Штучні мови (новомова) – область дослідження, де питання сутності людського мови може бути опущений якнерелевантний.
Потенційна здатність створювати штучні мови таке ж природне властива людині, як та її спроможність до оволодінню природним мовою. Сам термін «штучні» у разі має на увазі те, що мови, винайдені окремими людьми, поступаються щодо можливості практичного вживання мовам, сформованим за тисячоліття, як і і не можна заперечувати, що це природні, чи, інакше кажучи, етнічні мови піддаються як на свідомому, і несвідомому впливу із боку соціальних і індивідуальних чинників.
По більшу частину невтомне мовотворення йде, точніше розходиться з двох діаметрально протилежним напрямам: вдосконалення мови та його спотворення.
Кінець XIX – початок XX століть ознаменувалося появою численних схем мов для міжнаціонального спілкування. 1925-го було опубліковано меморандум на проблеми інтернаціонального допоміжного мови. До його авторів були класики порівняльного і дескриптивного мовознавства: ЕдвардСепир, ЛеонардБлумфилд, ФранцБоас. У меморандумі було сформульовано вимоги до створюваним мовам:
1) мову ні утримувати звуків,труднопроизносимих більшість розмовляючих;
2) інтернаціональний мову повинен мати найпростішої граматичної структурою, достатньої щодо його ефективного функціонування;
3) інтернаціональний мову ні представляти труднощі під час перекладу з чи кожній із природних мов;
4) структура мови повинна відрізнятися значної рухливістю, щоб мова говорить залишалася не більше розуміння, навіть коли він мимоволі виробляє мовні конструкції під впливом норм його рідної мови;
5) будувати інтернаціональний мову слід з урахуванням матеріалу, знайомого носіям західноєвропейських мов;
6) під час створення штучного мови слід, наскільки може бути, слідувати логічному розвитку міжнаціональних лінгвістичних традицій, котрі
сформувалися у минулому;
7) інтернаціональний мову може бути легко доступний стенографічної записи;
8) фонетична система мови мають забезпечувати наскільки можна найвищий рівень розуміння при телефонній розмові, записи назвуконоситель чи передачі на радіо.
Вивчення штучних мов багато в чому утруднено хоча б тим, що значне їх кількість продовжує залишатися надбанням самого винахідника.
Штучний мову – єдність лексикону і якогосьграмматического ладу (примітивно – перелік законів вживання, організації та породження цього лексикону), породжене одним індивідуальним джерелом. Під індивідуальним джерелом можна розумітичеловека-индивидуума чи замкнуту групулюдей-создателей цієї мови. Відмінність штучного мови від природного у цьому, що його корпус виникає порівняно раптово. Тобто, розробка системи мови триватиме багато років, але моменту презентації мови «й інших» він являє собою цілком закінчену систему, здатну виконати загальновизнану функцію – комунікативну, і придатну передачі багатьох ідей.
Інша, найвищою мірою показова риса, характерна штучних мов – мовна система має функціональністю колись, ніж з'являються носії мови (Кобзєв, 1971).
Як характеризуючих чорт штучного мови приймаються до розгляду:
1) мета, з якою створили;
2) розмір мови;
3) оригінальність створеного мови.
Мотиви, якими можуть керуватися винахідники мов різноманітні. До категорії інстинктивний інтерес до рідної мови можна віднести штучні лінгвістичні освіти із дуже різноманітної мотивацією – мови дитячі, карнавальні, відверто пародійні (Керролла),политические-группосоставляющие (секретні мови) і мови містичних практик (>глоссиХильдегарди). Що ж до мов за містичної мотивацією, цю систему, здатна зрозумілою і використовуваної лише самим винахідником. Загальне властивість мов цієї мотиваційної групи - у тому, щоб бути штучним мовою, даному винаходу зовсім не від треба бути утилітарним. (Самарін, 1969:72)
Різними авторами неодноразово стверджувалося, що штучні мови власними силами є проявом мовної гри, породженням особливого ігрового простору, де гра протікає за власними правилами заради себе, в особливомусемантико-ментальном напрямі. Дане твердження справедливо у відношенні пародійних чи гумористичних мов (>Sherzer 1974:19). Створення штучного мови майже завжди виправдано. Зазвичай – ідеологічно. Мови Толкіна, крім свого функціонування творі красного письменства, містять що й укладене них «естетичне послання». Вільям Самарін, відмовляючи «>псевдоязикам» в когнітивної функції, зазначає, що вони тим щонайменше надають сильне емоційний вплив (Самарін 1969:72).
Прихильність до породженню мов дуже часто яка трапляється серед хворих на шизофренію належить до галузі дослідженьлингвопроектирования. Є чимало свідчень цього факту у науковій літературі. У цьому, піднеофазиями (“>Neophasien”) розуміються новоутворені мови з пропрацьованої граматикою і встановленимвокабуляром.Порожденная в такий спосіб мова несе якусь значиму навантаження, на думку говорить хворого є фактом цілком очевидним. У хворих на шизофренію відзначалася тенденція сприймати свої «>псевдоязиковие», спотворені висловлювання як повноцінні, логічно і формально завершені (>Navratil, 1966:144).
Проблема мотивації тісно межує з такою поняттям як оригінальність штучного мови. Майже завжди у підставінеофазии лежить матеріал вже існуючих мов, чи, у разі, їх суттєві структурні елементи. Отже, якщо дослідник ставить завдання аналіз справді штучних мов, тобто у більшої або меншою мірою відмінних оригінальністю, зі сфери розгляду відразу випадають різноманітні жарґонах, арго, «слова-гаманці» і авторськіокказионализми. Такі мови – для окремої замкнутої групи людей – не з'явилися нові мови у сенсі (>Налимов 1979). У них не про зміну системи, з новими граматикою і синтаксисом, а про використання наявної лексики під час використання незвичайнихдеривационних можливостей. У цихязиках-«кодах» перший і природний крок – підміна вже існуючої лексеми чужорідної. Безсумнівно кодовою мовою був «>Анималик» - перший винайденийТолкиним мову. Ще простим прийомом у приховуванні сенсу є відкрите усунення у поєднанні диференційних семантичних ознак лексеми.
Найбільш вживаним прийомом різноманітних і різнофункціональних сленгів, жаргонів, арго, є графологічні маніпуляції, що призвели до виникнення незліченних форм тайнопису, оскільки набір знаків і їхня спроможність варіюватися практично необмежений. Найчастіше найбільше перетворитьсявокабуляр, рідше винаходиться нова граматика, що ніколи не змінюється синтаксис.Фонологические зміни, зазвичай, обмежені усталенимифоносемантическими звичками й артикуляційними бар'єрами. Хоча набір лінгвістичних модифікацій стандартним і обмежений, застосовуватися можуть із цілком протилежним ефектом.
Так, Есперанто, найчастіше згадуваний у ролі зразка штучного мови, розробили ЛюдовікомЛазарусомЗаменгофом за сприяння його дружини, КлариЗильберник, з єдиною метою якомога більшої зняття труднощів за його подальшому вивченні. Отже, зміни лише на рівні граматики були спрямовані їхньому спрощення і підвищення його гнучкості. Основу вокабуляру склали слова з індоєвропейських, переважно романських мов. Тож Есперанто навряд чи можна назвати оригінальним мовою. Граматика цієї мови – граматика романського мови без винятків. А загалом, тоді як іншиминовоязами, Есперанто значно ближчою доязикам-гибридам, таких як “>pidgin” чи “>LinguaFranca”.
>Волапюк, як і відомий мову для інтернаціонального спілкування, має значно мають більше підстав те що, щоб вона вважалася «штучним», саме у силу своєї «оригінальності». Попри чітко сформульоване призначення, цю мову значною мірою – мовна гра заради себе, з одного боку. З іншого – продовжує лінію пошуку оптимальних способів висловлювання розумових категорій у мові.
Штучні мови природні настільки, наскільки природною в людини є спроможність до їх твору і потребу ньому. Вирізняють 3 класу штучних людських мов. Перший, до яких належать мови міжнародного спілкування, іязики-гибриди, є результатом людській потребі у спілкуванні з одного сторони, і необхідності подолання мовних бар'єрів з іншого. Ці мови мають очевидною практичної цінністю і створені з метою виконання функції обміну.
Другий тип, а її ж стосуються все філософські проектів званих «скоєних» мов, виходить із внутрішньої, властивою людському свідомості потреби у систематизації, категоризації сприймають реальності. Мета створення таких «скоєних» мов залежить від наближенні до раціональної самоцінною організації видобутої інформації, до «істинним» іменам предметів і явищ навколишнього світу.
Третю групу мов – мовиемотивние, до них відносяться різні прояви нонсенсу,идеоглоссии іглоссолалии. За умов їх створенні людиною рухає бажання деформувати зовнішню форму мови чи пошук альтернативних вербальних форм, що висловлює що переповнюють індивіда емоції чи, у випадках (Кобзєв, 1971).
«Штучність» даних семіотичних систем очевидна у тому вторинності, оскільки вони породжені індивідуальним, а чи не загальнолюдським свідомістю шляхом деформації природного мовного матеріалу.
