Католицизм - один із напрямків християнської релігії, признає її основні догми та обряди, але має ряд відзнак у віровченні, культу та організації. Головним чином католицизм поширений у країнах Західної Європи, Північної та Південної Америки, Африки.
Основа католицького віровчення - Священне Писання та Священне Передання. Філософською основою католицизму є принцип христоцентризму - Христос є центром усього.
Організація католицької Церкви відрізняється суворою централізацією. Голова Церкви - Римський Папа. Він обумовлює доктрини з питань віри та моралі. Його влада вище влади Вселенських соборів. Централізація католицької Церкви породила принцип догматичного тлумачення віровчення. Католицький догмат проголошує, що Святий Дух виходить і від Отця, і від Сина. Вважається, що основа спасіння - віра і добрі справи; Церква має скарбницю "добрих справ", створених Ісусом Христом, Богоматір'ю, святими, благочестивими християнами.
Церква має право розпоряджатися цими скарбами - звідси вчення про індульгенції (відпусти), правила молитов, право Папи скорочувати термін перебування душі в чистилищі (стан душі, в якому є очищення від гріхів). Католицька Церква покаялась за хрестоносні походи ХІ –ХШ ст., в яких крім визволення Святої Землі від мусульман, був ганебний похід на Константинополь у 1202 –1204 рр. та інквізицію (з латинської мови – розслідування), внаслідок якої на вогні були спалені Ян Гус, cвята Жанна Д’Арк, Джордано Бруно та інші.
Католицьке віровчення, як і православне, визнає сім Таїнств. Центр культу - храм. Католицька ієрархія - три ступені священства: піддиякон, диякон, священик (кюре, падре, патер, ксьондз), єпископ, архієпископ – митрополит, кардинал, Папа. Теперішній Папа Іван – Павло ІІ є 263 наступником апостола Петра. Папа опублікував 13 енциклік. Перша енцикліка «Redemptor hominis» («Відкупитель людини»), опублікована у 1979 році, присвячена питанням: Ісус Христос – центр Космосу та історії людства, еталон людини; місія Церкви і призначення людини. Наступні енцикліки: «Laborem Exercens» (“Виконуючий працю”,1981), «Sollicitudo rei socialis» (“Турбота про соціальні справи”,1987), «Centesimus annus» (“Cотий рік”,1991) - стосуються проблеми людської праці, розвитку народів та соціальних питань. Папські енцикліки: «Dives in Misericordia» (“Багатий у милосерді”,1980) про Боже милосердя, яка присвячена першій Особі Божій Богу – Отцю, сутність якої розкривається через милосердя і спасіння, які даруються людині через релігійну віру; «Slavorum Apostoli» (“Слов’янські апостоли”,1985) про діла просвітителів слов’ян святих рівноапостольних Кирила і Мефодія; «Dominum et Vivificantem» (“Господь і Животворящий”,1986) про Святого Духа в житті Церкви і світу, де вказується, що при досягненнях людської цивілізації, світ є на грані катастрофи, а спастись від неї допоможе лише Святий Дух, а також підкреслено, що повага до Бога і повага до людини – це галузі одного ланцюга та, що в сьогоднішніх політичних бурях дуже не вистачає поваги до людини; «Redemptoris Mater» (“Матір Відкупителя”,1987) про Матір Божу як Матір Ізбавителя; «Redemptoris missio» (“Місія Відкупителя”,1991) про постійну актуальність місійного покликання; «Veritatis Splendor» («Сяйво правди»,1993) присвячена фундаментальним питанням моральної освіти Церкви; «Evangelium vitae» (“Євангеліє життя”,1995) про євангелізацію життя, а енцикліка «Ut unum sint» (“Щоб всі були одно”,1995) стосується екуменічної діяльності Церкви. Остання папська енцикліка «Fides et ratio» («Віра і розум»,1999) торкається узгодженості між вірою і розумом та вказує, що віра і розум є наче два “крила”, на яких дух людини возноситься до пізнання істини. Крім того Іван Павло ІІ опублікував 12 Апостольських звернень і конституцій, 37 Апостольських листів та 19 особистих звернень. Слуга слуг Божих, святіший Отець, намісник Ісуса Христа, наступник апостола Петра, єпископ Рима, Глава римо-католицької Церкви, Верховний понтифік – ось головні титули Папи Івана Павла ІІ, який взяв своє наймення, намагаючись наслідувати своїх попередників: Івана XXIII, Павла VI та Івана Павла І, які великою мірою прислужились до демократизації і гуманізації суспільного ладу у світі. Здійснив понад 120 подорожей на усі континенти земної кулі і є своєрідним “божим атлетом”, що найбільше подорожував в історії папства. Іван Павло ІІ побував майже у 200 країнах і в кожній з них промовляв до народу рідною мовою. Першою він відвідав Домініканську Республіку, потім Мексику, Багами, Польщу, Ірландію, згодом – США, Туреччину, Заїр, Кенію, Гану, Буркіна Фасо, Францію, Бразилію, Німеччину, Філіппіни, Японію та інші. Об’їхавши 91 державу, Папа навідався до слов’янських держав: Чехії і Словакії. Найчастіше Папа відвідував дві країни – це Польща і Франція. Папа відвідав традиційно православні країни: Румунію, Грузію, Грецію, Україну та Вірменію. Папу Івана Павла ІІ справедливо називають апостолом Петром нових часів. Його вважають одним з найбільших моральних авторитетів наших часів, який закликає будувати цивілізацію любові. Виступає проти ліберальних течій вільної любові, проти вбивства, проти війн і кровопролиття, проти абортів, стаючи в обороні правди і справедливості. Він всіма силами старається сповнити Христовий заповіт: «Щоб всі були одно», спілкуючись з представниками всіх християнських конфесій, зокрема з протестантами і православними, а також представниками світових релігій, а саме: юдеями, мусульманами, буддистами та іншими.
Центром католицизму є м. Ватикан, як держава в м. Римі площею 44 га. Головним храмом є собор св. Петра, в якому може перебувати близько 100 тис. людей. Адміністративний апарат католицької Церкви – римська курія, що складається з конгрегацій, канцелярій, секретаріатів, трибуналів. Католицька Церква строго дотримується моралі, абсолютно не дозволяючи абортів, шлюбних розлучень. В ній обов’язковий стан целібату (неодруженості) щодо священиків. В католицькій Церкві є зразкове шкільництво і ретельний розвиток науки богослов’я. В багатьох країнах світу є католицькі Університети, в Римі їх десять. Викладачами їх є високоосвічені монахи єзуїти, домініканці, францішкани, салезіани, бенедиктинці, капуцини. Діє Папська Академія наук. Ватикан має послів у зарубіжних країнах, що звуться нунції.
Католицька Церква визнає дійсними 21 Вселенських Соборів Церкви. Крім 7 Вселенських Соборів, які проводили спільно представники східної і західної Церков, католики визнають наступні Вселенські Собори:
- УШ Вселенський Собор, який проходив в Константинополі з 869 по 870 рр., на якому було засуджено патріарха Константинопольського Фотія.
- ІХ Вселенський Собор, який проходив в Латерані у 1123 р. та затвердив конкордат у Вормосі.
- Х Вселенський Собор, який проходив в Латерані у 1139 р. та засудив схизму антипапи Анаклета.
- ХІ та ХП Вселенські Собори, які пройшли в Латерані у 1179 р. та 1215 р., на яких було засуджено єресі сект катарів та альгібійців, а також вирішено, що для обрання папи потрібно дві третини голосів кардиналів.
- ХШ Вселенський Собор, який проходив в Ліоні в 1245 р., де взяв участь чернігівський архієпископ Петро Акерович. Собор засудив німецького імператора Фрідріха П. Після Собору в 1253 р. папа Інокентій ІУ передав корону для Галицько-Волинського короля Данила.
- ХІУ Вселенський Собор, який проходив в Ліоні в 1274 р., де царгородський імператор Михайло УШ Палеолог приступив до з’єднання з апостольською столицею. Патріарх Іван Веккос та імператор склали присягу в Рим, а в 1282 р. імператор Андронник П знову сприяв роз’єднанню, ув’язнивши Патріарха Веккоса.
- ХУ Вселенський Собор, який проходив у Вієнні з 1311 по 1312 рр., на якому з’ясовано відношення душі до людського тіла та осуджено фальшивий містицизм.
- ХУІ Вселенський Собор, який проходив у Констанції з 1414 по 1418 рр., у якому брав участь київський митрополит Григорій Цамвлак. Собор засудив Віклефа і Гуса та закінчив західну схизму.
- ХУП Вселенський Собор, який проходив у Базилеї в 1430 р., у Феррарі в 1437 р., а в 1439 р. у Флоренції. На ньому царгородський імператор Іван УШ Палеолог та патріарх Йосиф П склали присягу, а 6 липня 1439 р. була підписана Флорентійська унія (єдність із Східною Церквою).
- ХУШ Вселенський Собор, який проходив у Латерані з 1512 по 1517 рр., де засуджено вчення філософів, які вчили, що людська душа смертна і єдина для всього людства.
- ХІХ Вселенський Собор, який проходив у Тренто (Триденто), який засудив протестантизм, проголошуючи Біблію і Традицію нормами віри; проголосив вчення про Службу Божу, про святі Тайни, про чистилище, про хрещення, яке змиває первородний гріх, про норми заключення подружжя і про реформу духовенства.
- ХХ Вселенський Собор, який проходив у Ватикані з 1869 по 1870 рр. та ствердив догму про непомильність папи римського в справах віри і моралі, коли він проголошує їх як найвищий авторитет Церкви.
- ХХІ Вселенський Собор, який проходив у Ватикані з 1962 по 1965 рр. та ствердив, щo: літургії мають відправлятися народними мовами; можна скорочувати літургії; Богородиця є Матір’ю Церкви; спадщина християнського сходу є скарбом вселенської Церкви; християни мають право на християнське виховання. Видано декрет про екуменізм. 10 лютого 1963 р. на Собор прибув патріарх УГКЦ Йосиф Сліпий після 18 літнього ув’язнення в СРСР. 7 грудня 1965 року на закінчення ІІ Ватиканського Собору Папа римський Павло УІ разом із Патріархом всієї православної Церкви Афінагорасом І зняли взаємні клятви кинуті при схизмі 1054 року.
За висловом сьогоднішнього Папи Церква повинна дихати “обома легенями” Сходу і Заходу, бо “Церква є православною по вірі і католицькою по любові”. Сектою католицької Церкви є лефевристи – прихильники архієпископа Марселя Лефевра, який відкинув рішення ІІ Ватиканського Собору.
Запитання для самоконтролю
1. Що таке католицизм?
2. Якою є організація католицької Церкви?
3. Що знаємо про Папу Івана – Павла ІІ?
4. Які енцикліки опублікував Папа Іван – Павло ІІ?
5. Який адміністративний апарат католицької Церкви?
6. Яких 14 Вселенських Соборів визнає тільки католицька Церква?
7. Якою є католицька Церква?
