Основні принципи корпоративного управління

В основі системи управління корпорацією лежить ряд загальних принципів. У якості найбільш важливих з них називають наступні.

1. Принцип централізації управління, тобто зосередження стратегічних і найбільш важливих поточних рішень у руках вищого керівництва.

До переваг централізації відносяться можливість прийняття рішень тими менеджерами, що добре інформовані про роботу корпорації в цілому, займають високі посади і мають відповідні знання і досвід; усунення дублювання в роботі і зв'язане з цим зниження загальних управлінських витрат; забезпечення єдиної науково-технічної, виробничої, збутової, кадрової політики і т.п.

Недоліки централізації полягають у тому, що рішення приймають особи, що не завжди знають конкретні обставини проблеми, занадто багато затрачається часу на передачу інформації, що до того ж у процесі цієї передачі істотно спотворюються; менеджери нижчої ланки управління практично усуваються від прийняття тих рішень, що згодом повинні бути ними ж виконані. Тому централізація повинна носити стриманий характер.

2. Принцип децентралізації, тобто делегування повноважень, волі дій, широких прав і повноважень, наданих органу нижчого підпорядкування управління корпорацією, структурному підрозділу, посадовій особі. Вони вправі приймати у визначених рамках чи рішення віддавати розпорядження від імені всієї чи фірми підрозділу. Необхідність такого підходу обумовлена ростом масштабів виробництва і його ускладненням, коли не тільки одна людина, але і ціла група осіб не в змозі визначати і контролювати всі рішення, а тим більше якісно виконувати їх.

Децентралізація має безліч переваг, головними з який є можливість оперативного прийняття рішень, залучення до цього менеджерів середнього і нижчого рівнів управління, необов'язковість розробки детальних планів, ослаблення бюрократизації.

У той же час при децентралізації може мати місце недолік інформації, що неминуче позначається на якості прийнятих рішень, змінюються масштаби мислення і звужується коло інтересів менеджерів, ускладнюється процес уніфікації правил і процедур прийняття рішень.

Чим вище ступінь децентралізації повноважень, тим значніше незалежність, самостійність нижчих підрозділів, що за певних умов може перерости в дезінтеграцію і сепаратизм. Саме тому децентралізація також не у всіх випадках доцільна.

Проте, велика корпорація повинна бути здебільшого децентралізована, тому що кількість рішень і число їхніх погоджень має властивість зі збільшенням числа підрозділів наростати в геометричній прогресії і, зрештою, перевищує технічні можливості управлінської системи, виходячи з-під її контролю.

Потреба в децентралізації зростає й у територіально розосереджених фірмах, а також у нестабільній і високодинамичному середовищі, оскільки найчастіше час для узгодження з центром необхідних дій буває обмежено.

Ступінь децентралізації також залежить від досвіду і кваліфікації керівників і співробітників відповідних підрозділів.

3. Принцип координації діяльності структурних підрозділів і співробітників корпорації. У різних умовах координація ставиться в обов'язку самих підрозділів, що спільно виробляють необхідні заходи, чи може бути доручена керівнику одного з них, що у силу цього стає першим серед рівних. Найчастіше координація стає обов'язком керівника, спеціально для цього призначеного, що має у своєму розпорядженні апарат співробітників і консультантів.

4. Принцип використання людського потенціалу полягає в тому, що:

• більшість рішень приймається не підприємцем чи головним менеджером в однобічному порядку, а співробітниками тих рівнів управління, де рішення повинні виконуватися;

• виконавці орієнтуються не на прямі вказівки зверху, а на чітко обмежені сфери дії, повноваження і відповідальність;

• вищі інстанції вирішують тільки ті питання і проблеми, що нижчестоящі не здатні чи не мають права брати на себе.

5. Принцип ефективного використання послуг сателітів бізнесу. Бізнес включає в сферу свого впливу цілий комплекс супутніх видів діяльності. Фахівців, що їх виконують, називають сателітами бізнесу, тобто його співучасниками, супутниками, помічниками. Вони сприяють зв'язкам корпорацій із зовнішнім світом - контрагентами, державою в особі його численних органів і установ, громадськими організаціями й ін.

6. Принцип поділу прав власності і контролю. В даний час відбувається чіткий розподіл підприємницької й управлінської праці. Власник відмовляється від поточного управління компанією (своєю власністю) на користь менеджера.