Викладач повинен бути особливо вимогливим до себе, адже успіх лекції залежить від його уміння налагодити психологічний контакт з аудиторією, здатності зосередитися, налаштуватися на спокійний, розмірений тон. Заклопотаність, поганий настрій, незібраність, зовнішня неохайність мають негативний вплив на студентську аудиторію.
Іноді лектор буває занадто заклопотаним, зловживає емоціями, оскільки намагається приховати за ними свою неспроможність чи некомпетентність. Однак показний пафос не може замінити високу культуру, тактовність, інтелект та ерудицію.
Вчені класифікували тип лекторів відповідно трикомпонентної типології їх індивідуальності: когнітивний, емоційно-комунікативний, практичний.
Головна особливість лектора когнітивного типу – це дистанційованість від матеріалу, що подається. Він констатує, повідомляє відомі факти, а ставлення слухачів до його особи для нього є другорядною, а їх реакція на сказане не впливає на послідовність повідомлення матеріалу. Він сам опонує собі, він байдужий до реакції аудиторії.
Емоційно-комунікативний тип лектора – це співбесідник, який презентує стосунки рівня «лектор-слухачі» у формі спільного обговорення питань. Викладач, що максимально зорієнтований на студентську аудиторію, враховує її інтерес до теми, звертає увагу на емоційну наповненість процесу навчання. Він надає перевагу невеликим аудиторіям, оскільки ця умова дає можливість скоротити дистанцію між ним і слухачами, також відчути реакцію на свої слова. Такий промовець ілюструє лекцію яскравими прикладами, меншою мірою переймається стрункістю викладу думки і логікою аргументів.
Практичний тип індивідуальності лектора передбачає агітаторський стиль поведінки, він переконує слухачів у непорушності сказаного, максимально включається у виклад матеріалу, у процес спілкування з аудиторією. Мета лектора-агітатора – переконати і схилити на свій бік якомога більше слухачів.
Відомий ритор Й. А. Стернін надає значення зовнішньому вигляду оратора, яка, на його думку, повинна бути привабливою до певної міри, щоб не відволікати слухачів від змісту лекції і не порушувати довіри до промовця. Він рекомендує одягатися в міру модно, інакше це оцінюватиметься аудиторією негативно. Костюм чи сукня не повинні щільно охоплювати фігуру. Жінці-лектору краще відмовитися від прикрас, а чоловіку – позбавитися всього зайвого (записники, олівці, ручки, що тирчать з кишень). Одяг лектора-викладача повинен відповідати віку, тому що будь-яка невідповідність дратує студентську аудиторію. Дещо занижують довір’я до оратора одяг яскравих тонів, різноманітні прикраси, мережива, блискітки, а підвищують – окуляри в темному обрамленні. [70]
Для викладача важливо чітко визначити власну риторичну позицію у процесі читання лекції, інакше кажучи, змоделювати свій образ. Викладач може виступати в ролі інформатора, коментатора, співбесідника, порадника, емоційного лідера. Вчені рекомендують у процесі читання лекції міняти роль, займати почергово різні позиції. Щоб навчитися це робити майстерно, необхідно заздалегідь продумувати кожен етап лекції.
Лекція – це вид публічного виступу, у процесі якого промовець вступає у живу взаємодію з аудиторією, розкриває систему уявлень про той чи інший предмет, явище, допомагаючи слухачам осмислити проблему й дійти до певного висновку, спонукати їх до цілеспрямованої практичної діяльності. В основі лекції має бути впорядкована системна інформація, яка стимулює самостійне мислення і допомагає усвідомити об’єктивні закономірності.
Лекція – це зв’язний, розгорнутий науковий чи науково-популярний виклад якого-небудь питання фахівцем. Лекція у виші читається впродовж 1 год. 20 хв. Вона повинна бути зрозумілою для слухачів, тому всі терміни і незрозумілі слова необхідно пояснити.
Провідними рисами лекції, як академічного жанру риторики, є науковість, дієвість, зв’язок із життям, ефективність, впливовість, ясність аргументації, наукова доказовість висновків, емоційність, образність форми викладу.[71]
За М. І. Мацько, лекційне красномовство має в своєму складі три види лекцій:
А) власне наукові, теоретичні: лекції, наукові доповіді, повідомлення;
Б) науково-методичні: навчальні лекції;
В) науково-популярні: лекції-огляд, лекція-екскурсія, кіно-чи- телелекція.
Наукові доповіді і наукові повідомлення, а також наукові лекції містять теоретичні положення якоїсь актуальної проблеми, докази і факти, ілюстративний матеріал. Виклад повинен бути об’єктивним, незалежним від суб’єктивних уподобань доповідача, добре аргументованим. Тут діють не емоції, а сила доказу, логічність міркувань і закономірність результатів. Сам промовець також повинен бути стриманим. Такі лекції, як правило, є монологічними.
Ми знаємо, що лекція – одна з основних форм занять у виші і присвячується висвітленню конкретного питання, виклад матеріалу має навчальний чи пізнавальний характер. Зазвичай
лекція пов’язана з конкретними формами учбової діяльності і об’єднується відповідно до теми.
Лекція повинна мати такі ознаки:
– чітка структура;
– тверда логіка викладу;
– повнота наукової інформації;
– системний характер викладу матеріалу.
Лекція у виші потребує ретельної поетапної підготовки:
І етап – знайомство з темою лекції;
ІІ етап – пошук необхідної інформації, підбір літератури;
ІІІ етап – формулювання мети виступу і складання плану;
ІV – формування тексту лекції;
V – робота над мовною стороною виступу;
VІ – редагування та запам’ятовування тексту;
VІІ – психологічна підготовка;
VІІІ – репетиція.
Як же готуватися до лекції? Є чотири способи підготовки до лекції – експромт, план-конспект лекції, текст лекції, відтворення напам’ять, однак можливі їх комбінації. Вибір способу підготовки до лекції визначається досвідом і відповідальністю викладача. Початківці готують текст виступу, намагаються вивчити його напам’ять, а досвідчені користуються різноманітними планами-конспектами.
Спочатку необхідно чітко сформулювати тему лекції, щоб у її змісті звучала проблема, яку необхідно висвітлити, потім виокремити її складові, що стануть елементами плану і основою лекції, означити мету.
Лекція повинна мати чітку трикомпонентну (вступ, основна частина, висновки) структуру, що визначає певну послідовність її складових частин.
Складовими вступу є зачин і зав’язка. У зачині лектор намагається підготувати аудиторію до сприйняття інформації, примусити слухати, захопити увагу слухачів. Від того, як починається лекція значною мірою залежить її успіх, лектор налаштовує студентів на роботу вже тоді, коли заходить в аудиторію, стає за кафедру і звертається до присутніх з привітанням. Мета зачину – заволодіти увагою аудиторії. Ось такими можуть бути варіанти зачинів:
– Добрий день! Мені приємно знову зустрітися з вами у цій аудиторії. Сьогодні наша тема…
– Отже, ми прослухали низку лекцій, я з великим задоволенням пропоную вашій увазі ще одну тему. Я пропоную вам своє бачення даної проблеми…
– Добрий день! Я рада, що доля подарувала нам ще одну зустріч…
– Добрий день! О, яка велика аудиторія зібралася сьогодні! Дуже приємно вас усіх бачити! Ми продовжуємо ознайомлення з…
Зачин – це короткий словесний підхід, який може не бути зв’язаний з темою виступу, наприклад, стосуватися міри підготовки аудиторії, часу виступу, попередньої теми лекції.
Мета зав’язки – окреслити проблему, що буде висвітлюватися в лекції. Зав’язка повинна захопити увагу слухачів, вона повинна бути пов’язана з їхніми інтересами. Тут необхідно викладачу сформулювати тему лекції, мету, повідомити план, який допоможе краще запам’ятати інформацію. До того ж повідомлення основних пунктів плану лекції мобілізує увагу студентів, стимулює інтерес до теми і передбачає відповідь на поставлені питання. Досвідчені ритори надають значної ваги вступній частині лекції, намагаються говорити чітко, впевнено, переконливо.
Основна частина містить аргументацію тези. Важливо, щоб лекція мала логічну послідовність, була зрозумілою слухачам. Для цього її логічні частини виділяються словами (почну з, тепер про, наприкінці підкреслю, по-перше, по-друге, по-третє) чи логічними паузами та інтонацією. Вчені дослідили, що числівники (перше, друге, третє), як показники логічної структури лекції, добре сприймаються аудиторією. В той же час вони не рекомендують не використовувати більше чотирьох прикладів, чотирьох пунктів чи чотирьох аргументів, оскільки більше число для слухача означає «багато» і сприймається гірше.[72]
Рекомендується максимально використати перші 15 – 20 хвилин лекції, період так званої «глибокої» уваги, оскільки далі вона послаблюється, а на 40-й хвилині сягає мінімуму. Саме в цей момент досвідчені викладачі мають у своєму запасі низку прийомів активізації уваги, як-от: питання до аудиторії, жартівливий тон, цитата з художньої літератури, гімнастика для пальців рук, читання цитати, прислів’я і т. ін. Далі необхідно уміло повернути слухачів до належного ритму роботи.
Студенти стежать за логікою міркувань викладача, який розгортає їх від причини до наслідку і навпаки. Викладач визначає не тільки логіку побудови лекції, але й метод викладу матеріалу – індуктивний, дедуктивний чи метод аналогії.
Індуктивний метод передбачає рух думки від часткового до загального. Індукція може бути повною і неповною. Перевага частіше надається другій, оскільки вона передбачає узагальнення на основі аналізу усіх, без винятку, характеристик явищ чи предметів, що вивчаються.
Дедуктивний метод викладу матеріалу лекції – це виклад думки від загального до окремого. Його застосовують, якщо відомою є загальна закономірність і на її основі аналізують окремі її прояви.
Суть методу аналогії у тому, що висновки про явище, що розглядається у лекції, робляться на основі подібності.
Активізувати пізнавальну діяльність студентів допоможе проблемна лекція, яка є особливо актуальною, якщо колектив кафедри впродовж багатьох років досліджує проблему. Вчені визначають таку структуру проблемної лекції:
1.Вступ.
Оволодіння увагою аудиторії, стимуляція інтересу до теми. Лекцію краще почати з неочікуваної репліки, якогось цікавого факту.
2. Постановка проблеми. Показати актуальність, показати протиріччя у висвітленні проблеми, сформулювати загальну проблему. Звернення до інтересів слухачів, їх потреб, посилання на факти, документи, авторитетні вислови, аналіз сталих, але неправильних точок зору.
3. Поділ проблеми на підпроблеми, задачі, питання. Чітке визначення і виокремлення проблеми, завдань, питань, розкриття їх суті. Обгрунтування логіки вирішення проблеми, струнка побудова загальної схеми вирішення проблеми, ідеї, гіпотези, способи їх вирішення.
4.Виклад своєї позиції, підходу до способів вирішення проблеми.
5. Узагальнення, висновки.
Висновки складаються з нагадування, узагальнення і заклику. Так, нагадується основна теза, підкреслюється основна проблема, формулюється висновок.
Заключна частина повинна сприйматися слухачами як очевидний факт, плавно виходити з основної частини.
Можуть бути такі варіанти заключної частини лекції:
– Я дякую вам за те, що так уважно слухали мене і задавали цікаві питання.
– Мені було дуже приємно спілкуватися з вами.
– Дякую за увагу. Мені було дуже приємно читати лекцію для такої уважної і доброзичливої аудиторії.
– Дякую за увагу. І окрема дяка за змістовні запитання, які засвідчили ваш інтерес до проблеми, яку ми сьогодні розглядали.
Побутує думка, що найкращим є та лекція, після якої студенти твердо знають, де саме застосувати одержану інформацію. Отож заключна частина лекції покликана нагадати головну думку і пояснити, що з нею робити.
