Демократичний політичний режим – спосіб здійснення політичної влади, що характеризується:
1. визнанням принципу рівності та свободи людей;
2. реальною можливістю реалізації інститутів безпосередньої та представницької демократії;
3. конституційним закріпленням та реальним гарантуванням прав та свобод;
4. професіоналізмом влади;
5. політичним плюралізмом, що визначає наявність опозиції;
6. можливістю громадян бути суб’єктом владних відносин;
7. наявність органів самоврядування, що надають можливість реалізувати інтереси населення;
Демократичний режим існує у трьох формах;
1. Ліберально-демократичний. Передбачає наявність методів здійснення влади, що засновані на загальнолюдських принципах та повазі прав людини;
2. Консервативно-демократичний. Його змістом є охорона та зміцнення таких форм правової та політичної організації суспільства, що склалися історично та характерні саме для цієї держави;
3. Радикально-демократичний. Його змістом є здійснення державної політики найбільш рішучими та прогресивними методами і діями.
Характеристика антидемократичних режимів.
Антидемократичний політичний режим – це способи здійснення влади, що засновуються на подавленні інтересів особи, верховенстві держави над правом та диктатурі однієї політичної партії.
Форми:
1. Деспотія. Характерна для монархічної форми правління і визначається безмежністю влади монарха та відсутністю декларованих прав і свобод особи.
2. Тиранія. Визначається як влада, що встановлюється шляхом захоплення. Для неї характерна розвинута система каральних органів та відсутність механізмів реалізації прав і свобод.
3. Тоталітарний режим. Характеризується наявністю однієї офіційної ідеології, зрощенням партійного і державного апаратів, монополією на інформацію, централізмом управління та посиленням ролі виконавчих органів, конституційним закріпленням пільг еліти, мілітаризацією держави.
4. Авторитарний режим. Заснований на дійсному чи силовому авторитеті однієї особи чи групи людей.
Характеризується:
- проголошенням прав та свобод і відсутністю можливостей їх реалізації;
- проголошенням верховенства парламенту, який в дійсності лише затверджує прийняті елітою рішення;
- значною роллю поліцейського апарату;
- наявністю обов’язку суду оберігати державні інститути;
- неможливістю опозиції;
- пріорітетом інтересів держави над інтересами суспільства.
Теорія держави загального благоденствія.
Створена в період між двома світовими війнами.
За цією теорією, сучасні буржуазні суспільства і держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового характеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Йдеться про різке звуження сфери державного примусу. Репресивно-каральні функції держави відмирають за рахунок розширення соціально-економічних функцій:
1. державного регулювання економіки;
2. соціальних послуг (охорона здоров’я, пенсійне забезпечення, культурно-освітні функції та ін.);
Своє соціальне призначення така держава реалізує шляхом:
1. Націоналізації найважливіших галузей промисловості;
2. Впливу на ринок шляхом політики цін, інвестицій, державних замовлень, кредитної політики та ін.;
3. Планування і прогнозування економічного і соціального розвитку;
4. Здійснення широкої політики соціальних послуг, соціального забезпечення і страхування, допомоги малозабезпеченим, підтримки високого рівня законності;
5. Захисту трудівників від надмірної експлуатації з боку роботодавців.
Отже, ця теорія передбачає існування сильної держави, що поширює свій вплив на широке коло суспільних відносин.
Теорія еліт.
Ця теорія була заснована у 20-30 роках XX ст. і грунтується на ідеї нездатності широких мас населення до управління державою. За цією теорією, політика – це сфера боротьби двох протилежних груп: пануючої меншості (еліти), що оволоділа державою, та підпорядкованої їй більшості. При цьому, демократія розглядається як утопія.
Вважається, що державою, суспільством завжди править еліта. Вона утворюється у трьох головних сферах – політичній, економічній та інтелектуальній – шляхом висування індивідів, які досягли в своїй справі найбільших успіхів. Але кожна правляча еліта рано чи пізно вироджується. У суспільстві з’являється нова потенційна еліта, що прямує до влади. Стара еліта владу не віддає, тому циркуляція еліт проходить, як правило, шляхом насильства, переворотів і революцій, що в цілому корисно для суспільства.
У наш час теорія еліт має такий вигляд:
· У сучасному суспільстві є декілька еліт;
· Між ними існує вільна конкуренція, заснована на принципах політичного і партійного плюралізму;
· Вони намагаються у співробітництві здійснювати керівництво державою;
· Еліти не відірвані від народу, а контролюються ним за допомогою здійснення загального виборчого права, незалежних засобів масової інформації, тощо.
Одним із різновидів теорії еліт є доктрина технократії. За нею, із зростанням впливу науки і техніки на всі сфери суспільного життя, вчені, технічні спеціалісти зосереджують у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції, але й політичну владу.
