Тема 5. Загальна характеристика Біблії. Біблія — історія спасіння людства, невичерпне джерело віри та моралі

 

Біблія (Cвяте Письмо), як сума священних книг, почала комплектуватися ще на рубежі 1200 р. до н.е. - 100 р. н.е., основна частина тексту датується періодом Другого Єрусалимського Храму (з 538 р. до н.е.). Біблія — Святе Письмо — це свята книга християн, невичерпне джерело нашої віри, надії і любові до Бога та моралі людства. Біблія — найвеличніша книга, найкращий, найбільш поширений і впливовий на світі твір. Біблія як Книга книг є найбільш читана в історії людства. Зрозуміти європейську цивілізацію і літературу неможливо без розуміння Біблії. Без Святого Письма християнин не може зрозуміти ні себе самого, ні своєї духовності. На лекціях з української та зарубіжної культури, етики та естетики, релігієзнавства і біоетики заглиблюємося у велич цієї Книги, згадуючи слова нашого Каменяра:

«Книги — морська глибина,

Хто в них пірне аж до дна, Той, хоч труду мав досить,

Дивні скарби виносить»

C вяте Письмо — це мудрість Божа, це твір усього людства, прекрасний, як перлина. Біблія перекладена на 286 мов світу. Вона виховує людей протягом 3000 років. Краса думки, слова, змісту Біблії перевершує славнозвісні твори Гомера «Іліада», «Одіссея» та інші. З грецької мови слово Біблія означає книги, бо в дійсності вона є антологією багатьох окремих книг чи творів, написаних і зібраних протягом багатьох віків. Саме слово «Бібльос» із грецької означає книга і виникло воно дуже давно.

Ще 4000 років до народження Ісуса Христа існував порт Евеїл (його грецька назва Бібльос), де заготовляли і виробляли папір із рослини папірусу. Цей порт був розташований у Лівані за 40 км від Бейрута. З назви цього порту, де виготовлявся вперше папір, на якому писали перші манускрипти, і дістала назву Свята Книга. В 1950 році в горах Кумрану (Палестина) віднайдені рукописи Біблії, яким понад 2000 років.

Біблія — історія спасіння людства, яка починається від первородного гріха (гордості, непослуху) перших людей і триває по сьогоднішній день. Протягом всієї історії Бог рятує людей через людей, через посланих пророків у Старому Завіті і через Свого Сина Ісуса Христа — в Новому Завіті. Старий Завіт (Завіт - Закон, Умова) складає більшу частину Біблії і становить час від створення світу до народження Ісуса Христа, а Новий Завіт — це час від народження Спасителя - донині і до кінця світу. Біблія — це наука про ставлення людини до людини і до Бога. В Біблії описані моральні вчинки одиниць народів і громад, які Бог допустив, щоб зберегти за людиною спроможність вибрати між добром і злом. Понад усією історією людською в Біблії заноситься моральний Божий закон, вказується небесна Божа батьківщина, як найвища мета людства.

До Біблії завжди ставились з великою пошаною, особливо в Церкві, де її цілують, кладуть на престол, нею благословляють людей, присягаються. Авторами Святого Письма є святі люди, натхненні Святим Духом. Біблійну історію Старого Завіту писали пророки, які передбачали майбутнє і говорили в ім'я Боже, а Нового Завіту — учні Христові—Апостоли. Біблія писалась протягом 1100 років із XII ст. до нашої ери. Старий Завіт підготовляє людство до приходу Спасителя, а Новий Завіт представляє особу Христа як обіцяного Месію, Божого Сина, Богочоловіка, Відкупителя Світу, Провідника і Приятеля наших душ.

Старий Завіт писало 16 пророків, із яких головними є 4: Ісая, Єремія, Єзекиїл, Даниїл, бо вони за тисячоліття наперед передбачили і дослівно описали час і місце народження, терпіння, смерть і воскресіння Ісуса Христа. Книги Старого Завіту були написані трьома мовами: арамейською, єврейською, грецькою.

За 250 років до Різдва Христового всі книги Старого Завіту були перекладені на грецьку мову 72-ма єврейськими вченими. Старий Завіт складається з 45 книг, до яких належать 21 історичних книг (5 книг Мойсея: Буття, Вихід, Левіт, Числа, Повторення Закону; книги Суддів і Царів ізраїльських та інші), 7 повчально-поетичних книг (Йова, Псалми, Приповідки, Проповідник, Пісня Пісень та ін.) і 17 пророчих книг. До протестантських видань Біблії не включено 7 книг Старого Завіту (Сирах, Мудрість, Варух, Юдита, Естер, Товит, 1—2 Макавеїв), які були писані грецькою мовою. Універсальний моральний закон — Заповіді Божі (Декалог) містяться в книзі Вихід, 20.

Новий Завіт писався на грецькій та арамейській мовах протягом 50 років після вознесіння Ісуса Христа. На арамейській, тобто, на староєврейській мові говорив властиво сам Христос. Вмираючи на хресті, розп'ятий Ісус промовляє останні слова на арамейській мові: «Елі, Елі, лема савахтані», що дослівно означає: «Боже мій, Боже мій, чому ти мене покинув» (Мт. 27.46). Розпинателі в той час насміхалися з Христа, думаючи, що він кличе пророка Іллю на поміч, а Христос молився словами Псалму 22 (21) до Свого Отця.

Новий Завіт складається з 27 книг, до яких належать 4 Євангелії (із грецької мови означає Добра Новина) і Діяння Апостолів, що складають історичні книги, повчальні (листи апостолів Павла, Якова, Петра, Івана, Юди-Тадея) та пророча книга Івана Богослова Одкровення (Апокаліпсис). Євангелістами, що проповідували науку Христа, розповідали про Нього самого, Його життя були 4 Апостоли: Матей (Матвій або Матфей), Марко, Лука та Іван (Йоан, Іоанн). З них тільки улюблений учень Іван і колишній митар Матей були Апостолами Христа. Марко був учнем, тлумачем та перекладачем Апостола Петра, а Лука — лікар і художник, що перший змалював Божу Матір, був секретарем Апостола Павла. Сам Павло теж не належав до числа 12 Апостолів, бо спочатку переслідував християн. Найбільш читаними є книги Нового Завіту, які щодня і щосвята читають у церкві, починаючи з Великодня (Пасхи) з І розд. Євангелії Івана на протязі цілого року вичитуються всі історичні та повчальні книги, крім пророчої. Три перші Євангелії є синоптичні, бо зближені за змістом і простим описовим укладом, а Євангелія від Івана є доповненням до перших трьох, писана в глибокому філософському розумінні. Славний лист ап. Павла (І Кор. 13) оспівує гімн любові.

Євангелія від Матея починається від народження й дитячих років Ісуса Христа, потім про діяльність Ісуса в Галілеї і суміжних країнах та в Юдеї і Єрусалимі (із єврейської мови – володіння миру). Закінчується вона оповіданнями про страждання, смерть і прославлення Ісуса. Марко розпочинає Євангелію одразу ж після прилюдного виступу Предтечі Христа – Івана Хрестителя. Опісля розповідає про діяльність Ісуса в Галілеї, потім Переї та Юдеї, закінчуючи описом Його страждань, смерті і прославлення. Лука починає Євангелію від сповіщення Ангелом звістки про народження Предтечі, доповнюєїї подією народження і дитячих літ Христа. Потім оповідає про приготування Його до прилюдної діяльності, а пізніше — про Його вчинки, навчання в дорозі через Перею до Юдеї. В кінці описує діяльність у Єрусалимі та про страждання і прославлення. Євангеліст Іван починає Євангелію прологом про Предвічне Слово-Бога, оповідає про хрещення Ісуса над Йорданом, про діяльність у Єрусалимі, Юдеї, Самарії, Галілеї. Опісля розповідає, як Ісус об'являє Своє божество перед ворогами — єврейськими старшинами, фарисеями та садукеями в Юдеї та в Галілеї, а потім перед своїми учнями та про справу відкуплення — страждання, смерть і воскресіння.

Євангельські притчі Ісуса (коротенькі, видумані оповідання, в яких Ісус Христос, використовуючи образи з природи або людського життя, через порівняння наглядно пояснював своїм слухачам надприродні правди про Царство небесне) — це перлини моральності, в яких молода людина може вибрати ідеал для наслідування. Мета Ісусових притч довести людям, що Він є Спасителем. Його притчі — невичерпне джерело християнської моралі. Христос пояснює, чому говорить до людей у притчах, бо «вони, хоч дивляться, не бачать і хоча слухають, не чують і не розуміють» (Мт. 13.10—17). Найбільш повно про науку Христа через притчі подають Апостоли Матей, Марко і Лука, а Євангеліст Іван найглибше вияснює мету й особливість Ісусових притч, що відкривають Його месійне завдання, як Сина Божого. Одного дня Ісус, сівши коло Галілейського моря, цілий день оповідає притчі. Це був день притч. Циклом притч про царство Боже є наступні: про сіяча, про кукіль, про зерно гірчиці, про закваску, про скарб та перлину і про невід. Притчі про заблукану вівцю, загублену драхму, блудного сина (милосердного батька) оповідають нам про безконечне Боже милосердя. Притча про митаря і фарисея, дає знання про покору і гордість, а притча про доброго самарянина — про милосердя. Притча про весільний банкет навчає нас того, що треба вести чесне життя в Божій ласці, а притча про багача і Лазаря вчить і справам милосердя. Притчі про немилосердного боржника і несправедливого суддю говорять про прощення ближнім і наполегливість, а притча про робітників у винограднику — про те, що не треба бути заздрісним. Притча про 10 дів і про таланти говорить нам про заохоту до добрих діл і дбайливе використання наших здібностей. Притча про двох синів навчає послуху, а притча про багача каже нам більше дбати про наше духовне збагачення.

Біблія показує нам Бога реально, історично, практично в житті. Христос є неначе головний герой Святого Письма, об'явив нам все про нашу ціль. У Старому Завіті ховається Новий Завіт, а в Новому — Старий. У Старому Завіті є 13 прообразів Христа — це Авель, Ісаак, Яків, Йосиф, Ной, Мойсей, Давид, Мелхіседек, Рафаїл, Йона, жертва примирення, пасхальне ягня і мідяний вуж. Гріхопадіння перших людей — Адама і Єви не треба розуміти буквально — «з'їли яблуко», а те, що вони перестали слухати Бога. На початку Біблії у Книзі Буття прообразом жінки з дитиною, що зітре голову змію-спокуснику є Діва Марія з дитятком Ісусом. Читаючи Біблію, треба розуміти, не як і коли, і, де подія відбувалася, а що вона означає. Книга Буття з 11 розділу розпочинає об'явлення ізраїльському народові, але це не історіографія. Мета Святого Письма — спасіння людини. Біблія не є теоретичним підручником, а інформує про досвіди, що зображують відкриття вічної правди. Сім днів творення світу теж не розуміють буквально, а в сенсі, що цей кожен день міг тривати навіть мільйони років. Святе Письмо найкраще читати з відповідним тлумаченням, що приходить до нас через учительський уряд Христової Церкви, враховуючи слова св. Августина: «Я б не повірив у Святе Письмо, коли б мені не дала його Церква». Старий Завіт дав усім Закон, тобто, 10 Заповідей Божих, а Новий Завіт – Благодать, тобто, сім святих Тайн: хрещення, миропомазання, сповідь, Євхаристія, єлеопомазання, подружжя, священство.

Східне богослов’я приписують євангелістові Іванові, західне - верховному апостолові Петрові, а особливим для католицького віровчення є Євангеліє від Матея (Матвія). Протестанти будують своє богослов’я на листах апостола Павла, наголошуючи, що спасіння походить тільки через віру. Велика пошана до Святого Письма на сході, де його постійно на кожній Службі Божій цілують, ним благословляють, і воно завжди лежить на престолі у великій пошані. У східних Церквах весь Новий Завіт, окрім Одкровення, починаючи від Пасхи день за днем на протязі року вичитується розділ за розділом від Євангелії Івана, Матея, Луки, Марка, Діянь Апостолів і Апостольських листів та послань.

В західних Церквах пошана до Біблії стримана, а її читання не має такого порядку. Католицькі і православні Церкви, а також протестанти розрізняють різну кількість книг Старого Завіту: на заході налічують 45 (46) книг, а на сході та у протестантів — лише 38 канонічних книг.

Біблія — не єдине джерело знань, важливе теж усне Передання. Cвяте Передання - це наука Церкви, а, зокрема - наука Отців Церкви і Вселенських Соборів Церкви. Католицька Церква визнає дійсними 21 Вселенських Соборів Церкви, а православна Церква визнає лише перших 7 Вселенських Соборів. Свавільне пояснення Біблії призводить до небезпеки, до поширення єресей (фaльшивих вчень), наприклад, що Христос не є Богом, що мав рідних братів, що Богородиця не є Матір'ю Божою тощо. Церква єдино правильно пояснює Біблію в справах віри та моралі. Читання Біблії є також молитвою, в ній більше пізнаємо Бога і себе у ставленні до Нього. Вчення про роз’яснення Святого Письма зветься з грецької мови – екзегетика. Біблія — це лист до нас небесного Батька, це повчання дітям. Читання Святого Письма є: ушануванням Бога; розважання над нашим життям; молитвою, в якій Бога прославляємо, за все Йому дякуємо, перепрошуємо Його за наші гріхи і проханням у Нього всього потрібного і необхідного у житті; обов’язком здійснення всього того, чого навчає нас Господь Бог.

Святе Письмо має ряд наступних значень: духовне як своєрідна Божа педагогія, алегоричне як втілення в конкретному художньому образі Старого Завіту абстрактного поняття Нового Завіту, моральне, яке відкриває звичаї і поведінку конкретних постатей та анагогічне значення як перенесене з проблем матеріальних у духовні, вічні. Буквальне, літеральне, дослівне сприймання Біблії не завжди правильне.

Всі книги Біблії поділяються на канонічні, неканонічні (второканонічні) і апокрифи.

Перекладачами Біблії українською мовою були Пантелеймон Куліш, Іван Пулюй, Іван Нечуй-Левицький, о. Маркіян Шашкевич, митрополит Іван Огієнко (Іларіон), о. д-р Іван Хоменко та о. д-р Рафаїл Турконяк.

Запитання для самоконтролю

1. Що таке Біблія?

2. Що таке Старий Завіт?

3. Що таке Новий Завіт?

4. Хто є автором Святого Письма?

5. В яких мовах писалась Біблія?

6. Який короткий зміст Євангелій?

7. Що таке притчі Христові?

8. Яка міжконфесійна особливість у сприйманні Біблії?

9. Який ряд наступних значень має Святе Письмо?

10.Хто є перекладачами Біблії на українську мову?