Із входженням України в європейський економічний простір та збільшенням завдяки цьому обсягів вантажних і пасажирських перевезень, значення залізничного транспорту зростає.
Залізничні колії разом з іншими видами транспорту утворюють територіальні сполучення шляхів, технічних засобів і служб перевезень, що включають усі види взаємодіючого транспорту. У транспортній системі України залізничний транспорт тісно взаємодіє з автомобільним (з трасою Харків – Ростов-на-Дону, шосе Харків – Севастополь та ін.), річковим (з портами на Дніпрі, Десні, Дунаї), морським (у портах Одеса, Миколаїв, Херсон) й іншими видами транспорту. Скоординованість дій усіх видів транспорту забезпечує ефективні блокові, змішані зв'язки, в яких росте роль контейнерних перевезень як найпрогресивнішого способу доставки продукції.
Сучасна конфігурація залізничної мережі України формувалася ще до Першої світової війни, перед якою протяжність залізничних магістралей (без Західної України) складала 156 тис. км. На території України перша залізниця Львів – Перемишль була збудована в 1861 році. У 1865 р. з'явилася залізниця Балта – Одеса, яку протягом 1868–1870 рр. було продовжено до Москви (через Кременчук і Київ).
У кінці ХIХ – на початку ХХ сторіччя в Прикарпатті, Карпатах і Закарпатті була споруджена мережа вузькоколійних залізничних ліній, що пролягають здебільшого від значних лісових масивів до центрів переробки лісу.
У роки радянської влади розвиток залізниці в Україні одержав новий імпульс. У 1940-ві (довоєнні) основний обсяг будівництва нових залізниць і докорінна реконструкція діючих магістралей зосередилася в першу чергу в напрямках Донбас – Центр СРСР і Донбас – Криворіжжя, Київ – Львів – Чоп із виходом на Москву і деяких інших. Великий обсяг перевезень донецького вугілля на Північ вимагав поліпшення транспортних умов. І в 1937 р. було завершено спорудження і реконструкцію залізничної гілки Донбас – Москва загальною довжиною майже 1200 км, зокрема на новій ділянці Несвітай – Валуйки (380 км.). Прокладено й інші (подекуди треті) шляхи, реконструйовано земельне полотно, поліпшено профіль і зменшено кривизну поворотів. Побудована також залізниця Херсон – Харків.
У післявоєнний період темпи будівництва нових залізничних колій зменшилися, було прокладено тільки 5 тис. км, більше того, деякі магістралі (наприклад, Львів – Бережани – Потуторі та ін.), а також значна частина лісовозних залізниць припинила своє існування.
У радянські роки почався прискорений перехід залізничного транспорту України на прогресивні методи тяги – електровоз і тепловоз. З 1957 року випуск паровозів у країні припинився.
У 1960 році в Україні з'явився новий різновид магістрального залізничного транспорту – метрополітен. У Києві в кінці 1960 р. була здана в експлуатацію перша черга метро – надзвичайно складного інженерного комплексу. Пізніше, 23 серпня 1975 року, на території України почав діяти другий метрополітен – у Харкові.
У 1970-х і 1980-х роках побудовано залізницю Полтава – Київ – Брест, Курськ – Харків – Ростов, розгорнулося будівництво залізниць в Донбасі, Придніпров'ї, Кривому Розі, що сприяло розвитку промисловості в цих районах. У 1987 р. експлуатаційна довжина залізниць уже складала 22,7 тис. км. (у 1913 р. – 15,6 тис. км). Експлуатаційна довжина залізниць СРСР – 146,1 тис. км.
Україна посідала одне з перших місць в СРСР за щільністю залізничної мережі (37,7 км на 1 000 км території). Частка УРСР у перевезенні вантажів залізничним транспортом країни в 1988 р. складала 25,2 %, у вантажообігу – 12,8 %. Частка вантажообігу залізничного транспорту в загальному вантажообігу Української РСР складала 53,3 %, пасажирообігу – 40,8 %. В середньому на 1 км експлуатаційної довжини залізниці припадало 22,2 млн. т/км і 3,2 млн. пасажиро-кілометрів.
Сучасний залізничний транспорт на 40 % електрифіковано, дво- і багатоколійні ділянки складають майже третину експлуатаційної довжини.
За характером перевезень залізничний транспорт поділяється на пасажирський і вантажний. Залежно від ролі виконуваної роботи розрізняється залізничний транспорт загального і відомчого користування. Залізничний транспорт загального користування сполучає окремі регіони і країни світу, забезпечує зв'язки між виробниками і споживачами та пасажирські перевезення. Залізничний відомчий транспорт (транспорт підприємств і організацій) перевозить сировину, матеріали й інші види продукції всередині підприємств промисловості, сільського господарства.
За видами зв'язку і характером обслуговування розрізняють міжнародні і внутрішньодержавні залізничні зв'язки (для транспорту загального користування).
Український залізничний транспорт загального користування бере участь у виробничих процесах як складова сфери товарообігу і є однією з найважливіших базових галузей народного господарства, яка є вкрай важливою для держави і суспільства. Разом із цим він є лідером у перевезенні пасажирів.
Для багатьох регіонів України залізниця є практично найнадійнішою транспортною комунікацією. Велика частина роботи залізничного транспорту загального користування припадає на вантажний залізничний транспорт. Узагалі вантажні перевезення багато років посідають домінуюче місце на залізниці, будучи єдиним джерелом прибутку, що покриває при цьому витрати на збитковий пасажирський рух.
На тлі політичних і економічних подій в Україні різко знизився обсяг роботи залізниці. Особливо стрімко знизився обсяг вантажних перевезень.
Основна частка у вантажообігу належить Донецькій і Придніпровській залізницям. Але тепер інша проблема загрожує паралізувати роботу вантажного залізничного транспорту – неплатежі. Цьому сприяють і всілякі економічні катаклізми в країні.
Друга гілка залізничного транспорту загального користування – пасажирський транспорт. Довгі роки він був збитковим. Витрати на нього незмінно покривав вантажний транспорт. Зараз пасажирські перевезення – єдине джерело “живих" грошей для галузі. Пасажирська служба ввійшла до ряду пріоритетних.
У технологічній єдності з магістральним залізничним транспортом в Україні діє також могутній залізничний транспорт промислових підприємств і організацій, який відіграє хоч і додаткову, але дуже важливу роль у сфері виробництва. Безумовно, рівень технічної оснащеності транспорту загального користування вищий, ніж транспорт відомчого користування, який виконує відносно невеликий обсяг робіт і спеціалізується на переміщенні вантажів. Але відомчий транспорт до недавнього часу розвивався високими темпами, причому в основному інтенсивним шляхом. Якщо за 1960–1989 рр. розгорнена довжина залізниць промислових підприємств і організацій зросла з 17,7 до 26,8 тис. км (на 50%), за цей час його вантажообіг зріс на 150 %, перевезення вантажів – на 130 %. Останнє десятиліття принесло безліч проблем відомчому залізничному транспорту. Але він вижив, не втратив своєї значущості та пропускної спроможності.
Залізнична мережа України за конфігурацією – ортогональна. У ній є більш-менш паралельні магістралі – широтні, меридіональні.
За рівнем розвитку залізничного транспорту на території країни виділяють два регіони – Донбас і Західну Україну, де щільність транспортних магістралей склалася історично і зумовлена дією різних за своєю природою чинників. У Донбасі і Придніпров'ї – необхідністю транспортного обслуговування виробництва, високого рівня його розвитку, який тут спостерігається, на Заході – в першу чергу прикордонним її положенням і спорудженою в довоєнний період густою мережею залізниць.
Широтні залізничні магістралі забезпечують зв'язок вугільно-металургійного Донбасу із залізомарганцеворудним Придніпров'ям і є основною залізничною мережею району (Кривий Ріг – Дебальцеве – Синельникове – Дніпропетровськ, Кривий Ріг – Іловайськ – Волноваха – Запоріжжя та ін.): на захід відправляється донецький кокс і енергетичне вугілля, на схід – криворізький залізняк і нікопольський марганець. Зв'язки Донбасу з Росією забезпечують магістралі напрямку Донбас – Москва, Дебальцеве – Валуйки – Єлець – Москва, Донбас – Міллерово – Рязань – Москва. Залізниця Донбас – Волгоград сполучає Донецько-Придніпровський економічний район із Поволжям. На південний захід ідуть лінії Харків – Запоріжжя – Сімферополь, Харків – Кременчук – Одеса, Харків – Дніпропетровськ – Херсон. З Донбасу на південь перевозять вугілля, метал, металоємні машини, продукцію хімічної промисловості, зерно й інші вантажі; у зворотному напрямку – ліс і вироби з деревини, точні машини і прилади, вироби легкої промисловості, деякі будівельні матеріали. У східно-західному напрямі утворена електрифікована магістраль Донбас – Карпати (через Кривбас), що має велике значення в міжнародних зв'язках. Залізниці південно-західного напрямку здійснюють інтенсивні вантажо- і пасажиропотоки, пов'язані з перевезенням імпортно-експортних вантажів з України і прилеглих країн у чорноморські порти та у зворотному напрямі, а також пасажирів, які їдуть на відпочинок і лікування на курорти Криму, Причорномор’я і Приазов'я. Інтенсивні залізничні перевезення здійснюються також лініями, що пов'язують Київ з усіма напрямками (Київ – Харків, Київ – Львів – Чоп, Київ – Одеса й ін.). На Львівській залізниці побудовано могутній Чопсько-Батевський перевантажувальний комплекс. У 1978 р. уведено в експлуатацію залізнично-морську поромну переправу Іллічівськ – Варна (Болгарія) завдовжки 435 км. Для зв'язку України з Північним Кавказом побудовано залізнично-поромну переправу через Керченську протоку.
В Україні сформувалася мережа крупних залізничних вузлів з розвиненим станційним і складським господарством. Це – Харків, Полтава, Лозова, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Ясинувата, Дебальцеве, Бахмач, Київ, Коростень, Жмеринка, Одеса, Тернопіль, Ковель, Львів. Функціонують також механізовані технічно оснащені великі сортувальні станції: Ясинувата, Дебальцеве, Червоний Лиман, Основа, Нижньодніпровськ-вузол, Дарниця та ін.
На території України функціонують шість основних залізничних магістралей, об'єднаних державним департаментом “Укрзалізниця”: Південно-Західна (управління в Києві), Донецька (Донецьк), Придніпровська (Дніпропетровськ), Південна (Харків), Львівська (Львів), Одеська (Одеса).
Автомобільний транспорт почав розвиватися пізніше, ніж залізничний. Він використовується для перевезень на короткі відстані, але з кожним роком зростає питома вага транспортування на великі відстані.
Морський транспорт служить для зовнішньоекономічних зв'язків.
Внутрішній водний транспорт перевозить вантажі і пасажирів річками, озерами і штучними водосховищами. За чисельністю суден він переважає морський транспорт, але за загальною водотоннажністю поступається його структурі.
У внутрішньому водному транспорті переважають наливні судна. Основні вантажі: нафта, нафтопродукти, вугілля, кокс, будівельні матеріали.
Трубопровідний транспорт призначений для транспортування нафти, газу і продукції нафтохімічного комплексу.
G Зараз у світі налічується понад 13 млн. км трубопроводів.
Україна є одним з найбільших транспортувальників нафтопродуктів.
Повітряний транспорт обслуговує як внутрішні, так і міжнародні лінії. Він зайнятий, головним чином, перевезенням пасажирів. Приблизно п'ята частина обороту – перевезення вантажів.
Високого розвитку авіатранспорт набув в економічно розвинених країнах.
G Авіакомпанії США здійснюють третину світових повітряних перевезень.
G Зі 100 найбільших аеропортів світу 50 розташовані у США, наприклад, Вашингтон або Гонолулу.
На відміну від залізничного транспорту, де власником у більшості країн виступає держава, в авіатранспорті значна кількість приватних компаній.
9.9. Рекреаційний комплекс
Відпочинок людини називається рекреацією, а її поведінка, спрямована на задоволення потреб у відпочинку, лікуванні, компенсації життєвої енергії – рекреаційною діяльністю.
Структура рекреаційного комплексу:
§ лікувально-оздоровчий (санаторно-курортне лікування та оздоровлення);
§ пізнавальний (туризм);
§ економічний (регенерація робочої сили, сфера господарської діяльності).
Рис. 1.61. Структура рекреаційного комплексу
За рівнем розвитку рекреаційного комплексу чільне місце посідає Європа:
ü Середземноморська зона (пляжні ресурси, історичні і культурні пам'ятки);
ü Альпійська зона (гірничо-лижні курорти).
У США і Канаді існує понад 40 національних парків, причому 38 – у США.
У країнах Африки розвинено напрям туризму – сафарі по національних парках (Кенія, Танзанія, Замбія).
Україна має всі необхідні умови для розвитку рекреаційного комплексу. У країні є лікувально-оздоровчі, спортивні (туристичні), пізнавальні системи комплексу. У нас багато рекреаційних ресурсів: бальнеологічних (мінеральних вод, грязей), кліматичних, ландшафтних, пляжних, пізнавальних.
На нашій території є мінеральні води основних бальнеологічних груп.
Група А. Води без специфічних компонентів і властивостей, їх лікувальна дія зумовлена основним іонним складом і загальною мінералізацією; азот і метан містяться у них в розкритому стані в умовах атмосферного тиску тільки в незначних кількостях. Води цієї групи виведені на поверхню буровими свердловинами і використовуються на курортах Миргорода (Полтавська обл.), Куяльника (Одеська обл.), Трускавця (Львівська обл.), Феодосії (АР Крим), Очакова (Миколаївська обл.) та ін.
Група Б. Води вуглекислі. Лікувальна дія зумовлена наявністю у великих кількостях розкритого вуглекислого газу, який складає 95–100 % газів, а також іонним складом і загальною мінералізацією. Ці води виведені на поверхню і використовуються на курорті Поляна (Закарпатська обл.), в санаторіях “Квітка гірської долини", “Верховина".
Група В. Води сульфідні. Фізіологічна і лікувальна дії зумовлені наявністю сульфідів (вільного сірководню і гідросульфідного іона). Води цієї групи використовуються на курортах Любень-Великий (Львівська обл.), Синець (Закарпатська обл.).
Група Г. Води залізисті, миш’яковисті або миш'якові з високим вмістом марганцю, міді, алюмінію. Лікувальна дія зумовлена (окрім іонного, газового складу і мінералізації) одним або декількома з перерахованих фармакологічних активних компонентів. Ця група використовується в санаторії “Гірська Тиса" (Закарпатська обл.).
Група Д. Води бромисті, йодні та з високим вмістом органічних речовин. Води цієї групи використовуються на курортах Трускавця (Львівська обл.), Березовських мінеральних вод (Харківська обл.).
Група Е. Радонові ( радіоактивні) води. Використовуються на курорті Хмельник (Вінницька обл.).
В Україні великі запаси лікувальних грязей. До них належать різні за походженням природні утворення (відклади боліт, озер і морських заток), що складаються з води, мінеральних і органічних речовин і є однорідною тонкодисперсною пластичною масою з певними тепловими й іншими фізико-хімічними властивостями. Згідно з прийнятою класифікацією, лікувальні грязі поділяються на торф'яні, мулисті і псевдовулканічні. В Україні експлуатуються сім торф'яних і десять сульфідних родовищ лікувальних грязей. Особливе місце посідають унікальні ресурси Бориславського родовища у Львівській області. Серед мулисто-сульфідних значними є Куяльницьке і Шаболатське родовища (Одеська обл.).
 |
Рис 1.62. Класифікація мінеральних вод України
У рекреаційних потребах населення провідне місце належить відпочинку на природі. Тому важливим ресурсом є лісова рослинність. Лісолікувальні ресурси України розташовані досить нерівномірно. Більше всього лісових масивів у Південно-західному районі, де формування рекреаційних територій спирається саме на цей чинник. У Закарпатській, Київській, Житомирській, Черкаській областях ліси виконують функції водорегулювання, водоохорони, грунтозахисту. Кліматичні ресурси сприяють розвитку рекреаційної діяльності.
Рекреаційні ресурси пляжів грають важливу роль у роботі курортів на берегах морів, річок, озер. У Криму, Одеській, Донецькій, Миколаївській областях є штучні і природні лікувальні пляжі.
Пізнавальні ресурси є характерним чинником, що визначає мотиви відвідин України іноземними туристами. Вони відвідують історико-архітектурні пам'ятки Києва, Чернігова, Львова, Одеси й інших міст.
Завдяки різноманітним ресурсам рекреаційний комплекс України є багатофункціональним. Його діяльність дає можливість оздоровити велику кількість населення, в той же час додаючи значний внесок у національний дохід України.
Первинною ланкою рекреаційного комплексу України є санаторії, пансіонати, будинки і бази відпочинку, туристичні бази. Окремо розміщені санаторії, пансіонати, бази створюють рекреаційні пункти. Населений пункт з декількома рекреаційними пунктами називається курортом. Курортом може називатися також частина великого міста, в якій сконцентровані рекреаційні пункти: санаторії, бази і т. п. (наприклад, в Одесі – курорти Аркадія, Великий Фонтан, Чорноморка).
Сукупність рекреаційних пунктів і курортів, які використовують позначену територію і розміщену на ній інфраструктуру, створюють рекреаційні райони. Група рекреаційних районів створює рекреаційний регіон (наприклад, Кримський, приморські території Одеської або Миколаївської областей). Рекреаційні райони завдяки транспортним і функціональним зв'язкам створюють рекреаційні зони. Наприклад, Центральноукраїнська, узбережжя Чорного і Азовського морів.
В Україні діє 45 курортів загальнодержавного і міжнародного значення та 13 курортів місцевого значення, є понад 400 санаторіїв, які можуть прийняти на лікування понад 600 тис. відпочивальників. Найбільшою популярністю у населення користуються райони Південного берега, включно з Гірським Кримом, узбережжя Чорного й Азовського морів і Карпати.
Природа Карпат завжди вабила людей, проте це не єдина причина створення тут курортного господарства. Дуже корисні вуглекислі води верхів'їв Чорного Черемоша й інші мінеральні води. Є родовища торф'яних лікувальних грязей, бальнеогрязьовий курорт Черче місцевого значення на базі сульфідних та торф'яних вод і грязей, розташований у долині, оточеній горбами Карпатського передгір'я.
Отже, Україна має могутній рекреаційний комплекс, проте розвиток комплексу стримують декілька проблем, таких як підвищення пропускної спроможності рекреаційного господарства, нерівномірність його використання, тобто вплив сезонності тощо. Невирішеною залишається проблема територіальності розміщення рекреаційного господарства і рекреаційного природокористування.
