Основним структурним елементом права є норма права.
Норма права – правило поведінки, що поширюється на невизначену кількість ситуацій та невизначене коло суб’єктів, що має встановлений державою зміст та охороняється нею з метою регулювання відносин в суспільстві.
Норма права характеризується наступними ознаками:
1. Норма права є результатом правотворчості держави або санкціонування нею вже існуючих соціальних норм;
2. Це правило поведінки, що має обов’язковий характер, а не характер певної поради;
3. Це правило поведінки, що відображає державні інтереси;
4. Це правило поведінки, що визнає формальну рівність суб’єктів шляхом покладення на них рівних обов’язків та надання їм рівних прав;
5. Це правило поведінки, що має чітко визначений зміст та зовнішню форму виразу;
6. Це правило поведінки, що регламентує відносини між суб’єктами шляхом встановлення моделей поведінки, які відповідають інтересам держави;
7. Це правило поведінки, що охороняється державою можливістю застосування санкцій примусового характеру.
Отже, норма права – це загальнообов’язкове правило поведінки, що встановлюється чи санкціонується державою, є офіційним засобом закріплення та охорони суспільних відносин, що здійснюється шляхом визначення формальних прав та обов’язків суб’єктів відносин та забезпечення їх виконання примусовою силою закону.
СТРУКТУРА ПРАВОВОЇ НОРМИ,
Правова норма є складною юридичною категорією, що має формальний вираз (закріплення в тексті правового документу) та внутрішню структуру.
Структура правової норми – це внутрішня її будова, що характеризується певною взаємодією складових елементів.
На питання про структуру правової норми в літературі існує дві точки зору.
Перша з них має теоретичний характер і визначає структуру правової норми в її ідеальній конструкції за формулою:
“ Я К Щ О … Т О … І Н А К Ш Е “
Відповідно до цієї формули, структура норми права складається з трьох елементів:
1. Гіпотеза – “якщо”;
2. Диспозиція – “то”;
3. Санкція – “інакше”.
Друга точка зору має функціональний характер. Відповідно до неї, правова норма може складатися з двох і навіть з одного елементу. Так норми загальної частини КК, як правило, складаються з гіпотези та диспозиції, а норми особливої частини – з гіпотези та санкції чи диспозиції та санкції. Норми Конституції, як правило, мають лише диспозицію.
Характеристика гіпотез правової норми.
Гіпотеза – частина правової норми, що вказує на ті обставини, при настанні яких можуть виникати, змінюватись чи припинятись права та обов’язки суб’єктів, що передбачені правовою нормою.
Я к правило, гіпотезу мають всі правові норми.
Розрізняють наступні види гіпотез:
1. Визначені, що чітко перераховують конкретні обставини, наявність яких необхідна для дії норми (якщо позов поданий недієздатною особою, то суд залишає його без розгляду).
2. Відносно визначені – гіпотези, що називають умови дії норми, але залишають за суб’єктами можливість вирішувати питання про наявність вказаних умов в кожному конкретному випадку (усиновлення, що проводилось без згоди батьків, у випадку якщо таке було необхідне, може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам).
(усиновлення, що проводилось без згоди батьків у випадку якщо таке було необхідне - визначена гіпотеза.
може бути відмінено судом чи за позовом батьків, якщо суд встановить, що повернення дитини відповідає її інтересам) – невизначена гіпотеза.
3. Прості гіпотези – ті, які вміщують одну умову дії норми.
4. Складні гіпотези – ті, які перераховують декілька обставин, кожна з яких є достатньою умовою здійснення припису.
