В юридичній літературі розрізняють чотири аспекти поняття “законність”.
1. Законність, як принцип здійснення владних повноважень державою. Зміст, в даному випадку, складають:
a) Законодавче закріплення державно-владних повноважень;
b) Прийняття владних рішень в рамках компетенції органів;
c) Прийняття владних рішень на основі закону;
d) Дотримання в процесі реалізації владних повноважень прав і свобод людини.
2. Законність, як принцип поведінки фізичних осіб у сфері права. Її зміст складають:
a) Реальна можливість реалізації конституційно закріплених прав;
b) Покладання конституційно закріплених обов’язків;
c) Можливість звернення за державним захистом своїх інтересів;
d) Реальність та ефективність нормативно закріплених засобів відповідальності.
3. Законність, як принцип побудови системи нормативних актів. Характеризується як:
a) Відповідність законів та підзаконних актів Конституції;
b) Можливість прийняття підзаконних актів лише на основі, у відповідності і на виконання закону;
c) Наявність ієрархічного підпорядкування існуючих нормативних актів.
4. Законність, як режим соціально-політичної сфери життєдіяльності суспільства. Це необхідність виконання законів та, заснованих на них, підзаконних актів всіма суб’єктами права. Змістом є:
a) Законодавче закріплення меж можливої та необхідної поведінки фізичних, юридичних та посадових осіб;
b) Законодавче закріплення гарантій реалізації прав та виконання обов’язків;
c) Єдине розуміння та застосування правових приписів;
d) Поширення правових приписів на всіх без виключення суб’єктів.
Важливого значення для розуміння законності мають вимоги законності – основні начала, що характеризують її зміст та значення.
1. Верховенство закону, що характеризує вищу юридичну силу акту представницького органу чи референдуму в системі нормативних актів;
2. Єдність законності – наявність єдиної мети правотворчої та правозастосовчої діяльності (регулювання суспільних відносин), а також визнання формальної юридичної рівності суб’єктів;
3. Реальність законності – досягнення фактичного виконання вимог, що вміщені в правових нормах, у правовідносинах та невідворотність відповідальності за порушення закону;
4. Доцільність законності – вибір законних варіантів здійснення правотворчої та правозастосовчої діяльності, які є найбільш ефективним та економічним шляхом досягнення мети правового регулювання.
Гарантії законності.
Стан законності в державі безпосередньо залежить від комплексу факторів, що характеризується як “гарантії законності”.
Гарантії законності – система засобів, за допомогою яких у суспільному житті впроваджується, охороняється та відновлюється законність.
Гарантії законності поділяють на дві групи:
1. Загальносоціальні гарантії, що забезпечуються суспільством та визначаються як політичні, економічні та ідеологічні;
2. Спеціально-юридичні гаранті ї – спеціальні засоби реалізації, охорони та відновлення законності.
Вказані гарантії класифікують за п’ятьма критеріями.
І. За суб’єктами застосування:
q Парламентські;
q Президентські;
q Судові;
q Адміністративні;
q Контрольні.
ІІ. За характером юридичної діяльності:
q Діяльність парламенту як гаранта прийняття Конституції та законів;
q Діяльність Президента як гаранта реалізації та охорони законів;
q Діяльність Уряду як гаранта конкретизації та виконання законів;
q Діяльність суду як гаранта захисту законів;
q Діяльність правоохоронних органів як гаранта охорони законів;
q Діяльність прокуратури як гаранта забезпечення режиму законності.
ІІІ. За напрямками:
q Конституційні гарантії, що визначають зміст гарантій законності;
q Процесуальні гарантії, що визначають процес здійснення конституційних гарантій.
IV. За змістом:
q Розвинутість системи права;
q Непротирічність законодавства;
q Ефективна система нагляду за законністю;
q Наявність ефективних засобів примусу, що забезпечують відновлення порушеного права.
V. За статусом:
q Превентивні, що сприяють попередженню порушення закону;
q Охоронні – передбачені законом заходи примусового впливу;
q Каральні – реальна можливість застосовування до порушників передбачених законом заходів.
