Тема 13. Основи релігійної філософії буддизму

Буддизм є найдавнішою зі світових релігій. Виник в Індії у середині І тис. до н.е. Поширив це вчення індійський принц Сіддхартха Гаутама, який в 27 років покинув дружину, дитину, умертвлював себе і 7 років роздумував, прийнявши ім’я Будда. Будда означає на санскриті "освітлений вищим знанням". Суттю буддизму є вчення про чотири "святі істини": "жити - значить страждати", "причина страждань - бажання", "для звільнення від страждань необхідно позбавитися бажань", "шлях позбавлення від бажань - дотримуватися вчення Будди", яке може привести віруючого до головної мети його буття - нірвани (зникнення, заспокоєння і згасання). Нірвана – це вічний, несвідомий спочинок, вільний від болю й бажань або звільнення від смертної оболонки. Буддизм зводить в абсолют твердження, за яким головна риса чуттєвого буття в усіх його формах робить страждання суттю буття. Власне життя, існування в будь-якій формі й завжди є обов'язково стражданням та злом. Цим буддизм відрізняється від інших релігій, які існують до і після нього. Канонічною книгою буддизму вважається Трипітака.

Моральні заповіді буддизму носять характер заборон:1) не вбивати жодну живу істоту; 2) не брати чужої власності; 3) не торкатися чужої дружини, 4) не говорити неправду, 5)не пити вина. Духовними провідниками буддизму є далай-лами, лами, монахи. Буддійські ченці дотримуються целібату. Філософською основою буддизму є теорія дхарм (носіїв), згідно якої – все існуюче, вся природа, представляють собою єдиний потік, вихор, що складається з елементів (атомів), життя яких безконечно мале.

Буддизм розділився на махаяну (велика колісниця – широкий шлях спасіння) і хінаяну (мала колісниця – вузький шлях спасіння), тобто на північну і південну течії близько 200 р.н.е. Головним у буддизмі є культ Будди. Найбільш поширеною є скульптура Будди в позі лотоса, навколо якого ніби простягнуті тисячі рук із розкритими долонями. Сенс цього символу – бачити всі страждання, а тисячі рук – надання всім допомоги. Згідно вчення буддизму світ з’явився з порожнечі, а завдяки рухові і змінам утворився матеріальний світ сансара, який з часом зникає, поступаючись порожнечі. Окрім сансари, існують два непомітні світи: нірвана (ідеальний стан буття) та бодхісатва, царства блаженства, населене духовними істотами, які досягли стану бодхісатв, але ще не перейшли в нірвану. Символом буддизму є погашена свічка. Один з напрямів буддизму, що склався у УІІ ст. в Тибеті є ламаїзм, у якому поклоняються безлічі будд, бодхісатв і демонів. Дзен-буддизм – це течія буддизму, що виник у УІІ ст. в Китаї і мав вплив на релігійність в Японії. Він визнає реальність світу, але сприймає його як несправжній, ілюзорний. Він пропагує медитації, з допомогою яких можна осягнути буття, свою першу природу. У ньому підкреслюється важливість активного ставлення до світу, реалізації в ньому творчої енергії індивіда. Буддизм в Японії набув значення іншої релігії – синтоїзму (синто перекладається як вчення богів). Синтоїзм закликає зберігати заповіді неба і дотримуватися п’ять основних відношень між: батьками і дітьми, чоловіками і жінками, старшими і молодшими братами, друзями між собою та владними і підданими.

Згідно буддійського числення тепер 2545 рік. Культовим місцем у буддизмі є пагода. Молитви у буддистів здійснюються з допомогою обертання циліндра, на якому виписані окремі молитви. В буддизмі немає релігійного об’єкта – Бога, з Яким би був зв’язок – діалог, розмова, допомога і подяка, а тому буддизм є радше духовною філософією. Прихильників буддизму є близько 323 мільйонів. Буддизм поширений в Китаї, Японії, Монголії, Тибеті, Непалі, Кореї, Таїланді, Бірмі, Кампучії, Шрі-Ланці.

Основи китайської релігійної філософії.

В Китаї соціальна етика й адміністративна практика відіграють значно більшу роль у житті людини, як містичні абстракції. З найдавніших часів розвивається концепція Дао (Загальний закон, Вища істина, Справедливість), яка втілюється у конфуціанстві. За Конфуцієм ідеал досконалої людини (цзюнь-цзи) - це гуманність, почуття обов'язку, вірність, щирість та ін. Конфуцій (Кун-Фу-цзи) (552 – 479 рр.. до н.е.) був великим філософом і державним діячем, одним із засновників первісного морального закону: «Не роби другому того, що тобі не миле». Конфуцій закликав до щирого і сумлінного сповнення своїх обов’язків. За соціальним порядком - вища мета управління державою - народ; суворе підкорення старшим; держава - це велика сім'я, а сім'я - мала держава. Китайським релігійним філософіям притаманний культ сім'ї та клану.

Даосизм – вчення, яке розвивалося майже одночасно з конфуціанством у взаємному напруженні, ставить за мету розкрити перед людиною тайни світу, вічні проблеми життя та смерті. Засновником даосизму є Лао-цзи (604 р. до н.е.). В даосизмі все буття ділиться на чоловіче начало Янь і жіноче Інь. Даосизм закликає до святості, безінтересовності, скромності, несамолюбності, легковаження багатств і почестей, розважності у мові. Найвища мудрість пізнати Дао (Тао) та його наслідувати. Тао означає дорогу, норму, розумну засаду, матерію. Центром такої релігійної філософії є не Бог, а людина.

Запитання для самоконтролю

1. Хто є засновником буддизму?

2. Які чотири істини є суттю буддизму?

3. Що таке нірвана?

4. На які течії розділився буддизм?

5. Які заповіді сповідує буддизм?

6. Що є символом буддизму?

7. Чи є буддизм релігією?

8. Де поширений буддизм?

9. У чому суть конфуціанства?

10.До чого закликає даосизм?