, проектних, науково-дослідницьких та інших інститутів без дослідних виробництв, внутрішньосельбищну вулично-дорожню й транспортну мережу, а також площі, парки, сади, сквери, бульвари, інші об’єкти зеленого будівництва та місця загального користування.

Виробнича територія призначена для розміщення промислових підприємств і пов’язаних із ними виробничих об’єктів, у т.ч. комплексів наукових установ із дослідними виробництвами; підприємств із виробництва та переробки сільськогосподарських продуктів; комунально-складських об’єктів; санітарно-захисних зон промислових підприємств; об’єктів спецпризначення (для потреб оборони); споруд зовнішнього транспорту й шляхів позаміського і приміського сполучення; внутрішньоміської вулично-шляхової та транспортної мережі; ділянок громадських установ і місць загального користування для працівників підприємств.

Промислові підприємства, котрі не виділяють у навколишнє середовище екологічно шкідливих, токсичних, пилоподібних та пожежонебезпечних речовин, не створюють підвищених рівнів шуму, вібрації, електромагнітних випромінювань, не вимагають під’їзних залізничних колій, допускається розміщувати в межах сельбищних територій і у безпосередній близькості до них із дотриманням санітарно-гігієнічних та протипожежних вимог.

Ландшафтно-рекреаційна територія включає озеленені й водні простори в межах забудови міста і його зеленої зони, а також інші елементи природного ландшафту. До її складу можуть входити парки, лісопарки, міські ліси, ландшафти, які охороняються, землі сільськогосподарського використання та інші угіддя, які формують систему відкритих просторів; заміські зони масового тимчасового і тривалого відпочинку, міжпоселенні зони відпочинку; курортні зони (у містах та селищах, що мають лікувальні ресурси).

Територія сільського населеного пункту залежно від функціонального призначення ділиться на сельбищну і виробничу зони.

Сельбищна зона включає громадський центр, територію житлової забудови, вулиці, бульвари, проїзди, майданчики для стоянки автомобілів, парки, сквери, водойми.

Виробнича зона включає ділянки підприємств для виробництва та переробки сільськогосподарської й іншої продукції, ремонту, технічного обслуговування і зберігання сільськогосподарської техніки й автотранспорту, комунально-складські та інші об’єкти, дороги, проїзди і майданчики для стоянки автомобілів, інші території.

У межах населеного пункту знаходяться виробничі й комунально-складські об’єкти, що віддалені від сельбищної зони на відстань не більше ніж 300 м. Генеральні плани на виробничі об’єкти, а також фермерські господарства, що розміщені поза межами населеного пункту, розробляються окремо. До території сільського населеного пункту належать також присадибні землі, в тому числі землі фермерських й індивідуальних господарств, а також майданчики комунальних об’єктів, що знаходяться в межах населеного пункту.

Легко зауважити, що відповідно до принципу інваріантності структура як міського, так і сільського поселення в загальних рисах повторює структуру демоекосистеми вищого рівня «населення – штучне середовище – природне середовище».