Однією з характерних рис російської релігійної філософії можна вважати містичний онтологізм. Сама ідея божества, як вона розвивалася в російській церкві висуває на перший план елементи тілесності, в чому П. Флоренський знаходив специфіку російського православ'я на відміну від візантійського. Надалі у зв'язку з виродженням містики ця «софійська» філософія поступово втрачає свою релігійну сутність. Ще на прикінці XIX століття російський філософ Володимир Соловйов (1853–1900) вказав на «релігійний матеріалізм», «ідею святої тілесності», що дає можливість стверджувати не тільки всесвітнє божество, але й максимальну енергію всього матеріального і, зокрема, чисто людської волі і дії. Тим не менш, в глобальній працю Є. М. Трубецького «Світобачення В. С. Соловьева» автор акцентує увагу на єдино містичної спрямованості всіх періодів творчості B. C. Соловйова. Його багатовимірна концепція Всеєдності як синтезу раціонального і містичного стала першою систематичної філософської концепцією в Росії. Між Вищої субстанцією і світом усувається нездоланна межа і цей метафізичний синтез задав акцент подальшому розвитку релігійної думки Росії.
Володимир Соловйов був першим російським філософом, який створив систему, що охоплює всі традиційні розділи філософського знання - онтологію і гносеологію, етику і естетику, антропологію і соціальну філософію. Саме тому Соловйов став ключовою фігурою в історії філософії, всі наступні мислителі неминуче повинні були починати свою творчу діяльність з освоєння системи Соловйова і з визначення своєї позиції по відношенню до неї.
Поняття всеєдності виступає центральним і присутнє у всіх частинах його вчення. Воно позначає всеосяжність буття; цілісне знання; соборність людини (тобто його родову, суспільно - історичну та вселенську сутність). Ідея, яка виходить з Божества і запліднює світ, є Логос. Виникла в результаті такого акту творення єдності – Софія, душа світу, Божественна мудрість, вічна жіночність Богоматері.
Вчення про Бога у Соловйова пов'язано з принципом троїчності. Він продовжує традицію розуміння Трійці як вищого духовного символу російської філософії. У його вченні Трійця – це Бог як абсолютна єдність, існуюче в трьох особах: 1) Дух як суб'єкт волі і носій блага, 2) Розум (Логос) – носій істини, 3) Душа – суб'єкт почуття, носій краси. Таким чином, три абсолютні цінності – Істина, Добро і Краса – відповідають трьом іпостасям св. Трійці. Ці три цінності є різні форми Любові, яка виявляється і головним принципом, що сприяє збиранню світу воєдино.
Всеєдність, за Соловйовим, є ідеальний лад світу, що передбачає Возз'єднання, примиреність і гармонізацію всіх емпірично неузгоджених, конфліктних елементів і стихій буття. "Я називаю істинною або позитивною таку Всеєдність, – писав Соловйов, – в якої єдине існує не за рахунок усіх або на шкоду їм, а на користь всіх. Помилкова, негативна єдність пригнічує або поглинає вхідні в неї елементи, сама виявляється таким чином марнотою, а справжня єдність зберігає і підсилює ці елементи, здійснюючись в них як повнота буття" [3, с. 83]. Якщо "позитивна всеєдність" потенційно обіймає собою також людину, вказуючи їй мету і сенс життя, отже, сутність людини не може бути редукована, зведена до яких-небудь приватних її визначень і т. п. Звідси справжня суть людини є живе здійснення такої Всеєдності, яка не тільки споглядається розумом, але сама діє у світі як цілком конкретна – «нова духовна людина». Здійснення "живої Всеєдності", за Соловйовим, відбулося в особі Христа. Філософської архітектонікою ідей Боголюдства і Всеєдності в концепції Соловйова є теургія – містичне сходження до Першоєдиного, Бога. Прагнучи до універсального синтезу науки, філософії, релігії, Соловйов створює можливість "цільного знання", яке разом з "цілісною творчістю" утворює "цільне життя". Одним із засобів досягнення цього є магія любові, естетична творчість як "спілкування з вищим світом шляхом внутрішньої творчої діяльності".
Як вже говорилося вище, філософія В. Соловйова антропоцентрична – людина виступає в його вченні вершиною творіння в системі природи, а особистість є цілком «природним явищем». Разом з тим, в кожній особистості є «щось зовсім особливе, абсолютно невизначне зовнішнім чином» [3. с. 83] – сутність людини, його ідея. Ідеальний чоловік є вищим проявом Софії, Божественної мудрості, він втілюється в образі Христа, тому Боголюдина – це єдність Логосу та Софії. Вдосконалення людини, вважає Соловйов, – шлях до стану Боголюдства, який пов'язаний моральним розвитком.
Вчення про Боголюдства займає важливе місце в релігійній системі Соловйова. Воно спрямоване на тлумачення історії людства та суспільного життя. Для Соловйова Боголюдина – це одночасно і індивідуум, і універсальна істота, що охоплює все людство за допомогою Бога. У ньому висловлюється єдність блага, істини і краси.
Переслідуючи мету вдосконалення людини, Бог проявився у земному історичному процесі у вигляді Боголюдини – Ісуса Христа. Богочоловік – це індивідуальний прояв Царства Божого. Але людство в цілому також прагне до універсального прояву Царства Божого, яке являє собою його власне випробування. У світі все прагне до єдності, яка є неодмінною умовою абсолютної досконалості. Все це – результат еволюції природи.
Раніше зазначалося, що для Соловйова абсолют – це Всеєдність, яка існує в світі, а світ – Всеєдність, що перебуває в стані становлення. Світ – це Всеєдність в потенції, тобто він лише містить в собі Всеєдність як ідею, як божественний елемент. Але світ також містить в собі матеріальний елемент, який не є Всеєдністю, він також не божественний елемент. Цей елемент прагне до Всеєдності і стає їм, коли об'єднує себе з Богом. Становлення Всеєдності і є розвиток світу. Божественний принцип Всеєдності може бути втілений в історії Боголюдства. Та й сама історія, на думку мислителя, є Боголюдський процес. Остаточним результатом цього процесу розвитку виступає торжество Царства Боже.
На етапі еволюції природи формуються попередні засади єдності світу, яких налічується п'ять: мінеральне, рослинне, тваринне, людське, Боже. Поступова еволюція природи – це розвиток світової єдності. Сама вища ступінь світової єдності досягнута в кінцевому пункті історії людства – на стадії Боголюдства.
Для Соловйова людина виступає певним зв'язком між божественним і природним світом в силу того, що він – моральне істота. Життя людини має моральний характер тому, що полягає в служінні Добру – чистому, всебічному і всесильному. Той, хто прагне до досконалості в моральному добрі, той іде до абсолютної досконалості, так як саме добро неодмінно є благо.
Боголюдський зв'язок як втілення божественної Всеєдності має бути встановленим в усьому, тобто стати початком організації як духовної, так і тілесної; досягнення ж цього кінцевого ідеалу людства, який визначає зміст історичного процесу після першого явища Христа, стає можливим лише в суспільстві «вільної теократії» – вірного зразка Божественної Трійці (суспільство + держава + церква). Передумовою ж суспільства «вільної теократії» повинна стати соціально-релігійна реформа дійсності.
