Тема 6. Моральний потенціал релігії. Заповіді Божі — універсальний моральний закон

У Старому Завіті (Вихід, 20) Бог оголосив через пророка Мойсея Десять Заповідей (Декалог) не тільки єврейському народові, але як Творець світу, дав їх цілому людському родові, щоб допомогти йому якнайкраще розвивати свої тілесні і духовні сили. Заповіді Божі — це дороговказ до неба, дорога до нашого спасіння. У повсякденному житті людина має справу із законами держави, порушувати які не дозволено. З любові до нас Бог встановив такі норми — Божі Заповіді, які підказують нам як робити добрі справи та стерегтися зла. Вони стоять на сторожі нашого щастя, є непорушним фундаментом людського щасливого життя і ладу. Божі Заповіді — вічно актуальні, досконалі й універсальні як понад три тисячі років тому, так і сьогодні. І такими вони будуть до кінця світу, бо «небо і земля проминуть, слова ж Мої не проминуть» (Лк. 21.33). Люди, або й цілі держави, які відкинули Бога, Його Заповіді, стають моральними жебраками.

Мораль походить відБога. Не можна осягнути добро, чинивши зло. До злих вчинків належать сім головних гріхів: гордість, заздрість, нечистота, захланність, неуміреність, гнів, лінивство. Спокуси є нагодами до гріхів, в яких людина може впасти у гріх або є певними випробовуваннями, в яких людина вміє побороти гріх. Спокуси бувають зовнішніми (походять через органи чуття) і внутрішніми (виникають в уяві). Причинами спокус є: зіпсована людська природа, злий дух, згубний вплив світу, природні причини і давні аморальні вчинки. Спокуси бувають добровільні (приходять до нас із власної вини, коли ми свідомо і добровільно наражаємось на них) і недобровільні (виникають від намови, захоплення і приємності). У кожній спокусі вирішальним є акт нашої волі, яка погоджується на зло, або може його відкинути. У спокусі найважливіше: зберігати спокій і сильну волю, не боятися її, обминати сутички з нею, не звертати на неї жодної уваги, щиро молитися і приступати до святих Тайн.

 

I   II   Ш

ІУ У УІ УП УШ ІХ Х

 

Перші три Заповіді навчають пошани Бога ділами, словами і думками, а решту сім навчають пошани ближніх і самого себе.

Вчення про християнську мораль у світлі вчення Церкви називається моральне богослов’я або християнська етика.

Перша Заповідь «Нехай не буде в тебе інших богів, крім Мене» (Вих. 20.3) закликає шанувати одного Господа Бога, Творця Всесвіту, що все створив і всім управляє. Шануємо Бога через постійне дотримання Його Заповідей, через участь у Службі Божій, через наші молитви. Це пов'язане з вірою, надією та любов'ю до Бога: «Бог є любов» (І Ів. 4.8). Soli Deo honor et gloria - «Єдиному Богові честь і слава», говорили римляни. Гріхом, тобто свідомим і добровільним порушенням Божого Закону є ідолопоклонство, що полягає у відданні Божого культу створеним речам — як живим, так і неживим. Крім язичницького поклоніння силам природи, сьогодні існує й сучасне ідолопоклонство: культ тіла, культ алкоголю і наркотиків, культ грошей та культ сатани.

Гріхами проти першої Заповіді є самовпевненість, а також відчай або безнадія. До фальшивого шанування Бога належать теж забобони, тобто приписування створеним речам сили, якої вони не мають через свою природу. До них відносяться, наприклад, страх перед числом 13 або ж чорним котом, що перейшов дорогу. Це також і ворожіння, через яке намагаються пізнати з допомогою невідповідних засобів таємничі речі чи майбутнє, що відоме лише одному Богові. Фактичним зневажанням Бога є астрологія (ворожіння по розташуванню зірок із вірою, що вони мають вплив на життя людей), хіромантія (ворожіння по укладанню ліній на людській долоні), ворожіння з допомогою карт, так зване «виливання воску», спіритизм (викликання духів померлих, що є осуджено й суворо заборонено Церквою). Заповідь застерігає людей від використання окультних (скритих, таємничих) наук, таких як біла, чи чорна магія та ін.

Щодо снів, то вони бувають троякими за походженням: від Бога, від злого духа, від самих себе. Тому не слід займатися їх тлумаченням і абсолютним довір’ям до них.

Перша Заповідь вказує нам шанувати також святих,бо вони є нашими заступниками у небі, зокрема, наших рівноапостольних князя Володимира та княгиню Ольгу, страстотерпців Бориса і Гліба, Антонія і Теодозія Печерських, священномученика Йосафата, св. Ефрозину-Предславу Полоцьку та ін. Мусимо шанувати також наших Ангелів-хоронителів — молитися до них, дякувати їм за опіку.

Друга Заповідь «Не прикликатимеш намарно імені Господа Бога твого» (Вих. 20.7) наказує нам віддавати почесть Божому імені і не вимовляти Його без пошанування. Бог об'явив себе Мойсеєві: “Я — Той, Хто є” — «Ягве» по-єврейськи або «Сий» по-старослов'янськи. Не можемо розуміти його буквально, бо Бог є іманентним, тобто перебуває серед нас (ми є частинкою Бога), а також трансцендентним, тобто існує поза межею нашого розумного світосприймання. У нашого народу є звичай вітатися християнськими привітами, бажати щастя в ім'я Боже.

Гріхами проти другої Божої Заповіді є легкодушна вимова Божого імені, прокльони, лихослів'я та богохульство. Не можна також іменем Божим («бігматися») божитися та жартувати зі святих речей. Присягатися маємо право у поважних справах, наприклад, під час подружньої присяги.

Третя Заповідь Божа «Пам'ятай день святий святкувати» (Вих. 20.8) приписує християнам святкувати недільний день, бо в неділю воскрес Ісус Христос. Російське слово «воскресенье» у тому випадку є досить повчальним. У неділю християни мають обов'язок облишити будь-яку фізичну працю та брати участь у Службі Божій. Заповідь наказує святкувати і всі свята, які є у Церковному році. Недільний відпочинок є християнським освяченням святого дня й дбає про добро людини, щоб вона могла відпочити, відновити свої фізичні та духовні сили. У неділю заборонено важку фізичну працю, проте дозволено службову і розумову: читати, писати, малювати, співати тощо. В цей день потрібно не забувати творити добрі діла милосердя щодо душі і тіла.

Четверта Божа Заповідь «Шануй батька свого і матір свою» (Вих. 20.12) наказує шанувати, тобто любити, допомагати, поважати, а, найголовніше, слухатись батьків, бо для дітей вони є Божими заступниками тут, на землі. Вона зобов'язує любити рідний край, народ, мову, звичаї, обряд, поважати старших, а особливо вчителів, парохів. Заповідь стосується також і батьків, головним обов'язком яких є не тільки народжувати на світ дітей, а й виховати їх, приготувати до нового і всебічного життя та обов'язків.

П'ята Заповідь Божа «Не вбивай» (Вих. 20.13) забороняє нам знищувати власне життя, вбивати чи ранити тіло ближнього, а також ненавидіти наших ближніх. Вона ж забороняє нам бути жорстокими щодо звірят і природи.

За словами Апостола Павла: «Наше тіло є храмом Святого Духа» (пор. 1 Кор.6.19). Тому мусимо наше тіло берегти, бо при його ушкодженні може потерпіти і дух. Старовинні римляни не випадково говорили - mens sana in corpore sano, що означає - «здоровий дух у здоровому тілі». Забороняючи вбивство, Заповідь, однак, не забороняє боронити власне життя, честь і гідність перед насильством. Вона наказує нам бути доброзичливими і приязними до наших ворогів, із терпеливістю з усіма зберігати мир. Гріхом є також евтаназія (легка смерть), тобто бажання собі смерті. Крім фізичного вбивства злочинами є вендета (кровна помста) і моральне вбивство.

Гріхом проти цієї Заповіді є біла смерть — аборти. Ми отримуємо безсмертну душу ще в лоні матері, в момент зачаття. Аборт — це ознака моральної деградації людини. Це також суспільний гріх, бо за нього несуть відповідальність і ті, що вчинили його, і ті, що сприяли та радили.

Алкоголізм, наркоманія, токсикоманія є також гріхами,бо з допомогою їх людина знищує своє здоров'я, тіло і душу. Найважчим гріхом є самогубство, бо не людина дала собі життя, і не вона має право його відбирати.

Шоста і Дев'ята Заповіді Божі «Не чужолож» і «Не пожадай жінки свого ближнього» (Вих. 20.14; 17) наказує не чинити перелюбу, не оглядати безсоромних зображень, не говорити безсоромних слів, не допускатися безсоромного діла самому або з іншими. Даною Заповіддю Бог забороняє все те, що може ображати нашу невинність або інших через безсоромні думки, бажання, погляди, показування, поширювання непристойних зображень (порнографії). Кожен повинен плекати чистоту душі і тіла, виховувати в собі скромність, порядність, самоповагу, стриманість, відчуття міри. Дев'ята Заповідь доповнює шосту тим, що грішними є також думки-пожадання, навіть і коли не вчинені ділом.

Гріхами проти шостої Заповіді є подружня зрада, дошлюбні зносини молодих, позашлюбне співжиття, блюзнірство, розпуста, проституція, тілесне зґвалтування, кровозмішення, мастурбація, онанізм, мазохізм, фетишизм, ексгібіціонізм, штучне запліднення, позатілесне запліднення (in vitro – у пробірці), вживання контрацептивів, клонування, зоофілія, педерастія, неприродне задоволення статевих пристрастей. Содомські гріхи — гомосексуалізм, лесбіянство (протиприродні зносини осіб однакової статі) є смертними і послужили причиною поширення важких, невиліковних хвороб людства, зокрема СНІДу. Християнське подружжя є нерозривним і має призначення жити в любові, продовжувати людський рід і виховувати дітей. Кожне подружжя повинне бути благословенне Богом, що відбувається під час обряду вінчання. Біла фата, віночок нареченої — це символ невинності, дошлюбної чистоти.

Сьома і Десята Заповіді «Не кради», «Не пожадай нічого того, що є власністю твого ближнього» (Вих. 20.15; 17) вказують нам на правильний вжиток приватної власності, на яку має право кожна людина, здобуваючи її справедливим способом. Вони забороняють наносити шкоду ближньому щодо його власності і володіння. Христос закликає нас: «Не збирайте собі скарбів на землі, а збирайте собі скарби на небі» (Мт.6.19—20). Дані Заповіді зобов'язують чинити діла милосердя, які повинні бути безкорисливими.

Гріхами супроти цих Заповідей є крадіжки, розбій, грабіж, вандалізм — нищення або псування чужої власності, ошуканство, плагіат, лихварство, затримання чесно заробленої платні. Хто причинив шкоду майну ближнього, зобов'язаний йому відшкодувати. Хабарництво та протекціонізм теж принижують людську гідність. Захланність є гріхом проти Бога і проти нашого ближнього, бо все, що маємо, є даром Божим. Cпонукання, наказування, дорадження і дозвіл до крадежі є теж гріхом проти цієї Заповіді. Похвала, замовчування крадежі теж є злочином. Допомога у крадежі є теж крадіж.

Восьма Заповідь Божа «Не свідчи фальшиво на ближнього свого» (Вих. 20.16) наказує нам не порушувати слави ближнього, а також забороняє фальш і облуду. Маємо шанувати добре ім'я, честь і славу як свою, так і наших ближніх. Христос запитує кожного з нас: «Хто ти такий, що чужого слугу судиш?» Гріхами проти цієї Заповіді є обмова, наклеп, осудження, сіяння незгоди, брехня, облуда, лицемірство, лукавство, нав'язування неправдивої інформації або замовчування правди, яка є так всім не­обхідна, а також несправедлива критика, яка принижує людську гідність.

Первісним, патріархальним законом, який існував перед встановленням Десяти Божих Заповідей, був природний закон: «Не роби другому того, що тобі не миле». З нього випливають і оці Заповіді Божі. Найголовнішими є заповіді любові, які у Новому Завіті проголосив нам Ісус Христос: «Люби Господа Бога твого всім серцем твоїм, усією душею твоєю, всією думкою твоєю й усією силою твоєю». А друга «Люби ближнього твого, як себе самого» (Мк. 12.30—31). З першої заповіді любові випливають три перших Заповіді Божі, а з другої — решта сім. Заповідь любові Бога є рівною заповіді любові ближнього, бо неможливо сповнити одну без другої. Іван Богослов каже: «Коли хто каже, що любить Бога, а брата свого ненавидить, той не правдомовець» (І Ів. 4.20). Любов до ближнього є найкращим мірилом і випробовуванням любові до Бога. Всі Заповіді є головними. Якщо не дотримуватись хоча б однієї з Божих Заповідей (Декалогу), то не буде виконано й цілого Закону.

Запитання для самоконтролю

1. Для чого Бог оголосив Десять Заповідей?

2. Що таке спокуси?

3. Які Заповіді регулюють відносини Бога і людини?

4. Які Заповіді регулюють відносини людини з людиною?

5. Які є головні гріхи проти дару життя?

6. Які є головні гріхи проти людської чистоти?

7. Як поділяється Божий Закон?