У вступі йдеться про актуальність теми, що висвітлюється, акцентується увага на її значущості для суспільства.
У І розділі необхідно назвати основні теоретичні, експериментальні дослідження даної теми, імена вчених минулого, які вивчали цю проблему, їхні погляди на це питання. Підкреслюється недостатність вивчення проблеми, з’ясовуються причини, що спричинили її слабкий розвиток.
У розділі ІІ розглядається сучасний стан досліджуваної проблеми. Акцентується увага на нових ідеях та концепціях, методиках дослідження, експериментальних даних. Висловлюється власна думка щодо перспектива розвитку проблеми.
Висновки передбачають узагальнені умовиводи, оцінки і обов’язково пропозиції автора.
Важливо, щоб література містила назви публікацій, що вийшли друком упродовж останніх 5 – 10 років, а надто – останнього року.
Матеріал у рефераті викладається стисло, використовуються синтаксичні конструкції, що властиві науковій мові, уникають складних граматичних зворотів, послуговуються належною термінологією. У тексті реферату дозволяється заміна термінів абревіатурами.
На відміну від статті чи доповіді, реферат не має ґрунтовного викладу, розгорнутих доведень, аналізу результатів, оскільки це – дієвий засіб переконати слухача, а призначення реферату – стисло передати інформацію, повідомити.
Запитання. Завдання..
25. Назвіть види красномовства.
26. Назвіть види академічного красномовства.
27. Поясніть особливості вузівського красномовства.
28. Розкрийте особливості власне академічного красномовства.
29. Дайте характеристику шкільному красномовству.
30. Розкрийте жанрові особливості лекції.
31. Розкрийте жанрові особливості наукової доповіді.
32. Розкрийте жанрові особливості наукового реферату.
Лекція – основний жанр академічної риторики
Основні питання
1. Лекція як форма та метод організації навчання.
2. Психолого-педагогічні основи лекції.
3. Вимоги до лектора-викладача.
4. Лекція як жанр академічного красномовства.
5. Технічний аспект підготовки до лекції.
Література
Основна
- Волкова Н. П. Професійно-педагогічна комунікація: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2006. – 256 с.
- Кравець Л. І., Мацько Л. В. Культура української фахової мови: Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2007. – 300 с.
- Мацько Л. І., Мацько О. М. Риторика: Навч. посіб. – К.: Вища шк., 2006. – 311 с.
- Сагач Г. М. Золотослів: Навчальний посібник для середніх і вищих навчальних закладів. – К.: «Райдуга», 1993. – 378 с.
- Семеног О. М. Культура наукової української мови. – Навч. посіб. – К.: ВЦ «Академія», 2010. – 216 с.
- Спанатій Л.С. Риторика: Навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. – К.: Видавничий дім «Ін Юре», 2008. – 144 с.
Додаткова
- Герман В. Спецкурс "Академічна риторика" в системі фахової підготовки вчителя-філолога /В. Герман // Українська література в загальноосвітній школі, 2008, N N 10. – С. 49–56
- Емельянова Н. А. Лекция как разновидность риторически организованного дискурса: проблема овладения особенностями жанра / Н. А. Емельянова // Вестник Московского университета. Сер.19, Лингвистика и межкультурная коммуникация. -Москва: Изд-во МГУ, 2009, N N 2. – С.95–103
- Зінченко В. Як не провалити публічний виступ / В. Зінченко // Відкритий урок: Розробки. Технології, Досвід. – Київ: Плеяди, 2009, N N 5. – С. 84–85
- Крутій К. Основи успішного публічного виступу/К. Крутій // Директор школи. Шкільний світ. – Киiв: Шкільний світ, 2010, N N 19. – С.30–31
- Сагач Г. Ораторське мистецтво: роди, види, практика // Рідна школа, 1996. – N4. т.С.57–60.
- Сагач Г. М. В. О. Сухомлинський про мистецтво слова педагога // Слово животворяще (духовні засади педагогічної риторики). – Київ: Пошук, 2000. – С. 215–223
Слово «лекція» (lectio) у перекладі з латини означає читання. Цей термін виник у середньовіччі, коли книги були занадто дорогими, оскільки на виготовлення кожної йшло забагато часу та зусиль. Купити книгу могли тільки багаті люди, тому викладачі університетів буквально диктували тексти книг (хоча з деякими коментарями), а студенти конспектували. Власне лекція за тих часів – це читання і конспектування книг.
Упродовж віків вузівська лекція, як форма і метод організації навчання, зазнала суттєвих змін, однак і дотепер посідає важливе місце в організації навчально-виховного процесу університету.
Історія педагогіки вищої школи зберігає імена видатних лекторів, а саме: Т. М. Грановського, Г. А. Захар’їна, Д. І. Менделєєва, К. А. Тимирязєва. Визначними лекторами вищої школи нашого часу є О. Забужко, І. А. Зязюн, С. Б. Кримський, Л. І. Мацько, С. П. Павлюк, Г. М. Сагач, К. П. Фролова та ін.
Вчені визначають низку переваг лекції порівняно з іншими формами навчальної роботи студентів. Серед них такі:
1. Лекція, на відміну від підручників, оперує значно більшими можливостями щодо врахування специфіки аудиторії, новітніх наукових досягнень.
2. За відсутності підручників лекція – основне джерело інформації.
3. Якщо новий навчальний матеріал не знайшов свого відображення в підручнику, лекція – основне джерело інформації.
4. Вона озброює студента не тільки знаннями, а й переконаннями, уміннями давати критичну оцінку матеріалу, що розглядається.
5. У процесі лекції враження від матеріалу, що вивчається, значно зростає завдяки живому слову, інтонації, міміці й жестам викладача.
6. Лекція відкриває можливості прямого контакту лектора зі слухачами, що значно посилює їхню увагу. До того ж залежно від сприйняття аудиторією матеріалу, що подається, лектор може вносити необхідні корективи у свій виклад.
7. Лекційне викладання дуже економне в часі: за дві академічні години висококваліфікованої лекції студент отримує інформацію, на яку під час самостійної роботи йому б довелося витратити набагато більше часу.
8. Лекція має особливе професійно-педагогічне значення для тих студентів, які готуються до педагогічної діяльності.[68]
9. Лекція забезпечує особливе спілкування викладача з аудиторією, сприяє створенню атмосфери співтворчості, емоційної взаємодії.
10. Лекція стимулює творчу уяву студента, викликає рух думки слідом за думкою викладача.
11. Хороший лектор-викладач може сформувати на власному прикладі риторичний ідеал.
12. Людина ХХІ століття дистанціювалася від емоцій взагалі, а надто позитивних, тому майстерність викладача оратора, його духовне та емоційне багатство, життєвий оптимізм заряджатимуть позитивом усіх присутніх, множитимуть енергію добра.
Час вносить корективи в освіту, сучасність вимагає значного підвищення якості читання лекцій, кваліфікованих викладачів, які могли б успішно розвивати творчі здібності майбутніх учителів, спонукали до пошуку, самостійної роботи. Сучасна лекція повинна допомогти студенту зорієнтуватися у наукових проблемах, озброїти його знаннями фундаментальних і прикладних наук, вона не тільки виконує функцію повідомлення знань, але й спонукає добувати їх самостійно, а потім застосовувати на практиці. Лекція у сучасному педагогічному університеті виконує інформаційно-орієнтовну, ідейно-виховну, методологічну і спонукальну функції.
Як свідчить досвід, лекція як форма організації навчання має певні недоліки, а саме:
– у змісті лекції не завжди знаходить своє належне місце інформація про останні досягнення психолого-педагогічної науки;
– не забезпечується зв’язок лекцій з іншими формами організації навчання, особливо з самостійною роботою студентів;
– не набуло поширення проблемне навчання;
– з деяких курсів відсутні навчальні посібники та підручники;
– не досить налагоджено співробітництво кафедр, що спричиняє дублювання навчального матеріалу;
– лекції читаються у непристосованих до цього аудиторіях і т. ін.
Однак ці недоліки у навчальному процесі компенсуються іншими формами навчання студентів.
Основні функції лекції такі: методологічна, виховна, інформаційно-освітня, розвивальна, організуюча, орієнтувальна.
Методологічна функція передбачає формування наукового підходу до предмета, що вивчається, у його динаміці.
Суть виховної функції у формуванні особистості майбутнього вчителя.
Інформаційно-освітня функція передбачає передачу знань, їх аналіз відповідно схеми «викладач – студент».
Розвивальна функція забезпечує формування пізнавальної активності студента, залучення його до наукового пошуку.
Організуюча функція лекції в тому, що лекція об’єднує всі елементи процесу пізнання, спрямовує його на досягнення педагогічної мети.
Орієнтувальна функція допомагає виділити із потоку інформації головне, вибудувати чітку систему даних про навчальну, наукову, методичну літературу з даної теми.
Орієнтувально-професійна функція особливо значима, оскільки вказує на необхідність виділити з інформаційного потоку те, що особливо знадобиться у майбутній професійній діяльності.
Зміст наукової дисципліни, що вивчається, визначає особливості її викладання, методичну концепцію. Лекція – це фундамент, основа подальшого засвоєння навчального матеріалу.
Вчені визначають декілька видів лекцій як форм організації навчання, зокрема: вступна, тематична, оглядова, заключна.
Непересічне значення має вступна лекція, оскільки у процесі її читання формується уявлення студенті (особливо першокурсників) про особливості курсу, його зміст, завдання, взаємозв’язок з іншими дисциплінами. Основне завдання вступної лекції – стимулювати інтерес студентів до навчальної дисципліни, бажання засвоїти її і творчо осмислити.
Оглядова лекція читається незадовго до державних екзаменів, перед практиками (фольклорна, етнографічна, діалектологічна, педагогічна), а також перед іспитами студентам-заочникам, і тоді вона може мати назву установчої. Головне й завдання у забезпеченні взаємозв’язку між знаннями і практичними вміннями.
Важливе місце у системі лекційних занять належить заключній лекції, у змісті якої підводяться підсумки вивченого, виокремлюється найбільш суттєве, акцентується увага на важливості застосування одержаних теоретичних знань на практиці, у майбутній професійній діяльності. Заключна лекція повинна стимулювати бажання студентів займатися самоосвітою, прагнути самовдосконалення.
В академічній риториці вищої школи України сформувалася низка вимог до лекції, а саме:
1. Науковість. Лектор-викладач повинен відобразити у лекційному курсі і донести до студентів сучасні наукові концепції, перспективи розвитку науково-теоретичної сфери, що вивчається.
2. Вимоги стосовно науковості лекційного курсу передбачають урахування особливості самостійного вивчення студентами навчального предмета, рівень їх підготовки до засвоєння інформації.
3. Продумана толерантна система взаємин викладача і студентів на лекції. Чіткість і доступність викладання матеріалу, атмосфера доброзичливості і вимогливості, поступове посилення рівня науковості, удосконалення методів теоретичного аналізу, інтенсифікація пізнавальної діяльності студентів, підвищення їх інтересу до матеріалу, що вивчається.
4. Активізація діяльності студентів на основі принципу проблемності на різних етапах навчального процесу:
– на етапі здобування студентами нових знань (проблемні лекції);
– на етапі закріплення знань (дослідницька пошукова діяльність, семінарські, практичні, лабораторні заняття);
– на етапі творчого застосування знань, у процесі виконання курсових, дипломних робіт.[69]
У процесі читання лекції проблемного типу викладач може ставити перед слухачами проблему і сам демонструвати її розв’язання. Студенти стежать за ходом його думок і таким чином вчаться поступово розв’язувати проблему. Також лектор-викладач може задавати студентам різного роду запитання, які активізують мислення.
Вчені визначили основні типи лекційного навчання, а саме: репродуктивно-пошуковий, частково-пошуковий та спонукальний.
Репродуктивно-пошуковий тип лекцій побудований так, що викладач розглядає проблемні питання, які допомагають студентам усвідомити інформацію у процесі спостереження за плином думок лектора-викладача.
Частково-пошуковий тип лекцій передбачає ознайомлення студентів з окремими проблемами, пізнавальними завданнями, співставлення різних точок зору, що сприяє засвоєнню глибоких теоретичних положень. Викладач пропонує низку допоміжних завдань, коректує хід їх вирішення і врешті підводить підсумки.
У процесі пошукового типу лекції студенти самостійно вивчають цикл учбово-пізнавальних завдань, що допомагає їм побачити невирішені наукові проблеми.
2. Специфіка організації лекцій у педагогічному університеті.
Провідна роль в організації лекційних занять належить кафедрі. До читання лекцій залучають професорів та доцентів, які мають великий досвід, відповідну підготовку, володіють ораторською майстерністю. Викладачі та асистенти мають право читати лекційний курс лише за умови, якщо мають дозвіл ректора.
Кожен професор чи доцент подає на розгляд кафедри робочий календарно-тематичний план, з обґрунтуванням його змісту та методичної специфіки. Курс лекцій, що розроблені професором чи доцентом обов’язково мають бути обговорені членами кафедри на засіданні. Автори лекційних курсів вказують, які технічні засоби вони будуть використовувати, який наочно-ілюстративний матеріал, що логічно доповнював би заняття, сприяв кращому засвоєнню інформації.
Лекційні заняття повинні проходити в аудиторіях, пристосованих до цього, з урахуванням наступного:
– відповідність аудиторії кількості студентів, її місткість;
– належна освітленість;
– естетичне оформлення;
– можливість використання ТЗН;
– провітрюваність приміщення;
Кожна кафедра повинна забезпечити належну кількість ілюстративного матеріалу до курсу лекцій. У фондах університетської бібліотеки кількість підручників з даної навчальної дисципліни повинна відповідати з розрахунку 1: 3 (один підручник на трьох студентів). Якщо викладач у лекції подає нову інформацію, яка не відображена у підручнику, тоді рекомендується видавати друком конспекти лекцій, а також методичні вказівки до них.
Важливо час від часу здійснювати контроль якості засвоєння лекційного матеріалу студентами, проводити колоквіуми, контрольні роботи, анкетування, перевіряти тексти лекцій.
