Необхідність постійного підвищення конкурентоздатності підприємств транспортного машинобудування пов'язана з нагальною необхідністю реалізації транспортних проектів і програм, що спираються на розвинену транспортну інфраструктуру. Поліпшення транспортного обслуговування, розвиток транспортної системи і дорожнього господарства є однією зі складових конкурентоздатності національної економіки. Подальший розвиток транспорту і дорожнього господарства буде здійснюватися за рахунок:
ü забезпечення реалізації Комплексної програми утвердження України як транзитної держави у 2002–2010 роках;
ü розробки і виконання “Програми розвитку морського і річкового транспорту України до 2010 року”;
ü відновлення основних фондів і технічного переоснащення морських портів і судноплавних компаній переважно на основі використання продукції сучасної промисловості;
ü підвищення технічного рівня і безпечної експлуатації автомобільних доріг і мостів, розвитку міжнародних транспортних коридорів, реконструкції автомобільної дороги Київ – Одеса, реконструкції державного міжнародного аеропорту “Бориспіль" і будівництва мостових переходів для залізничного й автомобільного транспорту через р. Дніпро в м. Київ і м. Запоріжжя і реконструкції моста в м. Дніпропетровськ;
ü сприяння розвитку інфраструктури транспорту з урахуванням кон'юнктури на міжнародних ринках транспортних послуг: будівництво глибоководного судноплавного шляху Дунай – Чорне море на українській частині гирла р. Дунай, спорудження вокзального комплексу на залізничній станції Дарниця;
ü підвищення рівня інформатизації транспортного процесу та інформаційної взаємодії транспортної галузі з іншими галузями економіки;
ü удосконалення державного регулювання, у тому числі з питань ліцензування транспортних послуг і формування тарифної політики;
ü посилення на всіх видах транспорту державного контролю за виконанням суб'єктами господарювання правил перевезень вантажів і пасажирів;
ü поетапної ліквідації перехресного субсидування за видами перевезень;
ü продовження процесу реструктуризації залізничного транспорту;
ü здійснення заходів підвищення конкурентоздатності вітчизняних авіакомпаній шляхом використання технічних можливостей Державного міжнародного аеропорту “Бориспіль";
ü розвитку й удосконалення мережі регулярного транспортного сполучення, підвищення якості та надійності пасажирських перевезень, реалізації заходів розвитку автотранспортного обслуговування населення в сільській місцевості і подальшого впровадження швидкісного руху пасажирських потягів на залізничному транспорті.
Ці крупномасштабні проекти вимагають значних інвестицій і докорінної перебудови механізму діяльності підприємств транспортного машинобудування. Створення сприятливих умов для розвитку підприємств транспортного машинобудування, впровадження високих наукомістких конкурентоздатних технологій, зменшення залежності від імпортних постачань буде досягатися шляхом:
ü упровадження політики імпортозаміщення промислової продукції кінцевого споживання з метою оптимального використання можливостей багатопрофільного національного виробництва щодо розвитку конкуренції, задоволення потреб внутрішнього ринку;
ü виконання Державної програми розвитку промисловості на 2003–2011 рр.;
ü створення економічного механізму стимулювання розвитку високотехнологічних виробництв на базі інноваційних проектів упровадження у виробництво нових технологій, зокрема енергозберігаючих, на комерційних засадах;
ü виконання Загальнодержавної програми створення військово-транспортного літака Ан-70 і його закупівлі за державними оборонними замовленнями;
ü сприяння розвитку авіаційної промисловості шляхом виконання відповідної державної комплексної програми, а також розширення міжнародної виробничої кооперації у створенні, сертифікації і виробництві авіаційної техніки;
ü виконання Національної програми будівництва суден рибопромислового флоту України на 2002–2010 рр.;
ü організації виробництва вітчизняних вантажних і вантажопасажирських електровозів для забезпечення потреб внутрішнього ринку;
ü забезпечення виконання Програми освоєння виробництва оснащення і комплектуючих виробів для виготовлення трамвайних вагонів і відновлення рухомого складу підприємств міського електротранспорту. Залучення засобів на виробництво і закупівлю трамвайних вагонів і відновлення рухомого складу підприємств міського електротранспорту. Залучення засобів на виробництво і закупівлю трамвайних вагонів і тролейбусів вітчизняного виробництва за рахунок кредитів банків, лізингу, місцевих бюджетів;
ü спрямування кадрової політики на істотне поліпшення забезпеченості підприємств транспортного машинобудування висококваліфікованими кадрами шляхом створення системи безперервної перепідготовки і підвищення кваліфікації (у тому числі робочих професій);
ü виконання галузевих програм виробництва високоякісної продукції, збільшення в експорті питомої ваги продукції з високим ступенем переробки, сприяння розвитку авіаційної промисловості, подальшого реформування підприємств оборонно-промислового комплексу, розвитку великих інфраструктурних транспортних проектів, що, у свою чергу, активізують розвиток транспортного машинобудування, і впровадження пілотних проектів випуску нових конкурентоздатних виробів. Все це сприятиме забезпеченню великих конкурентних переваг національної економіки;
ü нарощування темпів виробництва в 2005 р. зумовлене сприятливою кон'юнктурою на внутрішньому ринку продукції машинобудування. Це пов'язано насамперед із високими темпами зростання виробництва в електронному й електричному, сільськогосподарському і транспортному машинобудуванні, у тому числі в автомобільній, авіаційній і суднобудівній галузях. Недостатнім сьогодні є зростання продукції машинобудування для забезпечення вантажо- і пасажироперевезень на залізниці, що пов'язано зі стрімким розширенням цього виду послуг.
Протягом січня истопада 2004 р. збільшення експорту товарів машинобудівної галузі у фізичному вираженні складало 29,1. Одночасно вартісна складова виросла на 70,9 %.
Найвищу динаміку зростання виробництва у 2005 р., на думку експертів, збережуть машинобудування, целюлозно-паперова промисловість, виробництво деревини і виробів з деревини, легка промисловість, виробництво будматеріалів і металургія. Так, за січень-листопад 2004 р. обсяги промислового виробництва зросли на 13,4% порівняно з відповідним періодом 2003 році. При цьому нарощування темпів промислового виробництва відбулося в машинобудуванні, ремонті та монтажі машин і устаткування (на 30,7 %), у виробництві деревини і виготовленні виробів із неї (на 26,3 %), у виробництві неметалічних мінеральних виробів – будматеріалів, скла (на 20,8 %), у целюлозно-паперовій промисловості (на 19,0 %), у хімічній і нафтохімічній промисловості (на 14,0 %), у металургії й обробці металу (на 13,0 %). У 2005 р. нарощування обсягів продукції промисловості, порівняно з 2004 р., за видами економічної діяльності можна чекати в галузях: машинобудування (насамперед транспортне машинобудування), ремонт і монтаж машин і устаткування (значною мірою на підприємствах, що обслуговують потреби транспорту і транспортне машинобудування) – на 25 %; целюлозно-паперової промисловості – на 22 %; виробництві деревини та виробів з неї – на 20 %; легкої промисловості – на 15 %; виробництві неметалічних мінеральних виробів (будматеріалів, скловиробів) – на 10 %, а також на 8 % у металургії й обробці металів, хімічній і нафтохімічній промисловості. Зростання виробництва відбудеться завдяки впровадженню новітніх технологій і розширенню виробничих потужностей діючих виробників. Збут повинен стимулюватися високим попитом на продукцію цих галузей.
У галузі транспортного машинобудування варто наголосити на очікуваному значному розвитку електровозобудування. Також важливим сегментом транспортного машинобудування є автомобілебудування. В галузі автомобілебудування рушійною силою стане зростання вітчизняного виробництва, поновлення дії інвестиційної програми виробництва вантажних автомобілів і автобусів ВАТ “Луцький автомобільний завод" (затверджений постановою Кабінету Міністрів від 17 вересня 2003 р. № 1473), а також заходів захисту внутрішнього ринку, визначених Законом України “Про розвиток автомобільної промисловості України". В авіаційній галузі розширення виробництва здійснюватиметься завдяки виготовленню літаків Ан-140 на ДП “Харківське авіаційне виробниче підприємство"; виконанню державного замовлення на закінчення випробування і підготовку серійного виробництва літака Ан-70 на АНТК ім. А. К. Антонова і Київському державному авіаційному заводі “Авіант"; відновленню можливостей вертольотобудування.
У суднобудівній галузі будуть залучені до виконання і реалізації вітчизняні підприємства суднобудівної галузі “Національної програми будівництва суден рибопромислового флоту України в 2002–2010 рр.", а також прискорення Мінтрансом розробки і затвердження “Програми розвитку морського і річкового транспорту України до 2010 року".
9.4. Хіміко-лісовий комплекс
До складних міжгалузевих комплексів також належить хіміко-лісовий, що охоплює виробництва хімічної і лісової промисловості.
Рис. 1.46. Структура хіміко-лісового промислового комплексу
Неорганічна хімія переважно займається виготовленням напівфабрикатів, що використовуються в інших галузях промисловості, а також виробництвом мінеральних добрив, соди, кислот.
До органічної хімії належить виробництво синтетичних смол, каучуку, лаків, фарб, мийних засобів, пластмас, хімічних волокон та ін.
Гірничо-хімічна промисловість створює сировинну базу для неорганічної хімії.
Основні фактори розміщення галузей хімічної промисловості: сировинний, паливно-енергетичний, споживчий, водний.
F Поняття матеріалоємності?
C Основною статтею витрат у виробництві продукції є стаття “сировина і матеріали".
Сировина для хімічної промисловості має вирішальне значення. Її частка в собівартості готової продукції коливається від 45 до 90 %.
G Для виробництва 1 т ацетилену з коксу необхідно 5,5 т сировини.
Рис. 1.47. Фактори розміщення підприємств хімічної промисловості
Водний фактор також має вирішальне значення, особливо для органічної хімії.
G Для виробництва 1 т синтетичних волокон необхідно 6 000 м3 води.
При виробництві багатьох видів синтетичної продукції поглинається теплова енергія – пар. Тому дуже часто підприємства орієнтуються на паливно-енергетичний фактор.
G Для виробництва 1 т каучуку на базі ацетилену необхідно 15 тис. кВт-год.
Споживчий фактор поширюється переважно на галузі основної хімії – на виробництво мінеральних добрив (крім калійних) і сірчаної кислоти.
Хімічна промисловість складає основу виробничого потенціалу України. Ця галузь практично не має сировинної бази, крім калійних і магнієвих солей, кухонної солі, природної сірки. Україна повністю залежить від імпорту каучуку, на 50–60 % – синтетичних волокон, пластмас, гірничо-хімічної сировини, фарб, на 30–40 % – продуктів основної хімії.
Багатогалузева хімічна промисловість України виготовляє продукції понад 120 тис. найменувань. До її складу входить понад 200 підприємств гірничо-хімічної галузі, коксохімії, основної хімії, виробництва хімічних, синтетичних волокон і пластмас, лакофарбових і синтетичних барвників. Найважливіщими є гірничохімічна й основна хімія.
Підприємства гірничохімічної галузі розміщаються в Прикарпатті, Наддніпрянщині і Донбасі. Розміщення коксохімічної промисловості орієнтоване на сировину – кам'яне вугілля і споживача – виробництво чорних металів. Протягом багатьох десятиліть Україна експортувала кокс у Росію (1,5–2,0 млн. т щорічно), у країни Східної Європи (близько 4 млн. т щорічно). В останні роки виробництво коксу скоротилося. Обсяг його експорту складає не більше 0,6 млн. т на рік. Ресурсна база Донбасу для коксохімічного виробництва майже вичерпана, і ця галузь залежить від імпорту сировини з Росії (5 млн. т на рік), Казахстану (2 млн. т), Польщі (3–4 млн. т). Коксохімічне виробництво нараховує 16 підприємств у Донбасі і Наддніпрянщині.
Важлива роль у хімічній промисловості належить виробництву мінеральних добрив. У структурі виробництва мінеральних добрив переважає випуск азотних добрив, що наближений до центрів коксу і переробки природного газу. Азотні добрива виробляються у Дніпродзержинську, Горлівці, Лисичанську, Сєвєродонецьку, Запоріжжі, Черкасах, Рівному. Україна посідає одне з чільних місць у світі і має великі експортні можливості щодо мінеральних добрив. Це визначається сировинним фактором – наявністю багатих родовищ калійних солей і фосфоритів. Понад 90 % експорту мінеральних добрив складають азотні добрива, а їх головні покупці – Китай, Індія, Бразилія, Туреччина, Молдова, Туркменістан. Експортні можливості виробництва калійних добрив використовуються недостатньо. Калійні добрива виробляються в Калуші і Стебниці. Виробництво фосфатних добрив налагоджене на базі привізної (Кольської, Росія і північно-африканської) сировини у Вінниці, Одесі, Сумах.
Підприємства содового виробництва у своєму розміщенні тяжіють до сировини – вапняків і кухонної солі. Дуже сприятливі умови для розташування содового виробництва в Донбасі (Слов'янськ і Лисичанськ) і Криму (Красноперекопськ). У багатьох містах у всіх регіонах держави налагоджено лакофарбове виробництво.
Виробництво хімічних волокон і ниток зосереджене в Києві, Черкасах, Житомирі, Чернігові. Виробничий процес на підприємствах цієї галузі значною мірою залежить від імпортної сировини. Підприємства з виробництва смол і пластмас розміщені в районах видобутку кам'яного вугілля, нафти, газу (Донбас, Наддніпрянщина). Значне місце в хімічній промисловості належить фармацевтиці.
За рахунок власного виробництва потреби ринку медикаметів задовольняються лише на 1/5, через що Україна перебуває у критичній залежності від імпорту. На українському ринку діє безліч зарубіжних фірм. Тільки в Києві зареєстровано понад 100 західних фармацевтичних компаній, що успішно реалізують свою продукцію. Останнім часом у галузі йде процес упровадження сучасних технологій, модернізація заводів, що виробляють найнеобхідніщі ліки. Деякі зарубіжні фірми почали виробництво запатентованих препаратів на українських заводах.
Фармацевтична промисловість України має у своєму складі 87 підприємств. За останні 20 років у країні не споруджено жодного нового фармацевтичного підприємства. Ведеться будівництво могутнього заводу “Фармація", що належить концернові “Стирол". Цей завод буде розрахований на виробництво близько 950 млн. пігулок і капсул на рік. Найбільші центри фармацевтичної промисловості в Україні – Київ, Львів, Одеса, Луганськ, Лубни, Горлівка та ін.
Хімічна промисловість зосереджена в Донбасі, Наддніпрянщині та Прикарпатті. З інших районів виділяються Сумщина, Причорномор'я, Черкащина, Волинь. Але тільки в Донбасі зосереджена майже третина виробництва всієї галузі. На Луганщину припадає 17 % випуску хімічної і нафтохімічної продукції. В області сформувався Лисичансько-Рубіжанський промисловий вузол хімічної спеціалізації. У Донецькій області створено могутній Горлівсько-Слов’янський промвузол, на Дніпропетровщині – Дніпропетровсько-Дніпродзержинський вузол, на Львівщині – Львівський та інші промислові центри.
За даними аналітичної компанії Маркет Репорт[2], загальне споживання ПВХ в Україні в першому півріччі 2005 р. зросло порівняно з аналогічним періодом минулого року на 24 %. Причому в 2005 р. індекс росту порівняно з 2004 р. був ще вищим і склав 39 %. Незважаючи на зростання внутрішнього виробництва в 2005 р., споживачі ПВХ продовжують залежати від імпортних постачань. Обсяг імпорту суспензивного ПВХ зріс у ІІ кварталі 2005 р. порівняно з попереднім на 65 %. Як і колись, у споживанні ПВХ-С лідирує сектор профілів і панелей. Лідерами в постачанні залишаються Каустик (Стерлитамак), BorsodChem і Першотравневий хімпром. Не набагато скоротилися обсяги постачань готових компаундів. Тут лідируючі позиції в BorsodChem Біохімпласт і Solvay Benvіc. На ринку емульсійного ПВХ набирає позиції шведський Norsk Hydro (двократний зріст продажів), також утричі зросла частка компанії Vіnnolіt. На ринку м'якого пластикату відбувається зріст продажу імпортних кабельних і взуттєвих пластикатів. Навіть великим українським виробникам пластикатів, таким як Промінвест і Кераміст, усе складніше конкурувати з російськими виробниками, особливо з тими, у яких є власна база з виробництва ПВХ-С (Пласткард, Каустик, Саянськхімпласт), а також доступ до більш низького за ціною ДОФ. У майбутньому ця тенденція на українському ринку триватиме.
Обсяг зовнішньої торгівлі України добривами в січні 2005 р. склав $ 96,4 млн.
Обсяг експорту склав $ 89,9 млн., що перевищило обсяг імпорту ($ 6,5 млн.) у 13,8 раза.
Зокрема, азотних добрив було експортовано на суму $ 84,1 млн. Найбільшими покупцями азотних добрив були Туреччина та Індія ($ 34 млн. і $ 19,8 млн. відповідно). Найбільшим покупцем змішаних добрив, експортованих на загальну суму $ 5,5 млн., був Сінгапур ($ 3,2 млн).
В імпорті цієї товарної групи переважало постачання змішаних добрив на суму $ 3,9 млн., найбільшим постачальником яких була Росія ($ 3 млн.).
У хімічній і нафтохімічній промисловості України ріст обсягів виробництва в січні–лютому склав 13,6 %.
За даними Держкомстату[3], в Україні на підприємствах хімічної і нафтохімічної промисловості обсяги виробництва в порівняльних цінах у січні–лютому 2005 р. зросли порівняно з аналогічним періодом минулого року на 13,6 %. Приріст обсягів продукції в хімічному виробництві склав 11,7 %, у тому числі у виробництві базової хімічної продукції – на 11,4 %, фармацевтичному виробництві – на 12,6 %, виробництві мила, парфумерної продукції, чистильних та полірувальних препаратів – на 24,2 %. У виробництві гумових виробів випуск продукції виріс порівняно із січнем–лютим 2004 р. на 4 %, пластмасових виробів – на 32,6 %. Ціни в хімічному виробництві з початку року знизилися на 1,4 %, у виробництві гумових і пластмасових виробів – зросли на 3,8 %.
У 2004 р. хімічні і нафтохімічні підприємства, що належать до сфери діяльності Мінпромполітики України, збільшили виробництво продукції, порівняно з аналогічним періодом 2003 р., на 14,4 %, у т. ч. у хімічному виробництві – на 11,0 %, у виробництві гумових і пластмасових виробів – на 28,8 %.
Для хімічного комплексу України, що переживає сьогодні важливий етап свого розвитку, характерна динаміка зростання товарного виробництва в рамках принципово незмінної структурно-технологічної моделі. Макроекономічна стабільність, сприятлива зовнішня кон'юнктура на основних експортних ринках і зростаючий попит на внутрішньому товарному ринку стали реальними передумовами для позитивних змін у хімічній галузі України.
Обсяг реалізованої продукції в хімічній і нафтохімічній промисловості склав у 2004 р. в діючих цінах 111,372 млрд. грн. і значно зріс порівняно з аналогічним періодом минулого року. Зокрема, у хімічному виробництві цей показник склав 88,568 млрд. грн., у виробництві гумових і пластмасових виробів – 22,805 млрд. грн.
Значно збільшені внутрішні постачання мінеральних добрив вітчизняного виробництва: вони склали 443 тис. т у 100 % NPK, зросла їх частка на внутрішньому ринку.
Аналіз показує, що внутрішній ринковий фактор, який стимулює внутрішній попит, підсилює свій вплив на частину хімічних і нафтохімічних виробництв. Значна частина асортиментних змін у галузевому виробництві відбувається сьогодні під впливом внутрішнього товарного ринку. Така тенденція помітна практично у всіх секторах. У 2004 р. внутрішнє споживання хімічної і нафтохімічної продукції в Україні зросло порівняно з аналогічним періодом 2003 р. більше ніж на 30 %.
За попередніми оцінками, вартісні обсяги експорту хімічної і нафтохімічної продукції з України в 2004 р. склали $ 2,4 млрд. і зросли порівняно з аналогічним періодом 2003 р. більше ніж на 40 %. Приріст експорту забезпечили традиційні експортоорієнтовані товарні групи: продукти неорганічної хімії (синтетичний аміак, кальцинована сода, пігментний діоксид титану), органічні хімічні сполуки (адипінова, оцтова кислоти, капролактам, хлорвініл тощо), мінеральні добрива (карбамід).
Традиційно стабільним залишився випуск азотних добрив, що дозволив хімічним підприємствам Мінпромполітики забезпечити не тільки експортні постачання, а й постачання вітчизняним сільськогосподарським виробникам за пільговими фіксованими цінами відповідно до програми “Зерно України 2001–2004 років" під осінні польові роботи.
Основними завданнями хімічного комплексу на сучасному етапі розвитку є впровадження організаційно-технічних і фінансово-економічних заходів для реалізації інноваційної моделі розвитку хімічних підприємств, якими передбачено випереджальний розвиток виробництва під потреби внутрішнього ринку і поступове подолання сировинної спрямованості експорту, збільшення частки продукції з більш глибокою переробкою сировини, особливо в тих секторах, де для цього є необхідні передумови, а також забезпечення потреб сільгосптоваровиробників мінеральними добривами під урожай 2009 р. і створення технологічного парку “Хімічні технології" з метою переоснащення і модернізації основних засобів хімічного комплексу України.
Лісова промисловість включає заготівлю, механічну обробку і хімічну переробку деревини (рис. 1.48).
Рис. 1.48. Структура лісової промисловості
Зараз в Україні нараховується 8,8 тис. виробників меблів, з яких тільки 530 є середніми або великими. За інформацією Державного комітету статистики України, на экспорт меблів припадає 0,34 % від загального обсягу експорту країни. За даними Асоціації “Мебледеревпром", за 2002–2003 рр. на український ринок завезено до 75 % “тіньових" меблів. Крім того, на нинішньому меблевому ринку всього 10 % сертифікованої продукції. Зростає виробництво паперу – основи для виробів побутового і санітарно-гігієнічного призначення, картону, картонних шухляд, шкільних зошитів, книжково-журнальної продукції і шпалер – на 11–25 %. При цьому знизився випуск газетного паперу і газетної продукції.
9.5. Будівельний комплекс
Структура будівельного комплексу: виробництво будівельних матеріалів (галузь промисловості); будівництво; будівельне машинобудування; проектно-конструкторські і дослідницькі роботи в галузі будівництва.
Рис. 1.49. Структура будівельного комплексу України
Будівництво – це галузь національної економіки, що створює основні фонди (виробничі та невиробничі) для національного виробництва. Будівництво – один із показників стану економіки країни.
G В Україні питома вага у ВВП будівництва складає 8 %. Комплекс охоплює майже 10 % усіх зайнятих у народному господарстві, з них 6 % – у будівництві.
F Поняття життєвого циклу продукту або циклу розвитку економіки?
C Включає чотири стадії: розвиток або піднесення, становлення, стагнація або спад, зникнення або криза.
Рис. 1.50. Будівництво як показник розвитку економіки
Так, фаза піднесення в економіці найперше відчувається саме в будівництві, тому що швидко збільшуються капіталовкладення в основні фонди. Зростання рівня життя населення відбивається на розширенні житлового і соціально-культурного будівництва. У фазах спаду і кризи темпи зменшення обсягів будівництва практично найвищі серед галузей народного господарства.
Будівництво – одна з найстаріших галузей народного господарства. Протягом тривалого часу воно мало переважно житловий напрямок. Ситуація почала докорінно змінюватися після промислової революції, а особливо з другої половини XІХ ст., коли індустріалізація поширилася на значні території і просочилася майже в усі галузі народного господарства.
Будівельний комплекс тісно пов'язаний з іншими галузями народного господарства. Насамперед, за його участю створюється значна частина основних (виробничих і невиробничих) фондів.
Структура галузі виробництва будівельних матеріалів:
1) видобуток природної сировини (камінь, пісок, глина і т. ін.);
2) виготовлення матеріалів і конструкцій (цегла, шифер).
Виготовлення залізобетонних конструкцій і виробів – процес матеріалоємний; сировина і матеріали складають понад половину усіх витрат у собівартості продукції. Але ця продукція – нетранспортабельна. Тому її виробництво тяжіє до споживача, до великих міст, індустріальних центрів, гідротехнічних споруд, взагалі до великого промислового і житлового будівництва.
Рис. 1.51. Структура промисловості будівельних матеріалів
G Першою залізобетонною спорудою в Україні був маяк, побудований у 1904 р. в Миколаєві – перший у світі маяк такого типу.
G Гребля Гранд-Диксенс на річці Диксенс у Швейцарії є найвищою бетонною греблею. Вона була побудована між 1953 і 1961 роками, її висота складає 285 м, а довжина гребеня – 700 м.
G Міст Конфедерації, що з'єднує о. Принца Едуарда і Нью-Брансуїк на материковій частині Канади, має довжину 11 км, включаючи під'їзні колії. Рух на ньому було відкрито в 1997 році.
Види будівництва залежно від призначення:
промислове (спорудження заводів, фабрик);
гідротехнічне (гідроелектростанції, водоймища, канали);
енергетичне (електростанції, електромережі);
транспортне (автомобільні, залізничні колії, аеропорти, трубопроводи);
сільське (спорудження тваринних ферм, елеваторів);
житлове.
Будівельне машинобудування – галузь важкого машинобудування, проте також є частиною будівельного комплексу. Основна продукція галузі: екскаватори, бульдозери, грейдери, бетономішалки, скрепери, крани. Україна практично цілком забезпечує себе будівельною технікою.
Рис. 1.52. Класифікація будівництва
Найбільші центри будівельного машинобудування в Україні:
Київ (виробництво екскаваторів);
Харків (бетономішалки, дорожні машини);
Одеса (важкі крани), Миколаїв (дорожні машини);
Краматорськ та ін.
Проектно-конструкторські роботи в будівництві – важлива складова частина комплексу. Власне, вони починають усі будівельні роботи. Проектування зосереджене у великих індустріальних центрах, що мають розвинену мережу науково-дослідних і вищих навчальних установ, значний контингент фахівців-будівельників. В Україні такими центрами є Київ, Харків, Дніпропетровськ, Одеса.
Дорожнє будівництво
Європейський банк реконструкції і розвитку схвалив виділення Україні кредиту в розмірі 100 млн. євро для ремонту ділянки дороги М06 “Київ–Чоп" довжиною 824 км, що з'єднує Київ із західним регіоном країни. Надалі кошти кредиту будуть передані Державній службі автомобільних шляхів “Укравтодор" для проведення подальшого ремонту і будівельних робіт на ділянках дороги біля Львова, а також для підготовки плану удосконалення адміністративного керування мережею шляхів. Даний проект є продовженням співробітництва між ЄБРР і Укравтодором, що почалося в 2000 році з виділення ЄБРР кредиту в розмірі 75 млн. євро на проведення ремонту ділянки дороги між Чопом і Стриєм. Автодорога М06 є частиною трансєвропейських коридорів, що з'єднують Центральну Україну з країнами-членами ЄС. Укравтодор має намір залучити кредит ЄБРР у розмірі 100 млн. євро на будівництво ділянки “Стрий–Рівне" автошляху “Київ–Чоп".
Автодорога Київ–Одеса є ділянкою 9-го Міжнародного транспортного коридору і транспортного коридору “Балтійське море – Чорне море". Загальна довжина траси – 454 км. Вона з'єднує промислові, адміністративні і культурні центри України з морськими портами і зонами відпочинку на узбережжі Чорного моря, а також забезпечує транзитні автоперевезення за маршрутом Фінляндія–рф–Білорусь–україна–молдова–румунія–греція. 23 жовтня 2004 року введено в експлуатацію 235-кілометрову реконструйовану ділянку автомагістралі Київ–Одеса від Жашкова (Черкаська обл.) до Червонознам’янки (Одеська обл.).
Цементна промисловість
Цементна галузь є практично безвідходним виробництвом: при виробництві цементу утилізуются відходи металургійної, хімічної, паливно-енергетичної промисловостей. У 2004 році підприємствами цементної галузі було перероблено 2,7 млн. т промислових відходів. Закон “Про відходи", прийнятий у 1998 році, передбачає надання пільг при оподаткуванні прибутку від реалізації продукції, виробленої з використанням відходів. Значна частина цементних заводів входить в Українську асоціацію підприємств і організацій цементної промисловості “Укрцемент".
9.6. Комплекс галузей легкої промисловості
Легка промисловість включає текстильну, взуттєву і швейну галузі (рис. 1.53).
Рис. 1.53. Структура легкої промисловості
Однією з особливостей розміщення підприємств легкої промисловості є їх територіальне об'єднання з важкою індустрією – наприклад, металургією, – що дозволяє раціонально використовувати трудові ресурси.
Основні чинники розміщення підприємств легкої промисловості: споживчий, сировинний, трудовий.
Рис. 1.54. Чинники розміщення підприємств легкої промисловості
G У середньому в розвинених державах щорічно чоловік купує 10 – 12 костюмів, жінка – 17.
Легка промисловість України представлена текстильною, швейною і шкіряно-взуттєвою галузями. За випуском продукції, вартості основних виробничих фондів перше місце посідає текстильна промисловість. Головною галуззю текстильної промисловості в Україні, як і у всьому світі, є бавовняна.
У Херсоні вже введена в дію експериментальна лінія бавовноочисного заводу, який будують відповідно до Державної програми розвитку легкої промисловості. Бавовняні тканини й інші вироби з бавовни виробляються в Херсоні, Тернополі, Донецьку, Полтаві, Києві, Чернівцях, Івано-Франківську, Коломиї, Коростишеві, Радомишлі, Миколаєві; більша частина виробляється на трьох комбінатах – Херсонському, Донецькому, Тернопільському. Решта підприємств займаються переважно пряжею і виготовленням ниток.
Рис. 1.55. Легка промисловість України
Другою за значенням є вовняна промисловість. Підприємства вовняної промисловості розміщені в Харкові, Луганську, Одесі, Сумах, Богуславі, Кременчуці, Лубнах, Чернігові, Кривому Розі, Черкасах. Всього в Україні функціонує близько 30 підприємств вовняної промисловості.
На базі натуральної сировини (шовку-сирцю) діє комбінат у Києві, який випускає високоякісний натуральний шовк.
Лляна промисловість забезпечує частину споживачів високоміцними тканинами побутового і технічного призначення. В Україні діє повний цикл виробництва і переробки льону, функціонує понад 30 льонозаводів. Лляні тканини виробляють у Житомирі, Рівному на великих комбінатах, а також на Коростенській і Марчихіно-Будській фабриках. Україна є експортером льоноволокна.
Трикотажна промисловість тяжіє до районів з великою щільністю населення, оскільки виробництво зорієнтоване на споживача. Найбільші центри трикотажної промисловості: Київ, Харків, Житомир, Львів, Одеса, Донецьк, Миколаїв, Луганськ, Кременчук. В Україні діє понад 60 підприємств трикотажної промисловості. У структурі трикотажних виробів переважає виробництво панчішно-шкарпеткових виробів і білизняного трикотажу.
Швейна промисловість випускає понад 1/3 обсягу валової продукції легкої промисловості. У швейній галузі виробництво сконцентроване на великих підприємствах таких міст як Київ, Харків, Одеса, Дніпропетровськ, Львів, Запоріжжя, Донецьк, Чернівці, Артемівськ, Дрогобич. Україна є імпортером швейних виробів.
У виробництві зайнята п'ята частина працівників легкої промисловості. Найбільші центри: Київ, Харків, Одеса, Бердичів, Запоріжжя, Вознесенськ. Підприємства взуттєвої промисловості розміщені в Луганську, Львові, Дніпропетровську, Кременчуці, Івано-Франківську, Сімферополі й інших містах.
Хутряне виробництво спеціалізується на виготовленні хутряних виробів зі шкір диких звірів, звірів кліткового утримання і домашніх тварин. Найбільші хутряні об'єднання розташовані в Харкові, Івано-Франківську, Балті, Львові.
До складу легкої промисловості входить також галантерейне виробництво, яке в Україні розвинене практично у всіх регіонах.
